Абстрактний бранець Кремля, або Чому Навальний на всіх каналах, а прізвища кримських політв’язнів не на слуху. Дискутують політики і чиновники

Публикации
Тетяна ІваневичQHA
21 января 2021, 19:45
Колаж: Крим.Реалії
Тетяна ІваневичQHA
21 января 2021, 19:45

Обличчя кримського бранця Кремля останнім часом має «розмиті» обриси в українському та й іноземному суспільстві, а увага навіть вітчизняних ЗМІ більш прикута до перипетій навколо російських політв’язнів. Чи справді це так і що можна зробити: це питання стало одним з елементів дискусії під час спільних комітетських слухань Верховної Ради на тему «Зовнішньополітичні аспекти деокупації АР Крим та міста Севастополь: парламентський вимір», які відбулись у середу в режимі відеоконференції. 

Геращенко: «Сьогодні ані в Україні, ані в світі не знають жодного прізвища політв’язнів, за яких бореться Україна» 


Народний депутат Ірина Геращенко висловила думку, що протягом кількох років окупації Криму прізвища українських політичних в’язнів, таких як Сенцов, Балух, Чийгоз, були на слуху і в Україні, і в світі. Зараз мало хто знає прізвища тих бранців Кремля, за яких триває боротьба, і таке знеособлення — проблема і перепона для ефективної роботи з їхнього звільнення.

«Турбує ситуація з сотнями українців і кримських татар, які незаконно утримуються в тюрмах Росії та окупованого Криму. Ще кілька років тому весь світ знав, що Україна бореться за Крим, у тому числі і за звільнення незаконно утримуваних кримчан: Сенцова, Чийгоза, Балуха, (Ільмі) Умерова. Сьогодні ж ані в Україні, ані в світі не знають жодного прізвища (політв’язнів), за яких бореться Україна. Це не є нормально...  Вже півтора роки після останнього звільнення, яке вдалось реалізувати українській владі, на жаль, це дуже абстрактно звучить, що Україна бореться за звільнення. За звільнення кого? Мені здається, що коли ми розуміємо прізвища, коли ми розуміємо конкретні біографії, долі людей, це набагато важливіше»

Геращенко нагадала, що протягом кількох років у ПАРЄ українська делегація проводила кілька резолюцій, в яких перераховували прізвища всіх бранців Кремля для того, щоб увесь світ усвідомлював серйозність цієї проблематики. 

(Також можна згадати, що в «кримських» резолюціях, які ухвалює Генеральна Асамблея ООН, у 2018 році вперше були згадані прізвища політв’язнів Олега Сенцова, Володимира Балуха та Емір-Усейна Куку. А в резолюції грудня 2020 року вдруге було згадано про Еміра-Усеїна Куку та вперше про Сервера Мустафаєва (згадувані два роки тому Сенцов та Балух були звільнені за обміном у вересні 2019 року —- Авт.).

Як один зі шляхів вирішення проблеми Ірина Геращенко пропонує, що в усіх заявах стосовно політичних бранців-громадян інших країн, Україна повинна нагадувати і про своїх  бранців Кремля.

«Коли МЗС України зробило заяву щодо Навального, який так само вважається політв'язнем Кремля, то це чудово, що нарешті згадали про порушення прав людини в Росії. Але ми маємо навіть у таких заявах, які стосуються іншої людини, згадувати наших бранців, які перебувають у тюрмах Російської Федерації», — наголошує депутатка. 

Тема важливості персоніфікації в питанні звільнення полонених чи в’язнів, яку підняла Ірина Геращенко, виникла не на порожньому місці. Справді, Сенцов чи Балух, прізвища яких Росії нагадували на всіх міжнародних майданчиках, стали настільки «токсичними» для Росії, що це не в останню чергу сприяло їхньому звільненню. І коли в Україні та світі відбувались мітинги чи флешмоби під гаслами «Свободу Сенцову» із його фотографією та розповідями про його особистість, вони, як мінімум, закарбовувалися у пам’яті людей, і перетворювали проблему російських репресій ву Криму на більш окреслену та предметну.

Зрозуміло, що ця тема знайшла відгук у присутніх на комітетських слуханнях. 

Перша заступниця міністра закордонних справ Еміне Джеппар підтримала думку Геращенко, однак відзначила, що МЗС України на своєму рівні намагається завжди згадувати конкретні прізвища.

«Я теж вважаю, що ми маємо "оживляти" ці історії, розповідати про конкретних людей, яких переслідують чи утримують за ґратами. На своєму рівні, на рівні Міністерства закордонних справ ми робимо це регулярно — коментар МЗС України від 12 січня містив конкретні імена. Це і Айдер Джаппаров, і Енвер Омеров, і Різа Омеров, яким суд присудив величезні строки за так звану терористичну діяльність. І для нас абсолютно очевидне питання, що за цими строками перебувають конкретні люди, їхні долі».

Джеппар також повідомила, що планується запустити проєкт, який буде покликаний популяризувати імена українських політв’язнів за кордоном устами тамтешніх відомих спікерів.

«Зараз ми фіналізуємо проєкт, який пов'язаний із менторством. Зокрема, мова йде про громадянських журналістів — це 8 людей, які сьогодні за ґратами . І ми хочемо залучити до нього адвокації відомих авторитетних людей з інших країн, щоб вони розповідали історії наших бранців за кордоном».

Постійний представник президента України в АРК та Севастополі Антон Кориневич також підтримав тезу про те, що треба більше говорити про конкретні людські долі, про конкретних політв'язнів. Але зауважив, що імена політв’язнів таки озвучуються на міжнародних зустрічах, зокрема, на полях Парламентської асамблеї Ради Європи. Він, зокрема, нагадав, що 20 січня, у день цих же комітетських слухань, відбулась зустріч, яку організувала Постійна делегація України в ПАРЄ, де також звучали імена бранців Кремля.

«Завжди на зустрічах (у ПАРЄ) щодо прав людини в Криму оголошуємо конкретні прізвища та імена. Сьогодні ми говорили про Сервера Мустафаєва, Сейрана Салієва, Еміра-Усейна Куку, Володимира Дудку, Олексія Бесарабова та інших. Тобто ми завжди говоримо, що це конкретні люди, конкретні людські долі». 

Кориневич також нагадав, що на День Незалежності президент України Володимир Зеленський нагородив орденом «За заслуги»  ІІІ ступеня політв'язня Сервера Мустафаєва — координатора «Кримської солідарності».

«Ми в представництві отримали аудіозапис його (Мустафаєва) коментаря і вдячності за таку нагороду, наскільки це важливо для нього, для його батьків і для всіх кримчан, кримських татар, які протистоять окупації. Я теж вважаю, що це дуже хороший символ», — акцентував представник Зеленського.

З кожним роком окупації кількість кримських політв’язнів зростає, а умови їхнього утримання погіршуються. Народний депутат, делегат Курултаю Рустем Умєров повідомив, що, за даними різних організацій, на ТОТ Криму від 100 до 138 осіб переслідуються за політичними мотивами, 119 із них були незаконно позбавлені волі на різні терміни  і 93 із них — кримські татари.

«Наші громадяни в російських тюрмах перебувають у нелюдських умовах, особливу небезпеку для них становить недостатня медична допомога. І ця проблема  в умовах пандемії ще більше загострилась… Також Україна постійно на всіх міжнародних майданчиках наголошує на неприпустимості катувань у місцях несвободи», — підкреслив депутат.

Координатор ГО «КримSOS» Денис Савченко нагадав про триваючу проблему насильницьких зникнень на території окупованого Криму.

«Станом на 2021 рік 45 осіб стали жертвами насильницьких зникнень на ТОТ Крим, і про 15 із них нічого досі невідомо. І ефективного розслідування російські окупаційні органи влади не проводять».

У цьому контексті згадався дещо цинічний, але влучний вислів: «Одна смерть — це трагедія, а 100 смертей — статистика».

Озвучена учасниками слухань кількість кримчан, що зазнали і зазнають російських репресій, як бачимо, вже давно перевалила за сотню. Поставивши, таким чином, перед державою і громадою завдання не дозволити перетворити в суспільному сприйнятті живі трагедії кожної конкретної особистості на сухі статистичні дані.

Джепар: «Чому Навальний на каналах, а наші політв’язні — ні? Це традиційна проблема»  


Заступник глави Меджлісу кримськотатарського народу, народний депутат і колишній політв’язень Ахтем Чийгоз ввів у дискусію дотичну тему: недостатній рівень висвітлення теми політв’язнів Кремля в українських ЗМІ.

Чийгоз вважає неприйнятною таку високу увагу вітчизняної преси до російського опозиціонера Олексія Навального, що відзначився неоднозначними заявами щодо Криму, на фоні того, що українським бранцям Кремля уваги приділяється значно менше. І в тому числі через це їхні імена не на слуху в українському суспільстві та за кордоном.

«Коли ми бачимо по всім провідним каналам (Олексія) Навального, який не має одностайної оцінки, а останнє слово  (на російських судах) наших політв'язнів транслюються лише деякими каналами, і не мають такого поширення в суспільстві».

Еміне Джеппар також з жалем констатувала, що українські ЗМІ не надто багато уваги приділяють висвітленню кримської проблематики. Хоча, за її словами, інформаційних приводів протягом семи років було більш ніж достатньо: і заходи, присвячені конкретним людям, які перебувають за ґратами , і «кримські» пресконференції (Джеппар із 2016-го і до середини 2019 року була першою заступницею міністра інформаційної політики України — ред.).

«Щото того, чому Навальний на каналах, а наші політв'язні — ні. Це, на жаль, традиційна проблема, вона в нас не перший рік. У нас частка висвітлення теми Криму в інформаційному просторі України невисока, увага до цього питання теж не завжди така, як би ми хотіли. І це точно питання не до українських урядовців, а швидше за все, до редакційних політик ЗМІ».

Проблемі висвітлення кримської тематики в українських ЗМІ вже не один рік. І питання не лише в тому, що тема ця непріоритетна: торік, за експертними підрахунками, на новини про Крим у 20 популярних українських онлайн-ЗМІ припало до 0,5% всього контенту.

Проблемою також є те, що українські ЗМІ використовують для написання новин про Крим російські та кримські публічні джерела, почасти без відповідного коментування озвучених там месиджів і фактів. 

Так само загальноукраїнські популярні ЗМІ не віддають належної уваги фактам політичних утисків у Криму і тим паче нечасто системно супроводжують цю тему в подальшому. «До активіста «галявини протесту» Ділявера Алімова завітали працівники ФБС. Провели обшук і відвезли його до відділка для давання свідчень. У цьому разі основним джерелом інформування стали пости інших активістів і громадських організацій на фейсбуці. Лише вісім із 20 онлайн-медіа написали про ці обшуки», — констатує в своєму дослідженні Інститут масової інформації.

«Дякуємо за те, що ви нас не забуваєте…»


Те, що кримські політичні бранці знеособлені в суспільній свідомості, і що про них і в цілому кримську проблематику мало і несистемно пишуть українські ЗМІ, посилює негативний синергетичний ефект: Крим починає віддалятись і трагічність його нинішнього стану розмивається. Крім того, наявність чи відсутність інтересу до життя окупованого Криму з боку української преси і громади дуже гостро сприймається кримчанами, які досі змушені там жити. Люди бояться, що Україна може забути про них.

Журналіст інформаційного агентства «Кримські новини» Асіф Алієв вже понад рік публікує цикл історій про те, як сім'ї кримських політв'язнів живуть без батьків, чоловіків і синів. Щомісяця виходить щонайменше одна історія, поява якої — результат спілкування із рідними бранців Кремля.

Заголовки цих матеріалів більш ніж красномовні: 

«У камері панує вогкість, немає вентиляції та опалення немає, а кругом щури, таргани і клопи» — розповідає дружина політв'язня Тофіка Абдулгазіева

«Коли забирали чоловіка, діти просто вчепилися в нього» — розповідає дружина політв'язня Ерфана Османова

«У брата постійні спазми і болі в шлунку» — cестра політв'язня Асана Яникова.

Журналіст розповідає про тих, хто найбільше запам’ятався за цей час. Це Мергем Зейтуллаєва — дружина Руслана Зейтуллаєва, «я написав йому листа, і мені було цікаво познайомитись з його родиною». Також запам’яталась дружина політв'язня Рустема Емірусеїнова — Аліє  Емірусеїнова: «У неї був такій дзвінкий, позитивний голос. Я їй про це сказав, а вона відповіла, що ніколи не треба падати духом. Я навіть цей запис зберіг для себе». Цікава також історія дружини політв'язня Арсена Джеппарова —  Джеппарової Заріни : «Вона не кримська татарка, але вийшла заміж за кримського татарина і з гідністю переносить всі негаразди, причому не лише займається сім’єю, а ще й працює».

Асіф Алієв ділиться емоціями, які виникають у нього під час роботи над такими темами:

«Коли беру інтерв'ю, думаю, а як же ці люди там, ким би вони не були, віруючі мусульмани чи ні, кримські татари чи українці -  вони ж там несправедливо. Як вони сплять у вологих камерах, як їдять, як сумують за рідними? Ці жінки, дружини політв’язнів, під кінець спілкування кажуть «дякуємо за те, що ви нас не забуваєте». Про них не варто забувати, а коли хтось каже, що це нецікаво, то це ганьба і сором».