Репрессии

Гульнара Бекірова: Мій чоловік є взірцем стійкості та мужності

19 декабря 2018, 18:46
Закрыть
Степан Давидов

QHA media

Дружина затриманого на адмінкордоні з анексованим Кримом Едема Бекірова, котрого наразі утримують в сімферопольському СІЗО, поділилася з QHA media тривожними звістками, що надходять від її чоловіка. Гульнара Бекірова розповіла про смертельний ризик, на який Едем Бекіров наражається під час перебування у в’язниці, а також про драматичну історію своєї сім’ї.

  

Як ви вважаєте, чому затримали вашого чоловіка?

Ви ж самі все знаєте, що коїться. Всім відомо, яка в мене та в мого чоловіка громадянська позиція. Так що це, на мою думку, – тиск. Тиск на нього як на активіста. Й тиск на мене як на людину, котра працює в державі, яка підтримує цілісність України, на мене як на члена Меджліса кримськотатарского народу.

Але він особисто сам має громадянську позицію, він за Крим, він за кримськотатарський народ, він цілком за Україну. Тому все це, як то кажуть, білими нитками шито…

В останні роки Едем Бекіров часто їздив у Крим?

З 2014 року він був один або два рази в Криму. В січні цього року його прооперували. В 2017 році в нього був інфаркт. Після інфаркту в січні йому в серце вставили ці шунти. А він сам хворіє 18 років – він хвора людина. Сам Едем, звичайно, сильна, морально стійка людина, гідна, життєлюбна, волелюбна людина.

Як ви взагалі познайомилися?

Його батьки приїхали 50 років тому в Крим, однак не мали можливості там жити. Він вчився в Криму – в Сімферопольскому аграрному технікумі. Але на практику його направили на Херсон, і ми тут на практиці познайомились. Проте працювати в Криму йому не дали, тому він на Херсонщині працював.

  

Мої батьки приїхали в 1967 році – це вперше, коли був указ Верховної Ради СРСР про те, що кримські татари можуть жити в будь-якій частині тодішнього Союзу. І мої батьки перше, що зробили – приїхали в Крим. На півострові вони пробули вересень, жовтень та вже в листопаді, щоб не повертатися до Узбекистану, батько вирішив, що вони будуть десь ближче до Криму. І першою зупинкою була Новоолексіївка.

  

Тепер наша мати живе в Криму. Діти наші підросли і мали можливість вже вчитися в Криму. Тоді мама моя казала: «Я беру дітей, ми будемо в Криму, хай навчаються. Це наша Батьківщина. Діти працювати й жити повинні в Криму!».

  

А чому ви самі не переїхали у Крим?

В мене чоловік захворів 19 років тому, і я не мала можливості поїхати в Крим, тому залишаюсь насьогодні в Новоолексіївці – це моя маленька батьківщина. Я в Новоолексіївці вже понад 50 років. І з 5–6 років слухала те, що батьки розповідали про Крим, про боротьбу за те, щоб жив наш народ на Батьківщині. Батько дуже багато розповідав, як воно було.

Йому було 12 років, йому випала і депортація, і те, як вони жили в Узбекистані. Він пам’ятав і перші два роки депортації, казав, як бачив, що рили ті рови… Знаєте, такі рови, коли люди помирали та помирали діти, і всіх туди закопували. Це в мене перед очима.

Батьки були такі патріотично налаштовані люди — вони не пропускали жодного 18 травня. В 1987 році були ті поїздки до Москви. Тому ми все бачили на власні очі. Мій батько на п’ятдесятиріччя депортації, а це вже була незалежна Україна, дивився те, що показували тоді по телебаченню, розхвилювався… В батька стався серцевий напад і він наступного дня помер.

Тому сьогодні така моя позиція — я за повернення кримських татар на Батьківщину. Я за Батьківщину, за Крим, за цілісність України. Але в мене немає слів, розумієте? Едем – це людина волелюбна, чесна… Він патріот України, патріот свого народу.

Як Едем зараз себе почуває, де його утримують?

Він знаходиться, мабуть, в СІЗО. Тільки вчора отримав можливість, щоб його побачив адвокат. Умови, в яких він перебуває – це «спецблок». Там жахливі умови. Ну це тортури, розумієте? Це жах!

А які саме там умови?

Камера сира, жодних умов там нема. І ліки, які ми передали ще шість днів тому, вони їх йому не віддають, обіцяють це зробити лише сьогодні. Вони дають тільки ті медікаменти, які в них є, бо для того, щоб передати в СІЗО потрібні ліки, необхідно їх купувати лише в Криму, і щоб кожен препарат був сертифікований.

  

А ще в нас же перев’язки… І ніхто там не підійшов, ніхто не зробив перев’язку – це ж у нього культя, після ампутації. Це відкрита рана, яка досі не заживає, тому що в нього цукровий діабет. Ми ж його зазвичай перев’язуємо зранку та ввечері, рана кожного разу оброблена, тому він ще живий. А так це — інфікована рана. Я ж казала, що так ще можна вижити два-три тижні, а потім – смерть.

  

І досі йому цю рану не обробили, поки він в СІЗО?

Ні, не обробили! Тільки сьогодні вони його повезуть на допит до ФСБ. І сьогодні, ніби-то о 15-16 годині, дадуть донці моїй зробити перев’язку, то це ми чекаємо сьогодні. І я дуже сподіваюсь, що вдасться їй сьогодні передати ті ліки, які потрібні. Але в нас же ціла система – він знає, я знаю, які ліки, коли, як приймати…Я не знаю, як він там може вижити…

Що кажуть адвокати?

Адвокати його, звичайно, працюють, готують апеляцію. Готують, щоб була лікувальна комісія, аби підтвердити його діагнози. Цього вимагають в СІЗО, бо ті діагнози, котрі ми надали – 87 аркушів – їм чомусь недостатньо, вони хочуть робити свою лікувальну комісію…

У нас два адвоката – Олексій Ладін та Іслям Веліляєв. В понеділок Іслям був у начальника СІЗО, був у начальника медчастини, але тоді до Едема його не допустили. Вчора допустили до Едема Олексія Ладіна. З нами підтримує зв’язок Рефат Чубаров, Ахтем Чийгоз і Наріман Джелялов. Вони всі працюють, і, дай Боже, щось буде з цього.

Я хочу ще додати, що мій чоловік є взірцем стійкості, мужності, і я думаю, що ми все це витримаємо, і в цій війні ми будемо мати позитивний результат. Я згодна із тим, що буде все добре! В таких кримських реаліях може це й неможливо, але ми ще тримаємось, тому що так закладено в кримських татарах – бути стійкими.