Іслам у Причорноморських степах. Міфи і реальність

Публікації
Рустем ХалиловQHA media
22 Листопада 2018, 17:03
Фото: imuslim.net
Рустем ХалиловQHA media
22 Листопада 2018, 17:03

Олеся Дем’яненко

Ірина Шевчук

Мамуре Чабанова

Нерідко у книжках, фільмах, мультфільмах ми стикаємося зі стереотипним баченням мусульманства, як чогось агресивного, вороже налаштованого до інших релігій та людей. Про стереотипи пов’язані з ісламом і про те, як сприймають мусульман у світі та Україні, QHA – radio «Hayat» говорило з ісламознавцем, автором першого повного перекладу смислів Корану українською мовою Михайлом Якубовичем.

Чим можна пояснити цей стереотип про мусульманство на Півдні України і загалом в Україні?

Стереотипи — це не так вже й погано. Інколи говорять, що певна фобія — це імунітет, коли йдеться про захист культурних, національних, інших цінностей. Але коли йдеться про напад, відверту ворожість, зрозуміло, що це вже не є нормальним з точки зору громадянського суспільства.

Згідно з дослідженнями, у Східній Європі ісламофобія вища, ніж у Західній.

Українці в більшості ставляться до ісламу негативно попри той факт, що мусульман на материковій Україні майже немає.

До 2014 року ми перебували у російському інформпросторі, частково ми й досі у ньому. В людей культивувалися стереотипи, які пов’язані з Кавказькою війною в Росії, з кампаніями у Чечні про злих вахабістів, ісламістів і т.п. Зараз ми переключилися на європейський інформпростір і транслюємо стереотипи з Європи. Ми боїмося якихось мігрантів. І крізь призму стереотипу, пересічний українець вибудовує своє ставлення до мусульман. Що ж стосується кримських татар, то після втрати Криму в українців виникла нібито симпатія до кримських татар. Але сам іслам сприймається як зло.

Хотілося б поговорити про історію мусульманства на території України. Чи правда, що іслам був складовою релігійного життя України ще з часів Середньовіччя?

Абсолютно так. Перші мусульмани з’явилися, очевидно, ще у VIII — IX ст. в Криму. Це були відносно невеликі групи мусульман.

З XV ст. у нас вже постійна присутність мусульман саме в політичному житті, не лише в суспільному та релігійному. Держава, яку збудували на принципах мусульманських.

Є згадки, що перший хан Хаджи Герай фінансував будівництво церков на території сучасної України. Окрім того, на території Криму існувало багато християнських храмів...

Насправді, в мусульманському світі християнство існувало й існує досі. Якщо говорити про Кримське Ханство, то там постійно було християнське населення. А сам Хаджи Герай походив з Литви, з Великого Князівства Литовського, і на той час він належав до релігійної меншини. Він ставився до людей інших віросповідань як до рівноправних співгромадян. Кримське Ханство вело досить толерантну політику, оскільки не мало за мету ісламізувати повністю населення і витіснити інші релігії. Кримський хан виступав захисником немусульман так само, як і захисником мусульман. Те, чого у Середньовічній Європі не було. В Європі іслам розглядався як ворожий, і на відвойованих у мусульман територіях мусульмани були примусово християнізовані — від Татарстану до мусульманської Іспанії.

В Криму також проводилася політика перехристиянізації Російською Імперією. А от середньовічний іслам будувався на коранічних принципах діалогу. Якщо відкрити Коран другу суру, то там йдеться про те, що полеміка між іудеями і християнами має дуже велике значення. З одного боку — це полеміка, а з іншого — це діалог. Визнаються права інших, вони можуть існувати, мають право на культивацію і відтворення свого вчення. І середньовічний Крим, як і інші мусульманські держави Золотого періоду, дотримувався цих підходів. В Османській Імперії збереглася Константинопольська Патріархія, вона навіть укріпилася за часів Османської Імперії. Тому що османи розглядали патріарха не лише як духовну владу, а також як світську владу над християнами. Те, чого не було за часів імператора. Попри різні явища, православ’я візантійське потім стало османським, воно набуло певних навіть політичних рис.


Хижий, ворожий, злий

У попередній програмі ми розглядали міф про Дике Поле, дикий Південь України. Чи мало мусульманство періоду Золотої Орди, Кримського Ханства вплив на цей край?

Вплив був абсолютний. Починаючи з інтелектуального життя і закінчуючи суспільними відносинами. Ісламізація відбувалася поступово, не була примусовою. Коли Хан Узбек зійшов на трон, це 1313 рік, мовляв іслам став державною релігією і всі одразу стали мусульманами. По різному відбувалася ісламізація. Десь переважало звичаєве право. Десь тюркські етнічні підходи інтегрувалися з ісламськими. І це було нормальне явище, по науковому етноконфесійного секретизму, коли релігія поєднується з етнічністю. В цей період у Золотій Орді розвивалися різного роду інтелектуальні галузі: створювалися мусульманські школи і там вивчали не лише мусульманське право, а й філософію: Платона, Арістотеля у різних інтерпретаціях. Якщо брати деякі роботи авторів Криму XIII—XIV ст, то можна помітити, як вони вільно оперують філософською термінологією. Так, як нею у той час нею оперували у західноєвропейських університетах.

Інше питання, що про це ніхто не говорив у Російській Імперії, потім у Радянському Союзі. Наведу один приклад: відомо, що кримські татари свого часу були змушені емігрувати до Румунії, у Добруджу. Там були знайдені деякі рукописи, які тепер знаходяться у бібліотеці ім. Вернадського. Коли у 80-х рр. ці рукописи укладали в каталог, автор каталогу написав, що ці рукописи належали ісламізованим гагаузам, які з IX ст. нібито жили у Добруджі. Згадки про кримських татар взагалі немає ще у 80-х рр., ніби їх і не було. Цю історію просто викреслили.

Коли зараз починають говорити, що найбільший перший великий український мислитель — Сковорода, то це не зовсім так. Доречі, є версія, що Сковорода мав частково кримськотатарське походження, по матері. Читаючи його роботи, бачиш праці XV—XVI ст. кримськотатарських суфіїв.

Чому образ мусульманства такий далекий від історії? От ви розповідали про розвиток культури, освіти. У чому причина? Що спричинило формування такого образу: хижий, ворожий, злий?

Це досить складне питання. Річ у тому, що у Середньовіччі й ранньому модерні був певний тип відносин, які ґрунтувалися на рабовласницьких підходах, різного виду військово-політичні явища. Але вони спостерігаються й зараз. Ми просто знаємо, що у XVII—XVIII ст., коли Османська Імперія почала втрачати свою силу, а Європа набирати сили, Європа просто з мусульманського світу створила образ ворога, вона підкорила цей мусульманський світ.

Близький Схід був колонізований, цей образ був штучно створений. Візьмемо за приклад Україну, Крим. Якщо брати тогочасні козацькі літописи, то бачимо, що на початку XVII-XVIII ст. існував досить толерантний підхід, набіги татарські інакше сприймалися. От візьмемо, наприклад, Літопис Острозький, події кінця XVI ст., майже буквально процитую: «…В тот год татары добували Острога и мало не добули, но Князь Василий поеднал их, и с людьми острозскими татаровы сидели, ели и пили». Тобто, якийсь тип відносин, який важко зрозуміти.

Але вже у XVIII ст. ми зустрічаємося з таким, як «Лист запорожців до Османського султану». Це така історична підробка. Насправді Богдан Хмельницький писав чолобітню Османському султану.

Вся його, так звана, національно-визвольна війна (зараз про це дослідження свідчать) — це, по суті, був Османський проект на противагу Речі Посполитій, з метою її послаблення. А потім переможці написали для переможених історію, зробили з них образ ворога.

Також не будемо опускати цивілізаційний момент. Європа нібито вся модернізувалася. Близький Схід, Тюркський світ ще у XIX—XX ст. являв собою таку домодернову картину. Але мене це завжди дивує: порівняйте який-небудь український райцентр і деякі міста на Близькому Сході або в Індонезії.

І що ми побачимо?

Відверто кажучи, я не знаю, хто тут Азія чи Африка. Це прикро констатувати, але інакше сказати не можу. Порівняйте ті самі дороги в Туреччині й в Західній Україні. Я не знаю, на чию користь буде це порівняння. Але у нас присутній цей підхід: мовляв, ми якісь «білі», а вони «не зовсім білі». Хоча навіть антропологічно український народ має величезний тюркський компонент. Це очевидні речі, але люди воліють жити тим, що чують з телебачення, і їм цього достатньо.

А в чому ж причина нинішнього існування цього стереотипу? Що живить цей міф, стереотип?

Все просто. Ми всю добу незалежності чули про табори підготовки вахабітів у Криму. «Загроза вахабізму в Криму!» А все тому, що ми жили в російському інформаційному просторі. І ми розглядали все, що Росія робить з мусульманами, як нормальне абсолютно явище.

Взагалі мусульмани — це не тільки кримські татари. В Криму є й інші національності, які сповідують іслам.

Так, але їх замало. Кримськотатарська спільнота домінує.

Якщо брати материкову Україну, то студенти вузів — араби. Якісь «понаєхавшиє», погано поводять себе, у тому числі з українськими жінками. А українські чоловіки прекрасно себе поводять з жінками? У нас індекс насилля в родині один з найвищих у Європі, але ми про це воліємо забувати, бо в нас є якісь араби і от вони «проблема», а ми нормальні, у нас все прекрасно. Тобто, це типова ксенофобія, яка стосується не тільки України. Але у цьому ставленні присутній і політичний російський чинник, і він навіть досі присутній.

За останні 4 роки інформаційний простір в Україні суттєво змінився. Що ж в українському інформаційному просторі підтримує ці стереотипи?

Я б не сказав, що він змінився. Наприклад, на деяких проукраїнських каналах можна чути щодо Сирії: бойовики — стосовно вільної сирійської армії, і законні урядові війська — Башара Асада. Якщо так говорити, тоді й Збройні сили України треба як називати — «бойовиками», які прийшли на Донбас вбивати російськомовне населення?!

 

Якщо звернутися до американського кіно, то часто сюжети базуються на небезпечних мусульманах, ісламістах. Це теж формує певний образ?

Річ у тім, що коли я дивлюся американське кіно, я бачу, що вони розділяє конкретно терористів. А сьогодні взагалі є тенденція показувати «білий тероризм», право-радикальний тероризм. Вони розмежовують, показують, що мотиви тероризму не ідеологічні, а соціальні або політичні. Бо тероризм — це політичне явище, у першу чергу.


Українці бояться біженців

У більшості виданих текстів щодо історії України відчувається яскравий дисбаланс у вивченні впливу мусульманства на розвиток території нинішньої України. З чим це пов'язано?

По-перше, почнемо з того, що коли Османська Імперія була на піку розвитку, вона дійсно включала Поділля, наприклад. Мусульманський світ починався поблизу Хмельницького і закінчувався аж у Ємені. В одній державі жив південь Хмельницької області та Ємен. Складно уявити, але так було. А керували православні греки.

І тут уже постає питання: чи йдеться тут про мусульманський чинник, чи про православний. Україна, як і кожна інша держава, має певні зрештки попередніх кордонів. І Австрійської, і Польської, і Османської Імперії. Навіть зараз порівняти Одещину і Вінниччину, то є певні відмінності пов'язані з цими кордонами. Та коли вже формувалася територія України, то питання мусульманського чинника там уже не фігурувало.

 

То ж можна зробити такий підсумок, що цей стереотип є до цих пір актуальним для нинішніх українців і, зокрема, для покоління, яке підростає?

Не хочу казати про всіх. Більшість українців, навіть соцопитування показує, нормально ставляться до ісламу і мусульман. Але якщо торкається теми біженців, то українці бояться приймати якихось біженців. Тому що ефект світовий і ми не можемо побудувати іншу картину. А з іншого боку, у нас є певні стереотипи стосовно народів, ісламу. Вони є, з ними нічого не вдієш.

Головне, щоб це не переходило в насилля і не ставало частиною політичного дискурсу. Щоб серед наших правих партій не була тема мігрантів чи тема мусульман, не стала визначальною і не стала частиною суспільної пропаганди.

 

Ви говорили про різні регіони. А чи є якась динаміка? Можна прослідкувати Захід, Схід, Південь, Північ України?

Нещодавно провели одне дослідження, воно показує, що рівень етнофобії чи рівень несприйняття ісламу більш-менш однаковий всюди. Єдине, виокремлюється Західна Україна, бо там більш сільське населення і воно більш традиційне, і воно має більший рівень етнофобії. Хоча ми знаємо, як кримські татари, переселенці на Вінниччину, переселенці на Львівщину, не стикалися з проявами етнофобії. Люди кажуть, ми іслам не визнаємо, це інша релігія, але ми нічого поганого вам робити не будемо.

Найбільший індекс соціальної дистанції, тобто негативного ставлення до мусульман — на Півдні України. Можливо це пояснюється російським інформаційним простором.

 

Чому склалася думка, якщо мусульмани — то це обов'язково терористи?

Це поняття з’явилося у 80-х, 90-х, 2000-х рр. Особливо воно закріпилося після «11 вересня», коли повідомляли, що не всі мусульмани терористи, але всі терористи мусульмани. Річ у тім, що іслам у той час та ісламізм, як феномен, використання релігії в політичних цілях, прийшов на зміну націоналістичним рухам в арабському світі.

Якщо ми подивимося на 60-70 рр., на картинку життя арабських країн, там світський лад. Потім прийшов період використання релігії у політичних цілях, не без підтримки Заходу. Тому що і Захід, і Схід, і Радянський Союз, і Сполучені Штати вони “вкладалися” в цю справу. Зараз підйом правого радикалізму в світі, повернення до право-радикальних ідей, ми бачимо, що побільшало випадків правого насилля, право-радикалів, які виступають за «білу расу», є симпатиками нацизму. І очевидно, що вже настає новий тренд: насилля праворадикальне.

Ісламізм вже не тренд. Цей період просто мине. Іслам не буде вже сприйматися, як єдине джерело тероризму.

Буде сприйматися й інший рух як джерело тероризму. А так, це феномен кінця XX ст.

 

Хотілося б про історію згадати. Можете пригадати, коли саме звели перші мечеті на території України? І де вони були?

Вважається, що у 1262—1268 рр., це Крим.

Якщо ж говорити про материкову Україну, то перші мечеті у нас з’явилися вже у XVI ст. завдяки татарам, які були переселені до Великого Князівства Литовського: це Острог Рівненської області й Львів.


Поява мечеті у цих регіонах впливала на процеси освітні, культурні?

У цих регіонах мусульмани більше переймалися збереженням традицій, ніж відтворенням, якщо говорити про Західну Україну.

А якщо говорити про Крим, то 1500 рік, Зинджирли Медресе, заснований Менглі Гераєм. Про нього говорять як про освітню установу, але це була й наукова установа. Можна сказати, що це був один з перших закладів вищої освіти у Східній Європі, при чому мусульманський заклад освіти. У Криму практично усі вміли читати й писати у той час. Взагалі у мусульманському світі освітній рівень був досить високий, хоча це залежало від регіонів. Були й неписемні.


Давайте підсумуємо. Тож в українському суспільстві ніхто з пересічних громадян не візьметься досліджувати цю тематику, не буде замислюватися над тим, наскільки об'єктивним є його бачення і сприйняття мусульманства. У такому разі це завдання покладається напевне на уряд, на Міністерство освіти?

Уряд — це виконавча гілка влади. Є українці, які цікавляться. Є люди, які приходять до ісламу. Є люди, які симпатизують ісламу, начитані. Але їх замало. Передусім, це завдання української науки, щоб в наших університетах ширше вивчалися тюркські мови і взагалі східні мови. Щоб у нас було більше програм обміну, гуманітарних програм. Політика робить контекст. Держави, які мали великий політичний інтерес на Близькому Сході, вони займалися розвитком сходознавства у своїх країнах.

Спецпроект: 10 міфів про Південь України. Гість - історик Mykhaylo Yakubovych. Ведучі: Irynka Shevchuk та Mamure Çabanova

Опубліковано Radio Hayat Понеділок, 5 листопад 2018 р.

Проект «Міфи про Південь України» реалізується за підтримки Українського культурного фонду і ГО Кримський інститут стратегічних досліджень.