«Швидко не буде». Експерт про важелі для вирішення проблеми Придністров’я після президентських виборів у Молдові | QHA media
Эксклюзив

«Швидко не буде». Експерт про важелі для вирішення проблеми Придністров’я після президентських виборів у Молдові

17 ноября 2020, 16:00
Закрыть
Тетяна ІваневичQHA media

Зміна президента в Молдові мала б надати імпульс до розв’язання деяких проблемних питань як всередині країни, так і в її міжнародних стосунках. Втім, експерти скептично налаштовані щодо ймовірності радикального вирішення такої давньої і дражливої ситуації, як ситуація з невизнаною Придністровською Молдавською Республікою.

Переможцем виборів президента в Молдові стала лідер партії «Дія та солідарність» Майя Санду. Санду, яку вважають проєвропейським політиком, в другому турі випередила свого конкурента — нинішнього проросійського президента Ігора Додона більш ніж на 15%. Це доволі відчутний рівень підтримки суспільства і дає новому президенту певний кредит довіри.

Водночас, зміни керівництва Молдови замало аби вирішити проблему, що існує вже третє десятиліття, тим більше, коли проти політики виступає економічний фактор і фактор російського втручання. 

Завідувач сектором досліджень Південного регіону Національного інституту стратегічних досліджень Артем Філіпенко в коментарі «Кримським новинам» зауважує, що Придністров’я де-факто вже тривалий час існує незалежно. І за останні роки жодної інтеграції не починалось, оскільки Придністров’я і досі відмовляється обговорювати питання політичного статусу. 

«На будь-які питання щодо незалежного статусу вони кажуть — ні, хлопці, ми незалежна держава, ми готові обговорювати з Молдовою лише соціальні чи економічні питання. Певні рухи, малі кроки, назустріч одне одному були зроблені, хоча вони, насправді, так і не були доведені до кінця. Придністров’я продовжує наполягати на тому, що воно хоче бути незалежною державою, в крайньому разі згодом вступити до складу Росії. Молдова наполягає на тому, що вони хоч і готові надати певну автономію Придністров’ю, тим більше, що існує цілий закон про особливий статус, але це має бути не більше ніж автономія гагаузів». 

Тож можна прогнозувати, що «ПМР» і надалі  існуватиме в такому ж статусі. Філіпенко акцентує, що «живучості» невизнаної республіки, в першу чергу, сприяє позиція Росії, що зацікавлена мати в цьому регіоні військову присутність і територію, політично їй підконтрольну. 

«Сьогодні Придністров’я не є самодостатнім — без російської підтримки воно б не протрималось. Доки існує російська підтримка, доки існує певний консенсус в Європі по відношенню до Придністров’я, доти воно буде існувати. Тому що військовим чином цю ситуацію не вирішити. Це не Карабах, і Молдова не Азербайджан. А політичним способом поки що не вдається. Воно може існувати бог знає який час». 

Важливу роль в збереження Придністров’я в його нинішньому статусі грає позиція політичних і економічних еліт, які за ці роки сформувались на цій території. Зникнення статусу «незалежної держави», хоча й невизнаної, для багатьох непересічних «громадян» республіки  означає втрату цілком реальних і великих доходів. 

«Придністровські діячі намагаються грати свою гру. Сьогодні Придністров’я знаходиться під контролем одного економічного холдингу «Шериф», який контролює і президента, і парламент Придністров’я. І цей холдинг отримує всі переваги від цього невизнаного статусу, починаючи від «сірих схем» завезення товарів, і закінчуючи тим, що у них є свій маленький клаптик землі, на якому вони майже безроздільні господарі. 
Якщо у людини сьогодні формальний статус президента, а завтра він стає головою якоїсь автономної території — хто з них на таке погодиться?
», — ставить риторичне запитання експерт.

Стримуючим фактором інтеграції «ПМР» в Молдову є й проросійські настрої місцевого населення невизнаної республіки, яке всі ці роки знаходиться в повному інформаційному полі Росії. 

Опитування, проведене Центром соціологічних опитувань та маркетингу CBS-AXA (Румунія) у 2019 році показує, що понад 37% респондентів вважають, що Придністров’ю краще інтегруватися в Російську Федерацію, і тільки 5,2% за реінтеграцію до Молдови.

Схильність придністровців до Росії зберігається навіть попри торговельні преференції з боку ЄС і, відповідно, послаблення реального економічного впливу РФ. Трохи більше десяти років тому ЄС почав реалізувати політику «малих кроків» щодо Придністров’я, зокрема, впровадивши автономні торговельні преференції. Також було впроваджено митне оформлення експортних вантажів з Придністров’я виключно митними органами Республіки Молдова. І досі  ті придністровські підприємства, які здійснюють зовнішньоторговельні операції з ЄС, зареєстровані в Молдові, але при цьому податки Республіці Молдова вони не платять. Це суттєво змінило географічну структуру придністровського експорту.  Також певним чином «ПМР» «переорієнтувало» на Європу посилання захисних заходів з боку України на кордоні, які почались після початку російської агресії в  2014 році. Тож, якщо у 2004 році питома вага Росії у придністровському експорті складала 24,1%, то у 2019 р. експорт з Придністров’я до Росії склав 13%, а до ЄС — третину від загального обсягу.

Артем Філіпенко відзначає, що реінтеграції Придністров’я можуть сприяти активні дії в інформаційній і економічній сферах.

Зокрема, необхідно вивести придністровців з-під інформаційного і пропагандистського впливу Росії, яка цілеспрямовано підживлює сепаратистські і, в першу чергу, проросійські настрої в регіоні. Російська пропаганда свідомо нівелює всі ті кроки ЄС, які спрямовані на заохочення реінтеграції Придністров’я до Молдови. Скажімо, торговельні преференції ЄС успішно «перекриваються» більш відчутними і зрозумілими кожному придністровцю російськими доплатами до пенсій. Тому місцеві мешканці, отримуючи реальний позитивний результат від співпраці з ЄС, продовжують вважати «благодійником» Росію. На думку експерта, ЄС має жорсткіше вимагати реінтеграційних кроків від фактичної влади «ПМР» в обмін на надані економічні преференції

«Третина експорту Придністров’я припадає на країни Євросоюзу і лише десь 13%  — на Росію. Але якщо беруть соціологічні опитування, то переважна більшість придністровців наголошує на тому, що їх найкращий економічний і політичний партнер є Росія, незважаючи на те, що  вони торгують з Євросоюзом». 

На думку експерта, існує необхідність адекватного інформаційного супроводу політики Євросоюзу щодо Придністров’я. 

Артем Філіпенко також вважає, що реальній реінтеграції Придністров’я  може сприяти зникнення військової, політичної і економічної підтримки з боку Росії. 

«Що може вплинути на ПМР? Є важелі, але ці важелі не швидкої дії. Для того, щоб їх проводити, потрібні довгострокові кроки. Ну, наприклад, запуск газогону в обхід Придністров’я. Тому що сьогодні ПМР за рахунок цього живе. Є так звані «газові гроші»: поступає російський газ, Тирасполь його відбирає, але за нього не платить. Тобто вони його продають внутрішнім придністровським споживачам, але грошей «Газпрому» не повертають, гроші йдуть в бюджет невизнаної республіки. Борг вже перевищив 6 мільярдів доларів. Причому цей борг намагаються «повісити» на Молдову.  Якщо припинити цю практику і змусити Придністров’я купувати газ за ринковими цінами, то увесь цей їхній соціалізм дуже швидко закінчиться», — резюмує експерт. 

Слід нагадати: якщо Україна одразу заявила, що не визнає газові борги лугансько-донецьких сепаратистів, то Молдова наразі ще ніяк не врегулювала питання боргу «ПМР» перед «Газпромом». Поки що борг акумулюється на рахунках компанії «Молдовагаз». Молдові в цій компанії належить близько 35% акцій, 50% має «Газпром», близько 13% — придністровська адміністрація. Чи наважиться нова влада Молдови ініціювати за таких обставин якісь кроки для вирішення питання газового боргу — питання наразі відкрите. Але ініціювання подібних кроків дало б сигнал щодо намірів нової влади Молдови вирішити ситуацію з «ПМР».      

Смотреть еще: