Перегляд декомунізації. Як тоталітарних ідолів можуть повернути через місцеві референдуми | QHA media
ПО ПОЛОЧКАМ

Перегляд декомунізації. Як тоталітарних ідолів можуть повернути через місцеві референдуми

19 июля 2019, 17:30
Закрыть
Анастасия ГевкоQHA media

Конституційний суд України визнав комуністичний і нацистський режими однаковими за своєю суттю на засіданні 16 червня. Цим він підтвердив конституційність закону про декомунізацію. Проте голова пропрезидентської партії «Слуга народу», яка є лідером у передвиборчих перегонах за всіма соціологічними опитуваннями, Дмитро Разумков заявив про необхідність розгляду декомунізації «не на рівні Верховної Ради, а місцевими жителями через місцеві референдуми».

QHA media розбиралося, чи можливо вирішити питання декомунізації на місцевому рівні, як запропонував Разумков, а також у тому, що саме стало причиною такої його заяви.

Богдан Короленко,

співробітник Українського інституту національної пам’яті 

Відповідний закон не ухвалювався із зрозумілих причин: ми знаємо, що анексія Криму 2014 року подавалася Кремлем як реалізація «волевиявлення» так званого кримського народу. Власне, чим скористалася Російська Федерація для обґрунтування «законності» анексії Криму. Питання щодо проведення референдумів наразі законодавством не регламентовано, відтак ця заява не є доречною і логічною. 

По-друге, політика національної пам’яті, як і будь-яка інша державна політика, не може вирішуватися на місцевих референдумах, оскільки в умовах перманентної російської агресії подібні «плебісцити» становлять загрозу не лише «федералізації», але й дезінтеграції та розпаду держави. Адже питання ідентичності й пам’яті – це питання державної ваги і національної безпеки. Наприклад, перейменовувати чи не перейменовувати назву вулиці, яка підлягає закону про декомунізацію – це питання не може вирішуватися на місцевому референдумі. 

По-третє, можливо пан Разумков не зовсім розібрався із законом. Бо в законодавстві чітко прописано, що питання перейменування об’єктів топоніміки, назви яких містять символіку комуністичного тоталітарного режиму, власне як і проведення демонтажу пам’ятників, і так покладене на органи місцевого самоврядування. Тобто, не Верховна Рада ухвалює рішення про перейменування вулиці Леніна у селі. Це питання вирішується на місцевому рівні місцевою радою. І саме місцева громада через місцеву раду обирає будь-яку назву для тієї чи іншої вулиці. Єдина умова – така назва не може суперечити чинному законодавству, яким передбачено відповідні критерії «заборонених» назв. 

Конкретний випадок — заборонено використовувати ім’я Жукова, на честь якого нещодавно Харківською міською радою перейменовано проспект. Та інших діячів, які обіймали керівні посади в комуністичній партії, у вищих органах управління СРСР, УРСР, працівників радянських органів державної безпеки тощо. Це те, що прописано в законі.

 Якщо ж йдеться про перейменування населених пунктів, то згідно Конституції це виняткова компетенція Верховної Ради України. У разі, коли мається на увазі ревізія результатів декомунізації – якась умовна «рекомунізація» – то знову ж таки, подібні заяви та ініціативи є юридично нікчемними, оскільки днями Конституційний суд України визнав закон про декомунізацію таким, що відповідає нормам Конституції України.


Євген Магда,

політичний експерт

У нас немає навіть закону про всеукраїнський референдум, тому передавати таке питання на місцеві референдуми — це якось не дуже логічно. Я вважаю, що такий підхід буде хибним, тому що він сприятиме розшаруванню України. Можна вести дискусії на загальнодержавному рівні, можна вести політичні обговорення, але виносити ці питання на подібний рівень… в такий спосіб загравати з населенням, я вважаю, не варто.

Я, по-перше, не уявляю собі атмосферу, за якої буде подібне рішення ухвалено, а по-друге, треба розуміти, що гібридна війна йде насамперед за голови, за свідомість, а не за територію. Це, я думаю, достатня теза, щоб українські політики зрозуміли свою відповідальність за подібні рішення.



Загострення питань, пов’язаних з декомунізацією, триває вже місяць


Петро Григоренко — політв’язень, правозахисник і борець за права кримських татар. 

Понад чотири тижні у Харкові продовжується «епопея» з перейменуванням декомунізованого проспекту імені Петра Григоренкана проспект Маршала Жукова. 19 червня, рівно місяць тому, «за» це рішення проголосували 59 депутатів місцевої ради, 13 були «проти».

27 червня стало відомо, що двоє місцевих депутатів подали позов до Харківського окружного суду через це рішення. Позов прийнятий до провадження за спрощеною процедурою. Як пояснив QHA media один з позивачів, депутат облради Харкова Дмитро Булах, перейменування декомунізованого проспекту Григоренка на «проспект Жукова» відбулося з політичних причин.

«Використовуючи старий афоризм, міська рада це «не місце для дискусій». Депутати, які в його (міського голови Харкова Геннадія Кернеса, — ред.) політичній силі, голосують так, як їм скажуть. У Харкові це дуже сильно виражено. Не було ніяких акцій, не було великих петицій. До тих пір, поки петицію не прорекламував Кернес, внаслідок чого і був перейменований проспект, було три або чотири спроби створити таку петицію і набрати голоси, і жодна з них не була успішною», — заявив Булах.

За його словами, він з колегами пропонував Кернесу варіант з громадськими слуханнями, але мер на це не пішов. 

Тим часом, про звернення до прокуратури у зв’язку із перейменуванням проспекту Петра Григоренка заявив директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович. Співробітник Українського інституту національної пам’яті Богдан Короленко підтвердив нам, що Харківський окружний адміністративний суд прийняв позови щодо перейменування проспекту Григоренка на проспект Маршала Жукова і повідомив, що було відкрито провадження в двох адміністративних справах.

«Що стосується Інституту національної пам’яті, то ми звернулися до Національної поліції, а також до Генеральної прокуратури з приводу перейменування проспекту та встановлення погруддя Жукова у Харкові. Станом на сьогодні, матеріали справи скеровано до прокуратури Харківської області для розгляду і порушення кримінального провадження», — резюмував Короленко.


Заяву голови «Слуги народу» пов’язують з виборами


Політексперт Євген Магда підкреслив, що певний запит на розгляд питань декомунізації в українському суспільстві існує, але його не варто абсолютизувати.

«Ця заява пов’язана з тим, що у період з 2006 — 2014 рр. в Україні існував електоральний заповідник Януковича. Низка політичних сил у переддень парламентських виборів претендують на нього», — нагадав Магда.

Схожу думку висловив і Богдан Короленко. Він впевнений, що після виборів 21 липня подібних заяв не буде, а якщо й будуть, то вони не будуть імплементовані в тому чи іншому законі й залишаться популістичною риторикою.

«Зважаючи на те, що суспільна думка дуже мінлива і залежна від політичної кон’юнктури, це питання політичне, і згадана заява безумовно вмотивована логікою виборчої кампанії. Мета – сподобатися електорату та мобілізувати його напередодні дочасних парламентських виборів. Не секрет, що певна частина українського суспільства не сприймала процеси декомунізації, вважаючи, що усі ці леніни, петровські та дзержинські – це «наша історія». Саме такі громадяни і є цільовою аудиторією цього меседжу», — сказав Короленко.

Дмитро Булах,

депутат Харківської обласної ради

«Символічні історії про мову, про історію, про оцінку певних особистостей або подій, це завжди чутливо. І це не перший раз і у Харкові, і в нашій країні, коли на цих темах спекулюють багато політиків, нічого не пропонуючи по суті для вирішення проблем, а просто граючи на цьому символічному полі «прорадянський-антирадянський», «проросійський-проєвропейський». На цих дискурсах часто грають і намагаються добути собі політичні бали. Люди чутливі до цього».

11 липня міська влада відновила пам’ятник Маршалу Жукову в Харкові, який скинули активісти. Мер Харкова Геннадій Кернес заявив, що у випадку повторного знесення цього пам’ятника, його знову відновлять.

Декомунізація — процес позбавлення від наслідків комуністичної ідеології. Узаконена 9 квітня 2015 року Верховною Радою України, 15 травня 2015 року — підписана екс-президентом Петром Порошенко.