«З російськими серіалами до України заходять російська економіка, російські інтереси, а за ними йдуть і російські «зелені чоловічки». Експерт з гібридних воєн Олександр Курбан про приховані небезпеки чужого кіно | QHA media
Інтерв'ю

«З російськими серіалами до України заходять російська економіка, російські інтереси, а за ними йдуть і російські «зелені чоловічки». Експерт з гібридних воєн Олександр Курбан про приховані небезпеки чужого кіно

19 Червня 2020, 20:00
Закрити
Тетяна ІваневичQHA media

«Червоні лінії» для фільмів на українських екранах в умовах гібридної війни зараз активно обговорюються в соцмережах та суспільстві. Приводом стало виключення з «чорного списку» Мінкульту російської акторки Катерини Варнави, яка незаконно відвідувала окупований Крим, та висловлювання нового міністра культури Олександра Ткаченка щодо можливості відновити в Україні показ фільмів з проблемними акторами та на приватномі рівні дозволити кіно-співпрацю з Росією. Впродовж останнього року зі списку Мінкульту були виключені ще щонайменше двоє акторів.

Доволі велика частина українців не вбачає особливої небезпеки в демонстрації російських серіалів на українських каналах. Водночас експерти, які спеціалізуються на інформаційних війнах, застерігають, що не тільки російські «ментівські» чи військові серіали, а навіть ліричні комедії чи сіткоми містять приховані пропагандистські меседжі. В умовах російсько-української війни вплив ворожої країни на свідомість суспільства таким непомітним способом підриває національну безпеку, оскільки розмивається українська ідентичність на користь російської, нав’язуються чужі стереотипи і пріоритети. Та навіть в спільному українсько-російському продукті або російськомовних українських фільмах, що знімались до 2014 року, почасти просуваються меседжі, спрямовані на демонстрацію зверхності російського над українським. 

В чому полягає небезпека російських серіалів і ко-продукту, чи варто відкривати український ринок для російського кіно, як і чому Росія захищається від українського кінопродукту та які настрої існують в російських кінематографічних колах? Про це та інше QHA media спілкувалося із доцентом кафедри військової журналістики Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка Олександром Курбаном

Російські серіали — класичний засіб розмивання національної ідентичності, нав’язування чужих цінностей, чужої мови


Виключення російських акторів, що відвідували Крим, з «чорних списків», активізація дискусії про можливість спільних з Росією зйомок кінопродукту і про відновлення трансляцій серіалів, де грають проблемні актори. З точки зору інформбезпеки, наскільки таке «кіно» небезпечне зараз для українського суспільства і держави?

Тут можна просто одним словом сказати – катастрофа. Це означає, що фактично все те, що вибудовували держструктури, громадські організації, окремі експерти за останні роки – це все на пси зійшло. Російські серіали – це дуже ефективна зброя, якою Росія обробляла українські терени, зокрема, Крим, Донбас, фактично південь і схід України, та й загалом всю Україну протягом всієї історії існування нашої незалежної держави. І тому повертатись зараз до тих часів, відкривати свій інформацій простір російській пропаганді – це означає, що все те, що робилось впродовж останніх 5-6 років, всі ці жертви Майдану або війни на Сході, вони були марні.

Поясніть на прикладах, в чому зараз полягає небезпека російського кіно для українського глядача? Багато хто не бачить нічого небезпечного в тих серіалах чи комедіях…

Перш за все давайте зрозуміємо, в чому сутність небезпеки від інформаційної агресії. Головна мета інформаційної війни – це нав’язати іншому суспільству, іншій державі, іншому народу свої цінності, своє світоглядне бачення, своє відношення до тих чи інших речей. Якщо ми проаналізуємо найбільш популярні російські серіали, які ми дивились до 2014 року, то фактично всі вони промотіювали основні ідеї і цінності «русского мира». Згадаймо, як в них звеличувалася роль і значення Росії. Візьмемо популярний серіал «Менти» – як  в цьому серіалі подавалась ситуація в певних серіях, коли вони виїжджали в інші країни: до Казахстану, в країни Балтії, до України. Як давали нерівнозначні оцінки і порівняння – російські менти крутіші. Або різноманітні серіали, пов’язані з війною на Кавказі, серіали про Другу світову війну. Російські серіали – це не що інше, як нав’язування певної світоглядної концепції іншим народам, іншим суспільствам. Крім того це ще питання, пов’язані з мовою, з поширенням російської мови, бо, зрозуміло, що вони всі – російською мовою. І до того ж серіали, як будь-яка мас-культура, несуть функцію емоційного впливу.

Стосовно актриси Катерини Варнави і щодо фільмів, які заборонили через її поїздку до Криму. Один з фільмів — легка комедія. Чи варто все одно забороняти такі стрічки, де знімаються актори, що відвідували окупований півострів з порушенням українського законодавства?

Для того, щоб відповісти на це питання, давайте просто згадаємо ключову фразу товариша Леніна, який ще на початку ХХ століття казав про роль і значення кіно. Кіно формує світогляд, кіно формує емоційний стан людини, кіно формує ідеологічні засади для основної маси людей, для людей, які не особливо напружуються в пошуках істини. Є таке гарне прислів’я – «Диявол криється в дрібницях». Саме «дрібниці» створюють і формують такі великі проблеми, як порушення інформаційного захисту, національних інтересів, інформаційної цілісності тощо. Жодних поступок в такому питанні не має бути.

Путін якось сказав: «Росія закінчується там, де закінчується російська мова». Так от, говорячи про серіали, нам потрібно оці інформаційні кордони «русского мира» відсунути далі на схід, щоб вони проходили по нашому державному кордону. Бо разом з російськими серіалами на територію України заходять російська економіка, російські інтереси, а за ними йдуть і російські «зелені чоловічки». Саме тому ми маємо захищати нашу мовну політику, нашу культуру, нашу мас-культуру від російської інформаційної агресії.

Ну от новий міністр культури заявив, що на державному рівні не треба знімати спільні проекти з РФ, а на приватному — це лише економіка і нічого більше.

Уявіть собі, щоб під час Другої світової війни радянський і німецький режисери разом знімали кінофільми. Це нереально.

Ефект «Штепселя і Тарапуньки» в кіно


Стосовно суперечливого змісту кінопродукту. Неодноразово доводилось чути: а що такого — росіяни у своїх фільмах не завжди погано показують українців, якщо і жартують над ними, то по-доброму. Хоча багато хто розглядає подібні жарти як приниження за національною ознакою. Чи може людина з почуттям меншовартості протистояти тому, кого вона вважає вищою за себе?

Для того, щоб перемогти супротивника, спочатку треба його зламати, зламати його впевненість, підірвати якісь його моральні устої і цінності. Бо людина, яка не впевнена, що вона воює за свою державу, що вона захищає свою державу, вона не буде стійким бійцем.

Доводилось також чути відгуки, що і в українських російськомовних серіалах, таких як «Свати», українці показуються в комічному, недолугому вигляді, а росіяни — навпаки, в більш позитивному, інтелектуальнішому, якщо можна так висловитись…

Є такий термін – «мєстєчковість». Практично у всій кінопродукції тої ж корпорації «Квартал-95» так чи інакше вона міститься як один з ключових контекстів їхніх серіалів, їхніх фільмів. І це не тільки «Свати». Ця технологія з’явилась дуже давно, навіть не за радянських часів, а ще за Російської Імперії, коли так звані «інородці» були на рівні меншовартості. За радянських часів і часів незалежності для населення України активно промотіювалось таке поняття, як «шароварщина», «селюківство». І в продукції того ж «Кварталу», як мінімум, до 2014 року був такий тренд. Основні сценаристи, продюсери цієї корпорації були виховані в цьому стилі, для них це – нормально, вони не бачать в цьому ніякої образи, вони не розуміють інформаційної складової цього моменту. 

Тобто в фільмах з подібною складовою емоційна реакція «немєстєчкових» українців не враховується?

Давайте будемо відверті: «Квартал-95», все, що пов’язане з їхніми шоу-програмами, теле- та кінопродукцією, було зорієнтоване, перш за все, на російський, російськомовний ринок. І, відповідно, вони формують сюжети, сценарії тощо саме під потреби і під запити російського глядача. З точки зору бізнесу це – абсолютно зрозуміло, бо там більше грошей, там більше глядачів, там більше споживачів їхнього продукту. В Україні цього мало. Але… хлопці забувають, що вони вже не бізнесмени – вони стоять при владі держави Україна, яка перебуває в стані війни з Росією, з якою вони працювали в сфері бізнесу. Який вихід? Ви або складайте державні повноваження і займайтеся бізнесом, продовжуйте виробляти цю продукцію та працювати на країну-агресора. Або починайте думати, починайте розмірковувати, відмовляйтесь від своїх бізнесових традицій і працюйте на державу. 

«Уявіть, що в Росії по телебаченню зараз покажуть український «Аеропорт»…


Яка альтернатива російському кінопродукту в Україні? Інвестування у власний кінематограф? 

Абсолютно вірно. Останніми роками, до приходу нової політичної команди, в Україні на цю справу пішли ресурси, почали знаходити гроші, почали працювати проєкти саме українські мистецькі, фонд Культура почав вкладати, стали залучатись грантівські програми. Так, по певних моментах за рівнем нам ще далеко було до європейського кіно, до американського і навіть до деяких російських фільмів. Але одразу не отримують Оскара – потрібно формуватися і розвиватися. А тепер виходить, що все це згортається, і зараз реалізується чисто бізнесовий підхід в інформаційній політиці, в сфері культури. І це однозначно не на користь Україні.

Росія активно просувала і хотіла б далі просувати своє кіно в Україні А як щодо руху українського кіно в бік Росії? Наскільки я розумію, зараз впливати своїми фільмами на російських глядачів Україна практичної можливості не має?

Знаєте, свого часу ми мали такі можливості, коли українські актори і представники шоу-бізнесу просували українську культуру. Зокрема, в Росії дуже популярним був гурт «Океан Ельзи» і він досі популярний. І фактично вони промотіювали українську культуру, українську музику. Тобто у нас є можливості, але Росія дуже ретельно захищається. Вона розуміється на цих питаннях і захищає свою ідентичність, свій інформаційний простір від впливів з боку України. Україна, на жаль, в цьому плані поки що пасе задніх. Ми можемо промоціювати свої традиції, свою культуру в бік Росії, але для цього потрібні ресурси, потрібне розуміння і бажання з боку влади, або розуміння з боку суспільства, щоб промотіювати це в соціальних мережах.

Зокрема, певною мірою я проводжу таку роботу, коли спілкуюсь зі своїми знайомими і колегами в Росії. Не буду називати імена, але я спілкуюсь з деякими російськими представниками акторської гільдії, які, до речі, знімаються і в серіалах. Я розповідаю їм про те, що відбувається в Україні. Вони дуже жваво цікавляться новинками, чим і як ми живемо. Ми нормально спілкуємось, обмінюємось думками. Але це спілкування з адекватними людьми, з тими людьми, які розуміють, що без повернення Криму, без відведення військ з Донбасу, без компенсації Україні всіх збитків, завданих Росією під час війни, ми не зможемо повернутися хоча б до більш-менш нормального сусідства.  

Хочеться зрозуміти — ті фільми, які знімались останніми роками в Україні, для російського глядача вони недоступні? Чи росіяни просто не хочуть їх дивитись?

Знаєте, сказати в епоху інтернету, що щось абсолютно недоступне – такого не можна. Все доступне, але воно доступне технічно, а недоступне світоглядно, морально. Вони не хочуть це дивитись, вони цьому не вірять. Найкращі здобутки української культури, зокрема, останніх років, починаючи з 2014 року, вони будуть просто не сприйняті на тому боці. От уявіть собі, що зараз фільм «Аеропорт» пройде по російських телеканалах? Ну це просто нереально. Вони його в кращому випадку просто не будуть дивитися, або й почнуться протестні акції.

Зрозумійте, мізки переважної більшості росіян інфіковані «русским миром», і почалась ця інфекція ще в 1990-их. Вони не бажають розуміти нашу аргументацію, вони повторюють слово в слово ті тези, якими їм вкладають в мізки: як було класно жити в СРСР,  що Росія є правонаступником СРСР і об’єднуйтесь всі навколо СРСР – і все буде добре. Тому в даному випадку зараз це – невигідне поле, на якому ми стовідсотково програємо. Ми не маємо йти на ті умови, які пропонуються ними. Ми маємо шукати свої важелі впливу, залучати міжнародну спільноту, наших іноземних партнерів і боротися. Бо ресурси Росії в інформаційному плані і досі доволі великі. І з нашими обмеженими ресурсами, і з обмеженим розумінням нашої влади специфіки та особливостей інформаційної війни з РФ ми нічого не зможемо зробити

Тобто наразі російське суспільство засобами кіно, скажімо так, «переагітувати» чи просвітити не вдасться?  

Починаючи з 2000-их, з приходом до влади Путіна, перша інформаційна війна з боку Росії велась проти її ж власних громадян. Це закон будь-якої інформаційної війни – спочатку обробляють своїх, а лише потім починають атакувати чужих. Так от, уявіть собі, що мізки основної маси росіян вже 20 років знаходяться під таким тиском. Це дуже серйозно, тому зламати це якось точково, одним фільмом, одним українським серіалом – це абсолютно неможливо. Повернути росіян до тями можна, наприклад, як це зробила Німеччина – тотальною денацифікацією, із втратою території тощо. Тобто потрібен такий жорсткий катарсис, як розпад СРСР був свого часу. Або відповідна ізоляція і еволюційне довготривале лікування від імперського вірусу. Бо допоки Росія існує в теперішньому форматі і в теперішніх кордонах, з теперішніми економічними можливостями, вона буде постійно становити загрозу своїм сусідам й, в принципі, всьому світові.

До речі, у мене хороші стосунки з одним чоловіком в Росії, який активно, в тому числі, і в російських «ментовських» серіалах знімається. Я був приємно здивований, коли ми з ним обговорювали майбутнє Росії, що потрібно зробити, щоб Росія більше не ставала на шлях агресії. То він абсолютно спокійно це сприймає і навіть хоче повного катарсису Росії. Він розуміє, що без очищення карми Росії, без повернення викрадених територій, без покаяння, на зразок денацифікації, яка відбулася в Німеччині, справи не буде. Якщо Росію залишити в тому стані, як вона зараз є, і просто поміняти президента на демократичного, нічого принципово не зміниться. Росія переживе важкі часи, за допомогою газу і нафти вона відновить свій економічний баланс і знов у неї з’являться агресивні амбіції. 

Ми це вже проходили. Росія ходить по цьому колу, починаючи від створення Московського князівства за часів Івана Калити. І як історик, я можу це підтвердити: Росія досягає могутності, починає розв’язувати агресивні війни, програє ці війни, різко розумнішає, відмовляється від імперських амбіцій, починає відновлюватись економічно. Але як тільки Росія повертається в нормальне економічне становище, у неї знов з’являються імперські амбіції – і знов все по колу. От потрібно розірвати це замкнене коло, бо інакше і у Росії будуть проблеми, і у всіх її сусідів. Інших варіантів просто немає. Дуже вдячний моїм друзям, в тому числі, російським інтелектуалам, які це розуміють та які готові до цього і прагнуть такого катарсису для своєї країни.

А з нашого боку поки що — тактика «дрібних порізів»? Скажімо, багато хто розглядає заборону російських фільмів з акторами, які їздили до Криму, також як хоч якусь додаткову можливість не лише захистити свій інформпростір, але й покарати Росію…

Знаєте, у нас зараз є дуже ефективний важіль впливу і тиску на Росію, зокрема, в кримському питанні, це – вода. А якщо ми до питання води ще додамо інформаційні речі, питання, пов’язані з в’їздом-виїздом проблемних людей з РФ – це та зброя, яку ми сьогодні можемо використовувати для захисту своїх інтересів. Інших можливостей у нас обмаль. Ми не можемо здійснити військову операцію по звільненню Криму, ми не можемо натиснути на наших союзників таким чином, щоб вони нам повернули Крим. Наша зброя сьогодні – інформаційна. Питання захисту інформаційного простору, обмеження  в’їзду проблемних акторів, співаків тощо – це те, що ми можемо і повинні зараз реалізовувати в боротьбі проти Росії.

Дивитись ще: