«Викрутити» Крим до останньої краплі. Путінські пріоритети, українська активізація і європейські рецепти у водному дискурсі | QHA media

«Викрутити» Крим до останньої краплі. Путінські пріоритети, українська активізація і європейські рецепти у водному дискурсі

23 октября 2020, 20:30
Закрыть
Тетяна ІваневичQHA media

Дискурс щодо ситуації з водопостачанням в окупованому Криму починає поступово виходити на новий рівень. Про це свідчать акценти як з російського, так і з українського та міжнародного боку, що прозвучали цього тижня. З російського боку на найвищому рівні артикулювалась пріоритетність водозабезпечення морської бази в Севастополі в порівнянні з рештою півострова на фоні звинувачень в водній блокаді і одночасно обіцянок обійтися без України. З українського боку більш активно заговорили не лише про надуманість водної проблеми (адже води для населення за всіма розрахунками має вистачати), але й про те, що Росія навмисне всі ці роки не вирішувала питання води, і таким чином, навмисне створювала негаразди цивільним мешканцям, а тепер намагається героїчно подолати створені нею ж проблеми, паралельно звинувачуючи у всьому Україну. В Європі також озвучили доволі чітке розуміння проблематики і запропонували варіант ліквідації водного дефіциту в Криму шляхом посилення санкцій проти Росії.

З Криму по краплі — вода для Севастополя


Водою для Криму цього тижня перейнявся особисто президент Росії Володимир Путін. Втім, перейнявся дуже вибірково — роблячи акцент на водозабезпеченні Севастополя, бази окупаційного Чорноморського флоту. Власне Крим йшов другим дотичним пунктом.

Переживає Путін за Севастополь вже не один місяць. Влітку він заявив про необхідність вирішити питання подачі води до міста і пообіцяв, що на будівництво водогону з річки Коккозка для наповнення Чорноріченського водосховища буде виділено кілька мільярдів рублів. Коли громадськість заблокувала цей проєкт через шкоду для екології, виник новий — перекидання води з Кадиковського кар’єру і будівництво водозабору на річці Бельбек.

Днями в Севастополі вже ввели режим підвищеної готовності у зв’язку скороченням запасів води, однак обмежень в подачі води поки не вводили. Хоча ситуація наближається до критичної. Російські ЗМІ повідомляють, що бетонні кільця — індикатори наповнення Чорноріченського водосховища, яке живить місто. Вперше з 2015 року вони стоять на землі. Військові інженери вже приступили до будівництва водозаборів. 

Спілкуючись з російським віце-прем’єром Маратом Хуснуліним, Путін відзначив, що надійне забезпечення водою важливе і для людей, і для економіки півострова, і на це має бути виділено до 2024 року 50 мільярдів рублів.

«Це важливо і для людей, які проживають в Севастополі і в Криму», — відзначив він, згадавши спочатку про «місто моряків».

Сам Хуснулін в цифрах проілюстрував пріоритетність водозабезпечення саме Севастополя — в результаті реалізації всіх 14-ти проєктів додатково буде отримано близько 310 тисяч кубометрів води на добу. Причому, 30% цієї води буде призначене одному Севастополю.

«В цілому реалізація плану дозволить забезпечити додаткову подачу води до Криму і Севастополя в обсязі понад 300 тисяч кубометрів на добу, з них для Криму — не менше 209 тисяч кубометрів на добу, а для Севастополя — не менше 100 тисяч кубічних метрів на добу».

Путін окремо поцікавився — чи не зашкодять екології та домогосподарствам місцевих мешканців розроблені  для Севастополя проєкти, однак віце-прем’єр розвіяв його побоювання.

Обміліле Сімферопольське водосховище, жовтень 2020 р. Фото: ТАСС

«Головне, на думку президента, щоб води півострову вистачило із запасом, для розвитку», — пишуть російські ЗМІ, засвідчивши таким чином головний акцент турботи РФ: води насправді бракує не стільки для побутових населення, скільки для розвитку трофейної промисловості в Криму. І саме для цього розвитку РФ «вибиває» воду з України на всіх майданчиках. 

Наостанок Путін прямо натякнув Хуснуліну, що тому варто особисто виїхати до Криму і поспілкуватись з людьми. Напевно, все ж таки є причини для такого «спілкування».

Озвучені плани влучно прокоментував у себе на ФБ екс-представник президента України в АРК Борис Бабин, назвавши їх  «імітацією бурхливої діяльності», яка спроможна лише оперативно дати невеликий обсяг води Севастополю і створити якісь страхові резерви для Симферополя. 

«В сухому залишку плану, якщо відкинути добрі побажання триматися, залишається перекидання води Бельбеку на водосистему Севастополя за рахунок резервного фонду російського уряду.  Води саме того Бельбеку, що пересох цього року. Ще в Севастополь, за рахунок резервного фонду РФ, будуть перекидати води Кадиковського кар’єру. Вони технічні. Такі пріоритети зрозумілі. Вода на головній воєнній базі окупантів має бути, хоча б технічна. Відслужив, а потім вже нірки підлікуєш».

Ймовірно, увага на найвищому російському рівні до води в Криму була зумовлена й тим, що цими днями до Росії прибула генеральний секретар Ради Європи Марія Пейчинович-Бурич. За підсумками її візиту очільник російського МЗС Сергій Лавров заявив, що привернув увагу генсека РЄ до «неприйнятності блокади Криму».

Водночас, російські ЗМІ не цитують реакцію самої Пейчинович-Бурич з цього питання.

Втім, українські експерти відзначають як негатив сам факт поїздки генсека Ради Європи до Москви. Аналітики групи Geostrategy нагадують , що останній робочий візит, який здійснювала Генсек за кордон, відбувся у лютому 2020 року, коли Марія Пейчинович-Бурич їздила до Брюсселя. І задаються питанням про те, чому саме зараз Генсек РЄ іде до Росії?

Фото: Council of Europe Parliamentary/Global Look Press

«Наскільки відомо, до останнього часу існувало розуміння того, що візит до Росії можливий лише за умови, якщо він відбудеться після того, як Марія Пейчинович-Бурич відвідає Україну. Якщо б Генсек РЄ спочатку приїхала б до України, відвідала адміністративну лінію розмежування з тимчасово окупованим Кримом, а потім поїхала до Москви, у виграші було б Україна. Саме Київ нав’язав би тональність розмови Марії Пейчинович-Бурич з російськими міністрами, росіянам довелося би виправдовуватися і пояснювати свої дії на окупованих територіях».

Оскільки цього не сталося, аналітики Geostrategy вважають, що після відвідання Москви Генсек РЄ зробить нав’язливу спробу відвідати Україну. Вони відзначають, що їй необхідно категорично відмовити у такому «задоволенні», а під час її звіту в Комітеті міністрів про поїздку до Москви варто подумати про демарш за участю не лише делегації України, але й партнерів і друзів – держав Балтії, Польщі, Північної Європи.

Можна припустити, що реакція Пейчинович-Бурич на питання подачі води до Криму стане красномовним свідченням настроїв її особисто і Ради Європи. Втім, оскільки Лавров не поспішив потішити росЗМІ ніякою інформацією щодо цього, то ймовірно, реакція генсека не настільки позитивна для Москви, як-то вона розраховувала. 

Однак, очікуймо — про результати візиту генсек може прозвітувати вже найближчої середи.  

Україна починає руйнувати російську позицію, використовуючи суперечливості в заявах окупантів та колаборантів


Українські експерти вже давно зауважують протиріччя між заявами, які лунають з Криму і РФ. Їхня амплітуда коливається від «Україна, дай воду, бо гуманітарна катастрофа» до «та залийтеся своєю водою, нам вистачає, а буде ще більше, бо Росія допоможе». 

Найбільш концентровану останню тезу цього тижня озвучив речник російського президента Дмитро Пєсков, який наголосив на здатності Росії самостійно вирішити проблему. При цьому він визнав, що Україна не хоче вести перемовини про подачу води. 

«Росія – це потужна країна, вона здатна забезпечити Крим водою без України, що і буде зроблено, щоб потім не залежати від цього самого крану»,– сказав спікер президента Росії, хоча й не назвав конкретних термінів.

В українських експертних колах ця і подібні заяви викликають щире нерозуміння і іронічні репліки — якщо РФ здатна повністю вирішити проблему з водою для Криму, то чому впродовж шести років окупації це так і не було зроблено?

Частина експертів вбачає в цьому бажання місцевих «князьків» вибити з федерального бюджету гроші на водні проєкти, які, за кримськими реаліями останніх років, зазвичай просочуються десь в пісок.

Експерт Центру військово-політичних досліджень Олексій Копитько зауважує, що градус заяв про нестачу води в Криму, зазвичай, понижується, щойно кримським вдається випросити гроші у федералів.

«Пояснення цього феномена (взаємозаперечуючих заяв) дуже просте. Через окупантів в Криму дійсно є складнощі з водою. Але буквально тиждень тому уряд РФ вирішив терміново виділити на водозабезпечення Криму 50 млрд. рублів. Тому у ватажків окупаційної адміністрації тепер все добре. Їм не вода потрібна, а гроші, які вони могли б освоїти».

При цьому можна констатувати, що все частіше українська сторона починає доносити до широкого загалу вірні акценти в дискусії. Зокрема, робити наголос на тому ЧОМУ САМЕ за тих чи інших обставин Росія чи колаборанти педалюють питання про воду, і чи справді в Криму раптом перестало вистачати води для побутових потреб.

Проблематика комплексно обговорювалась цього тижня на міжнародній конференції «Про проблемні питання водопостачання та використання водних ресурсів на території Криму в умовах російської окупації», що відбулась на Херсонщині.

Заступник міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ігор Яременко вважає, що заявляючи про відповідальність України за проблеми кримчан з водою, Росія намагається виправдати власні протиправні дії.

«Тема води педалюється для того, щоб змінити інформаційний фокус і перенести відповідальність з країни-окупанта на країну-жертву, тобто на Україну», — сказав Яременко».

Постійний представник Президента України в АР Крим Антон Кориневич відзначає, що Російська Федерація буде намагатися використовувати різні міжнародні платформи, майданчики, активніше, ніж вона це робить наразі, – особливо міжнародні майданчики, що стосуються гуманітарного виміру, для того, щоб порушувати питання можливих міфічних порушень прав людини з боку України.

Кориневич підкреслив, що Україна нічого з точки зору міжнародного права не порушує, не подаючи воду у тимчасово окупований Крим. Україна не змінювала русло Дніпра чи інших природних водойм, Дніпро не тече по території Криму. Північно-Кримський канал – це штучна споруда, український об’єкт, що не має ніякого відношення до міжнародного права, він має такий статус, як автодорога Херсон — Одеса, наголосив він.

Спостерігаючи за амплітудою російських заяв, можна зауважити ще один момент — як тільки Україна починає активізовувати на міжнародних майданчиках питання деокупації Криму, так в Росії і в Криму одразу починають не менш активно говорити про кримську спрагу і демонструвати пересохлі водосховища та черги до водовозок.

Як мінімум, останні місяці брязкотом кримських порожніх відер супроводжуються українські дії, спрямовані на створення міжнародної Кримської платформи. 

Останні пару тижнів про слова про готовність приєднатись до Кримської платформи прозвучали від Польщі і Туреччини.

Тож, ймовірно, що ще однією причиною інформаційного шуму навколо води — це намагання Росії підмінити предмет обговорення в її власних інтересах: щоб всі говорили про шляхи подачі води до Криму в усіх варіаціях, а не про шляхи деокупації Криму.

Євродепутат: санкції треба посилювати, щоб вода йшла на потреби людей, а не на військові амбіції Кремля


Важливим трендом стало активне розвінчування Україною російських маніпуляцій про буцімто наявну «гуманітарну катастрофу» з водою в Криму. Науковці не лише публічно свідчать про те, що немає підстав для «гуманітарної катастрофи», але й доносять свою позицію до міжнародних організацій. 

Так, український гідрогеолог професор Іван Залеський звернувся до Верховного комісара ООН з прав людини із спростуванням російської пропаганди та дезніформації щодо водопостачання в Крим. Дії російської влади щодо забезпечення Криму водою, на думку Залеського, носили «вичікувальний» характер. Нібито «ось-ось Україна «одумається» і відновить подачу дніпровської води в Північно-Кримський канал», що будувався в ХХ столітті як зрошувальна гідротехнічна споруда для забезпечення виключно потреб сільського господарства та частково промисловості.

Розвідані ще до окупації підземні водні ресурси Криму перевищують потреби, варто лишень ефективно використовувати їх. Тож багато в чому твердження окупантів про «гуманітарну катастрофу» є маніпулятивними. 

Іван Залеський посилається на статистику окупантів 2015 року, за якою загальний обсяг забору води в Криму склав 253,46 мільйонів кубометрів, в тому числі з поверхневих джерел – 138,47 мільйонів та з підземних вод – 95,13 мільйонів. При цьому ніяких заяв про «брак води для населення» не було, дані обсяги значно перевищують потреби населення у воді. Згідно з тією статистикою станом на 2019 рік «розвідані й оцінені запаси підземних вод з мінералізацією до 1,5 грам на літр становлять 386 мільйонів кубометрів на рік». Тому тільки запаси розвіданих підземних вод можуть задовольнити потребу в прісній воді в півтора рази більшу, ніж обсяги загального водозабору в 2015 році з усіх джерел.

На думку вченого, при правильному розподілі і використанні води, населення не повинно зазнавати дефіциту.

Вчений також закликав ООН враховувати й те, що відповідальність за все, що відбувається в Криму, лежить на Росії, приймати до відома лише дані, що об’єктивно відображають ситуацію водозабезпечення півострова.

Повертаючись до слів Володимира Путіна про те, що вода в Криму потрібна з запасом для розвитку економіки, можна пересвідчитись, що насправді брак води для населення може створюватись російськими окупаційними адміністраціями штучно. В тому числі заради того, аби вибити додаткові водні ресурси для потреб військових баз або трофейних заводів.

В Європі також є розуміння справжніх причин водних проблем в Криму і російської маніпулятивної політики в цьому питанні. Зокрема, що вододефіцит міг бути спричинений неправильним перерозподілом водних ресурсів.

Депутат Європейського парламенту Раса Юкнявічене в інтерв’ю ЗМІ цього тижня наголосила, що Європейському Союзу необхідно чинити дипломатичний тиск на Росію і посилювати режим санкцій з метою забезпечення водою жителів окупованого Криму, замість її постачання російським військовим об’єктам.

«Моя персональна позиція, що санкції потрібно посилювати, тому що вода повинна йти на потреби людей, а не на військові амбіції Кремля, і я думаю, що весь Європейський Союз підтримав би таку позицію. Люди мають право на воду і з огляду на проблему в Криму, Росія повинна так розподіляти воду, щоб в першу чергу її отримували люди, а потім вже вона йшла на інші потреби», — зазначила вона.

Литовський євродепутат також підкреслила, що Росія вже самою окупацією Криму порушила норми міжнародного права і сама ця окупація призвела до тих проблем з водою і відповідних порушень прав людини, наявних зараз в Криму.

До речі, український експерт Олексій Копитько наголошує на важливій тезі: «Всі розмови про якісь проблеми з водою ДО ОФІЦІЙНОГО ЗВЕРНЕННЯ КРАЇНИ-окупантів з проханням про допомогу безпідставні».

Й справді, за всі ці роки Росія жодного разу не зверталась до України з якимось офіційним запитом про відновлення водопостачання Північно-Кримським каналом. Чи наважиться РФ зараз звернутись до Києва з офіційною пропозицією врегулювати поставки  води, скажімо, в міждержавних угодах — питання наразі відкрите. Хоча практика міжнародних водопоставок існує, зокрема, це двосторонні відносини Сінгапуру, який закуповує воду у Малайзії, а також Гонконгу, що купує воду у материкової КНР. І час від часу російські експерти обмірковують доцільність такої схеми. Однак при цьому росіяни «забувають», що  вона не стосується тимчасово окупованих територій, якою є Крим. І можливість застосування цієї схеми руйнується об позицію України «ніякої води до деокупації».  

В інформаційному просторі і надалі тривають баталії навколо реальних і вигаданих проблем з водою в Криму, однак домінування російської трактовки подій поступово сходить нанівець.

Смотреть еще: