
Заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння з міжнародних питань Михайло Самусь наголошує, що зараз Україна чітко демонструє виконання підписаних у вересні 2014 року Мінських домовленостей, де першим пунктом записане: «забезпечити негайне двостороннє припинення застосування зброї».
Експерт не побачив якоїсь «зради» у додаткових обмеженнях воєнної активності на передовій і в намаганнях української сторони якомога довше тримати перемир’я.
У бліц-інтерв’ю «Кримськими новинами» Михайло Самусь озвучив свій прогноз щодо перемир’я, можливі варіанти дій для України, та акцентував, що необхідно вимагати модернізації Мінських домовленостей, а надалі діяти вже у залежності від того, чи буде сприйнята українська версія модернізації.
Наскільки тривалим може бути нинішнє припинення вогню?
Я вважаю, що воно не продовжиться довго, воно буде тривати ще деякий час, але потім Росія його порушить. Тому що у Росії, у Путіна особисто, не змінилися жодні мотивації, жодні причини, через які він почав конфлікт з Україною. Для Путіна перемир’я можливе лише в одному випадку – якщо Зеленський почне виконувати його вимоги, записані у Мінських домовленостях – це зміни до конституції і проведення виборів. Це вони артикулюють постійно.
Ви сказали, що Україна зараз прискіпливо виконує перший пункт «Мінська», і значить далі може послідувати виконання наступних пунктів. Але це вже не перше перемир’я. І погляди на порядок реалізації Мінських домовленостей в України і Росії різняться. Які сценарії існують зараз?
В України є три варіанти. Перший – вийти з Мінських домовленостей, але в такому разі ми втрачаємо міжнародну структуровану підтримку і залишаємось у військовому, дипломатичному і економічному плані сам на сам з Росією. І в принципі Захід може нам заявити, що ми не гарантуємо, що у нас буде продовження антиросійських санкцій, бо це політичне питання. Якщо Україна виходить з Мінських домовленостей – починається абсолютно новий етап в розвитку конфлікту.
Другий варіант – не виходити з Мінських домовленостей, а продовжувати те, чим займались останні роки. Тобто намагатися якось перебувати в них, але у той же час доводити, що це насправді документ, який не відповідає національним інтересам України і намагатися їх змінити. Ми вже мільйон разів казали, що Росія трактує Мінські домовленості по-своєму: Україні треба змінити конституцію і внести політичні зміни і провести вибори, і лише після того Росія почне виведення військ і передачу контролю над кордоном. А Україна вважає, що треба діяти так, як це прийнято при врегулюванні інших конфліктів – спочатку вивести війська окупанта, ввести миротворчі сили, передати кордон Україні, а потім вже починати політичні зміни. Очевидно, що в умовах таких розбіжностей трактовок Мінські домовленості не будуть працювати. І в принципі ми знаходимось зараз у такому стані: ми намагаємось перебувати в Мінських домовленостях, але їх модернізувати.
І третій варіант – це виконувати Мінські домовленості за російським сценарієм – це найгірше, що може бути. Росії Мінські домовленості потрібні як інструмент руйнації України – це очевидно, це придністровізація конфлікту, впровадження в політичне тіло України окупованої території, руйнація України зсередини. І Росія цим займається.
Ми зараз знаходимось в другому сценарії. І ми можемо зараз взяти і сказати: «Окей, все зірвалося, перемир’я немає». Що далі?
А що далі?
Я тільки що описав три сценарії. Ми продовжуємо знаходитись в Мінських домовленостях, намагаючись їх модернізувати. Якщо путінці спеціально провокують, от вийшов і випустив «магазин» в повітря – це вважати порушенням перемир’я чи ні? Нам теж треба вийти і пульнути «магазин» в той бік? Можна і так зробити. Але що далі? Знову ми починаємо цю позиційну війну?
Або ми робимо асиметричну війну, тобто якщо російський снайпер вбиває українського солдата, ми піднімаємо ударні безпілотники «Байрактари», і знищуємо базу зберігання озброєння і військової техніки російських військ, не залітаючи на окуповану територію. Тому що снайпер на снайпера, «магазин» в повітря на «магазин» в повітря – це не те, що нам треба, а росіянам така війна підходить.
Так от зараз ми відповідаємо асиметрично – вони «магазин» в наш бік випустили, а ми – не випустили.
Добре, ми залишаємось в рамках «Мінська», не дозволяємо Росії провокаціями зірвати їх. Що ви маєте на увазі під «модернізацією»?
Якщо Україна залишається в рамках Мінських домовленостей, вона вимушена діяти в рамках цих домовленостей. Але Україні треба на дипломатичному напрямку наполягати на модернізації Мінських домовленостей. Тобто переписати те, що було підписане у вересні 2014 року і в лютому 2015 року – їх треба переписувати, бо в них записано хибний алгоритм, на який тоді погодилась Україна. Зараз на нього не можна погоджуватись і треба чесно сказати, що Україна хоче встановити мир, а мир можливий, коли ми будемо діяти розумно, і ми Мінські домовленості будемо виконувати тоді, коли вони будуть оптимально враховувати інтереси сторін. А розумно – це спочатку безпекові вимоги: міжнародна миротворча місія, виведення російських військ, передача кордону миротворчій місії і відновлення безпечної ситуації на деокупованій території. Потім період підготовки і потім початок політичних змін. Але політичні зміни треба обмежити деокупованою територією, а не переносити це на Конституцію і всю іншу територію України.
Але чи погодиться на такий «розумний» з нашої точки зору варіант Росія? Уявімо, перемир’я зірвано…
Звісно, що Росія на це не погодиться. І тому нам треба готуватися і підвищувати ставки на військовому напрямку. Тобто намагатися завдати максимальний урон російським військам.
Але тут треба готуватись до більших втрат, тому що росіяни теж будуть підвищувати ставки. Хоча у мене є сподівання, що у зв’язку зі складною економічною ситуацією в Росії, у РФ відбудеться розпорошення сил і у нас буде шанс все-таки трошки примирити їх військовими засобами. Сподіваюсь, що і білоруси також трохи принесуть сюрпризів росіянам.
Росіяни – це дикі люди насправді, Путін – це КДБ плюс середньовіччя. Росія готова до дипломатичних змін тільки тоді, коли зазнає військової поразки.
Щодо модернізації «Мінська» – ця теза прозвучала ще в грудні минулого року і після цього «нормандська» зустріч постійно відсувається. Водночас, в Україні наближаються місцеві вибори. Якщо не буде цієї модернізації, а російська сторона буде тиснути і змушувати до реалізації російського сценарія – за яких обставин Україні доцільно вийти з Мінських домовленостей у їхньому нинішньому вигляді?
Якщо Україна виходить з Мінських домовленостей, то вона повинна мати підтримку союзників, або хоча б одного союзника. Наприклад, Сполучених Штатів. В принципі нам ті санкції – це таке. У нас є кілька проблем. Перша – це слабкість фінансово-економічної системи, без макрофінансової допомоги ми не протримаємось. А друге – військово-політична підтримка, яка насправді для нас йде не від Європейського Союзу і не від НАТО, а вона йде від США і кількох інших союзників. Якщо б ми вирішили питання внутрішньоекономічної сили, якби провели реформи і стали трохи самодостатнішими в економічному плані, як Туреччина, приміром, тоді можна було б говорити і про вихід з «Мінська». Хоча вийти з них можна вже зараз і я не думаю, що щось дуже зміниться. Тому що баланс сил утримується не Мінськими домовленостями.