Фото

Обличчя депортації. Десять людей. Десять доль. Одна трагедія

17 мая 2019, 10:49
Закрыть

Вранці 18 травня 1944 року в Криму почалася спеціальна операція радянської влади щодо насильницького переселення — депортації — кримських татар на Урал та в Середню Азію. Службовці НКВС заходили в будинки кримців і зачитували наказ, згідно з яким абсолютно всі представники народу, разом з дітьми та старими, звинувачувалися у співпраці з нацистами і мали бути вислані з Криму.

Кримський Дім підготував спецпроект «Обличчя Депортації. Трагедія кримських татар 75 років поспіль» кураторства Аліма Алієва та Севгіль Мусаєвої. Його автором стала художниця-фотограф Зарема Ялибойлу. Виставка відкрита протягом місяца за адресою м.Київ, Омеляновича-Павленка, 9.

Цей проект розповідає про злочин радянської влади через портрети та історії простих людей, що були вислані, вижили та повернулися до Криму. Люди на цих портретах — живі свідки злочинного сталінського режиму. Багато з них досі пам’ятають події 18 травня в найдрібніших деталях, хоча були тоді ще зовсім маленькими дітьми. Історії учасників проекту багато в чому схожі: y них є і страх, і біль, і втрати найближчих людей. Але є і те, що їх всі об’єднує: велика любов до Криму та бажання повернутися на Батьківщину, з якою кримські татари були розлучені більше ніж 50 років. Kримські татари змогли повернутися додому тільки на початку 90-х, коли з народу офіційно було знято тавро зрадників.



Про фотографа

Зарема Ялибойлу народилася у місті Геленджик (Росія) у 1986 році. Коли їй було 5 років, родина переїхала до Сімферополя. На той час кримським татарам вже дозволили повертатися до Криму.

Зарема почала займатися фотографією ще у 16-річному віці. Але фото залишалося хобі, тому що дівчина навчалась на юридичному факультеті. Лише після закінчення вищої освіти Зарема вирішила пов’язати своє життя із фотографією.

Вона працювала фотокореспондентом в кримськотатарських газетах та інформаційних  агенціях. Пізніше робота фотографом в кримськотатарському молодіжному журналі Nesil закріпила зацікавленність до рідної культури та історії.

Протягом 8 років Зарема знімає для архіву старі кримськотатарські будинки, зустрічі земляків у рідних селах в Криму, портрети людей похилого віку і молоді в національному одязі. Вона є автором кількох фотовиставок.

Зарема мріє, щоб її фотоархів став частиною великого музею про  історію кримськотатарського народу.



Наріман Абдурахманов, 75 років

Родом з села Кадикой Балаклавського району

Його сім’я була депортована з рідного села 18 травня 1944 р. Вагітну матір Нарімана розбудили співробітники НКВС о 4 годині ранку, дали лише кілька хвилин зібратись, привезли на станцію Сюрень у Бахчисарайському районі та посадили у товарний вагон, щоб вивезти до Самарканду. Наріман народився у цьому товарному вагоні. Після повернення до Криму у 1975 році він щорічно організовує зустрічі односельчан в рідному селі. Нариман проживає в селі неподалік від Сімферополю.


Іззет Іззетдінов, 81 рік

Родом з села Чамли Озенбаш неподалік від Севастополю

18 травня 1944 року додому Іззета увірвалися радянські солдати  та наказали всім негайно покинути будинок і вийти на вулицю, де на них чекали вантажівки. У родині на той час було 7 дітей і мати дала кожному з них деякі речі, але солдати все забрали. Всі діти згадували те, що дорога до Ташкентської області, куди їх привезли, була довгою й болісною. Іззет повернувся до Криму тільки на початку 1990-х років. У рідному Севастополі його родині не дозволили оселитися, тому родина оселилася у Сімферополі.


Аділе Аметова, 84 роки

Родом з села Дерменкой Ялтинського району

«18 травня 1944 р. рано вранці постукали у двері радянські солдати й дали нам 15 хвилин зібратись у дорогу. Нашу родину депортували на Урал. Пам’ятаю, що по дорозі дуже багато людей загинуло. На кінцевій зупинці потяг зустрічала швидка. Вони запитали чи є хворі і забрали нашу бабусю; ми її ніколи більше не побачили. Мій молодший брат також незабаром помер. Ми жили з надією повернутися до Криму, але коли нам нарешті вдалося це здійснити через десятки років, ми не змогли оселитися у рідному селі. З 1990 року я мешкаю у Симферополі».


Нурі Асанов, 86 років

Родом з села Буюк Озенбаш Бахчисарайського району

Населення цього села активно допомагало під час війни партизанам, тому важко було людям повірити, що радянська влада вирішила прогнати їх всіх з рідних домівок. Родину Нурі вивезли вантажівками на станцію Сюрень у Бахчисарайському районі, де на них вже чекали вагони для худоби, щоб відвезти до Узбекистану. Після повернення до Криму в 1989 році, родина не змогла оселитися у рідному селі Озенбаш, тому оселилася у Сімферополі. Нурі кожного року бере участь у зустрічах односельчан.


Зевіде Ісмаілова, 84 роки

Родом з села Куртлук Карасувбазарського району

Село було спалене німцями у 1942 році, але після визволення Криму, батько Зевіде Ісмаіл Абібуллаєв повернувся до знищеного села й відбудував одну кімнату, щоб перевезти туди сім’ю, в якій на той час було шестеро дітей. 18 травня 1944 року постукали радянські солдати й наказали наскоро збиратись. Родину Зевіде виселили до узбецького міста Наманган. Дорогою люди вмирали; їх треба було виносити під час зупинок. Не завжди маючи достатньо часу, щоб ховати тіла, померлих залишали вздовж дороги. Протягом трьох наступних місяців в Намангані померли батько та двоє дітей, а мати втратила слух. Щоб врятувати від голоду решту дітей, вона віддала їх до дитячого будинку. До Криму Зевіде повернулася лише на початку 2000-х років.


Васфіє Хаірова, 80 років

Родом з села Боз району Джурчі. Старша сестра лідера кримських татар Мустафи Джемілєва.

У 1929 р. сім’ю Васфіє розкулачили й депортували на Урал, але згодом їм вдалося повернутися до Криму. В сім’ї було 5 дітей. 17 травня 1944 р. ввечері до села почали з’їжджатися вантажівки й діти спочатку подумали, що приїхали показувати фільм. Наступного дня о 5 годині ранку, погрожуючи зброєю, радянські солдати наказали їм взяти тільки необхідні речі і дали на це 10 хвилин. Мати змогла взяти Коран, сховавши його в одязі. Було сказано, щоб харчів не брали, бо годуватимуть їх в дорозі, але це виявилося брехнею. Всю родину, окрім батька, який був на фронті, вивезли до Узбекистану у товарному вагоні. Після повернення з фронту батько розшукав сім’ю. Вся сім’я повернулася до Криму на початку 1990-х років. Васфіє зараз мешкає у Сімферополі.


Ділявер Мухтерем, 82 роки

Родом з села Айвасіл Ялтинського району

17 травня 1944 року до родини Ділявера приїхали родичі з Айвасілу, щоб наступного дня їхати у Керч. «18 травня ми прокинулися від гучного стукоту у двері. Увійшли офіцер і два солдати з автоматами. Вони наказали всім терміново збиратися і виходити на двір». Там чекала на них машина, а на запити «куди» й «чому», вони отримали відповідь «Не знаємо». Ділявер добре запам’ятав, що їм надали тільки 15 хвилин і рекомендували нічого з собою не брати, бо мали йти пішки 60 кілометрів. Не зачитано було жодного указа, чи пояснення. «Нас привезли до Сімферопольського вокзалу і завантажили у вагони, призначені для перевезення коней. Народу було багато, місця вистачало тільки для того, щоб сидіти». Поїзд прибув до Середньої Азії на станцію Хілково (Бекабад). Виселенців ніхто не зустрів. До Криму Ділявер повернувся лише у 1989 році. Йому вдалося оселитися в рідному селі Айвасіл, де він і проживає.


Айше Газієва, 87 років

Родом з міста Судак

У 1930-х роках сім’я переїхала до Алушти. Під час війни батько помер через хворобу. Мати Айше жила з трьома дочками. Айше пам’ятає як 18 травня 1944 року, машина відвезла їх далеко від дому, а сонце тільки що сходило. У дорозі вона захворіла на тиф і вже після прибуття в Азію її положили в лікарню, притім втяли її красиве руде волосся. 1991 році з’явилася можливість повернутися на Батьківщину. У рідному місті оселитися не вийшло, оскільки у покинених домах вже мешкали приїжджі люди. Сьогодні сім’я живе у Сімферополі.


Леніє Мінабілова, 84 роки

Родом з села Салгір-Кіят Красногвардійського району

На початку 1944 року сім’я очікувала повернення батька з фронту. Мати Леніє навіть побілила хату, але вранці 18 травня родину розбудили і змусили збиратися у дорогу. «Прийшли радянські солдати й ми були останніми, кого вивозили з села. Солдати попередили взяти з собою якомога більше речей, бо дорога буде далека. Вони побачили, що в хаті четверо малих дітей і самі допомагали пакувати речі у мішок, а відтак нас відвезли на вокзал. Я ніколи не забуду звук того, як гудів потяг або закривалися ворота вагона. В депортації мої брат і сестра померли». Леніє з сім’єю повернулася до Криму у 1975 році і зараз проживає у Сімферополі.


Лейля Апті, 90 років

Родом з селища Айвасіл Ялтинського району

«О 4 ранку 18 травня 1944 року прийшли радянські солдати і сказали терміново збирати речі, тому що нас депортують. Чоловіки були на фронті, тому люди думали, що це якась помилка. Після того як усіх кримських татар з села зібрали на головній площі в сусідньому селі, у мене вийшло повернутися додому і зібрати деякі речі. Вантажівками нас доставили на станцію Сюрень у Бахчисарайському районі. Звідти поїзд їхав в Азію кілька тижнів. Дідусь і бабуся потрапили в сусідній вагон. Рідних ми знайшли набагато пізніше, після того, як приїхали до Азії». У 1990-х роках виникла можливість повернутися до Криму і зараз Лейля проживає в Ялті.


Смотреть еще: