«З ними складно було заскучати» — тюремники Лефортово й досі згадують полонених українських моряків. Розповідає адвокат Микола Полозов

Публікації
Тетяна ІваневичQHA
25 Листопада 2020, 17:00
Тетяна ІваневичQHA
25 Листопада 2020, 17:00
Тетяна ІваневичQHA

Рівно два роки тому російські кораблі атакували українські в нейтральних водах Чорного моря біля Керченської протоки. Відкривши вогонь на ураження, росіяни захопили три військово-морських судна України - малі броньовані артилерійські катери «Бердянськ» та «Нікополь» і рейдовий буксир «Яни Капу». В полон потрапили 22 українських моряка і 2 співробітника спецслужб.

«Кадри атаки російського сторожового корабля на буксир «Яни Капу» з відомою сакраментальною фразою облетіли весь світ», - написав у своєму ФБ російський адвокат Микола Полозов, який згодом очолив пул адвокатів, що захищали українських моряків.

Полозов згадує, що потім впродовж  майже десяти місяців Росія утримувала моряків в тюрмах, порушуючи норми міжнародного права і Морську конвенцію ООН. Моряки тримались стійко і ніхто з них не піддався тиску і не визнав свою провину.

А на тюремників Лефортово українські в’язні справили незабутнє враження.

«В Лефортово досі тюремники згадують моряків. Кажуть, з ними складно було заскучати», - пише Полозов.

«Кримські новини» попросили Миколу Полозова трохи детальніше розповісти про ті цікаві деталі перебігу полону, які зробили цю подію незабутньою не лише для самих моряків, але і для їхніх тюремників, і для їхніх співкамерників.

Пане Миколо, ви згадали, що українських моряків і досі згадують їхні тюремники з  Лефортово. А можете навести деякі приклади - чим саме вони справили таке враження?

Важливо розуміти, що Лефортово - сама по собі тюрма дуже сувора, ніяких вольностей там не допускається, і арештанти, які там утримуються, всі пересекречені і ніхто один одного не бачить. Мало що там відбувається цікавого.

А от про моряків розповідали цікаві речі. Скажімо, як один з них на кип’ятильнику собі робив шаурму: з наявних інгридієнтів збирав і все це «просмажував» на кип’ятильнику.

Була ще одна історія. В тюрмі моряків тримали всіх роздільно. Але, коли моряки з’їздили на суд, вони змогли поспілкуватись, з’ясували - хто в якій камері знаходиться. І коли повернулись до Лефортово, вони спробували протягнути так звані «дороги» - це коли розпускаються нитки і з вікна однієї камери в іншу перекидаються. По цим ниткам вже можна передавати якісь продукти харчування, якісь предмети, що в Лефортово в  принципі виключено і для тюремників це було шоком страшним.

Також тюремники, приміром, не пропускали телевізійні антени морякам - боялись, що вони за допомогою антен зроблять якийсь підкоп.

А як щодо стосунків зі співкамерниками чи їх утримували в одиночках?

Вони сиділи зі співкамерниками - це були 24 абсолютно різних співкамерника, оскільки за правилами не можна подільників по одній справі саджати разом. І ці співкамерники і досі згадують, що оцей сидів з моряком, отой сидів з моряком. То була доволі різнобарвна публіка. Приміром, з одним моряком сидів колишній міністр освіти Дагестану.

Свого часу проходила інформація, що хтось з моряків вчив співкамерників співати українською мовою.

Так, було таке. Вчили співкамерників і української мови, і український гімн співати - все правда.

А тюремники застосовували щодо моряків якісь заходи тиску - психологічного, чи за допомогою режиму?

З боку тюремників такого не було. Але нам відомо кілька випадків, коли оперативні співробітники ФСБ намагались чинити на моряків психологічний тиск з метою змусити їх визнати провину в скоєнні злочину (моряків безпідставно звинувачували буцімто в порушенні морського кордону РФ - прим.ред.).

До кожного з моряків був свій підхід. Приміром матросу говорили: «Навіщо тобі це треба? Офіцери приймали рішення, а ти просто виконував наказ». Комусь говорили: «Ага, от когось захищає відомий адвокат, а у тебе невідомо хто, його випустять, а ти будеш сидіть». І все в такому ж плані.

Зрозуміло, що ми (адвокати) на ці речі дуже жорстко реагували, одразу блокували, щойно ставало відомо, що таке відбувається.

Чи багато морякам в Лефортово надходило листів, посилок і чи затримували їх?

Листи до моряків приходили з усього світу. Причому, спочатку тюремники намагались ці листи затримувати, тому що цензор це повинен все спочатку прочитати. Але все одно все приходило - і посилки, і листи, і передачі, які волонтери в Москві на чолі з Вікторією Івлєвою передавали раз на два тижні. І моряки були дуже вдячні кожному, хто їх підтримував.

А листи від моряків до рідних без перешкод пересилались?

Теж були певні складнощі. На початку ця кореспонденція затримувалась і на перший час спілкування відбувалось лише через адвокатів: адвокати могли побачити моряків і потім повідомити рідних про те, як почуваються їхні близькі.

Чи ви зараз продовжуєте спілкуватись з моряками щодо тієї справи, яка проти них і досі відкрита в Росії?

Незважаючи на те, що вони продовжують залишатись моїми підзахисними, ніяких слідчих дій по відношенню до них не проводиться. Тож щодо цих питань ми нечасто спілкуємось. А в житті періодично в соцмережах ми спілкуємось., звичайно, у когось якісь події трапляються, діти народжуються - то звичайно, вітаємо.  

А ті адвокати, які захищали морякі, чи вони продовжують спілкуватися і які відгуки про підзахисних?

У нас команда адвокатів складалась з двох великих груп. Це були кримські і московські адвокати. Зрозуміло, що адвокати між собою продовжують спілкуватись і спогади у них про підзахисних дуже теплі. І самі адвокати досі спілкуються зі своїми підзахисними.