Розгадка водних скарг. Кому в окупованому Криму насправді потрібна дніпровська вода | QHA media
Аналітика

Розгадка водних скарг. Кому в окупованому Криму насправді потрібна дніпровська вода

01 Липня 2020, 15:00
Фото: instagram/feride_seidamet
Закрити

АНДРІЙ СТАРОСТІН

для QHA

Морська вода не підходить для ремонту військових кораблів – потрібна прісна, а неремонтований флот програє війни. В силу цієї аксіоми Росія посилює тиск на членів Генасамблеї ООН, щоб «купити» в них резолюцію, яка об’єднає двінепов’язані речі – проблему подачі води в анексований Крим та зусилля країн світу по боротьбі з пандемією коронавірусу.

Казус із спотвореною статистикою


Нещодавно ватажок російської окупаційної адміністрації в Криму Сергій Аксьонов в черговий раз побідкався пресі на те, що кліматичні зміни загострюють проблему водопостачання півострову. Скарги кримського адміністратора від Кремля на цей раз були супроводжені дуже симптоматичною брехнею. Він заявив наступне:

«В український період в Крим по каналу щорічно подавалося більше 1 млрд кубометрів води, при цьому з них біля 150 млн кубометрів йшло на побутові потреби, а 700 млн кубів – на полив, тоді як сьогодні щороку на полив йде 20 млн кубометрів».

Насправді ж, за реальною українською статистикою, а не занесеною незрозуміло від кого для «влади» півострову, 700 млн кубометрів води із Дніпра йшло відверто не «на полив». Бо за документами водопостачання доокупаційних років, подача такого обсягу води в Крим  кваліфікувалася як «постачання на потреби АПК та промисловості». Але чому Аксьонов відверто збрехав та об’єднав дві різні галузі економіки?

Пояснення казусу із спотвореною статистикою подачі води в Крим легше всього шукати в подіях 22 квітня. Тоді в окупований Севастополь із берегів Сирії прибув на ремонт ракетний крейсер «Москва». А для фарбовки та гіроструменевої очистки корпусу цього корабля потрібна велетенська кількість прісної води. Один із кількох севастопольских сухих доків в ході ремонту крейсера використовує на ці цілі десятки мільйонів кубометрів води, що дорівнює річному водопостачанню кількох середніх та великих (за масштабам Криму) населених пунктів. Морська вода для технічних цілей судоремонту не використовується. Для піскоструминних агрегатів та апаратури гідроочистки корпусів суден від постійно наростаючою іржі потрібна виключно прісна вода, бо морська сприяє корозії та псує обладнання.  

Засекречені обсяги та режим економії


В цей же день, 22 квітня, окупаційна адміністрація Сімферополя ввела тимчасове обмеження на водопостачання населення. Як було заявлено «владою», мешканцям столиці окупованого Криму прийдеться потерпіти всього один тиждень, протягом котрого вони будуть отримувати воду двічі на день. Але в те, що регулярної подачі питної води не буде лише тиждень, сімферопольці геть не повірили, бо з кожним роком ситуація з водопостачанням на півострові стає все гіршою. До того ж ротягом січня-березня окупаційна «влада» іншого захопленого Росією українського міста – Севастополя – змінила режим оплати води населенням, готуючи його до подорожчання. Обсяги гуртового промислового споживання води Севастополем з початку окупації суворо засекречені від севастопольців, щоб вони не сували носа, куди їм не дозволено. А щодо роздрібних розрахунків за воду, які оплачують цивільні мешканці міста, то їх на початку весни було виведено з єдиного комунального платежу в окреме платіжне зобов’язання.

Фото: instagram/feride_seidamet

Переведення жителів Севастополя на окрему форму оплати води означає, що відтепер мешканці міста платять за водопостачання не «муніципальному підприємству», а безпосередньо банку РНКБ. До активів цього державного банку належить «державна ГУП РК «Вода Криму». Банку набагато легше, ніж ЖЕКам чи «муніципальній владі», слідкувати за тим, щоб населення використовувало воду за призначенням не на «промислові» потреби обслуговування туризму, а суто на власне споживання, бо вода подається в побутових цілях. Все йде до того, що малі приватні готелі та квартироздавачі будуть отримувати воду в дорожчій ціновій категорії. І якщо в Севастополі цей експеримент пройде вдало, його досвід почне переходити до інших частин Криму.

Підготовка «гуманітарної катастрофи»


Справжню статистику реальних обсягів розподілу води «влада» окупованого півостріву ретельно приховує. Старанна прихованість статистики свідчить про новий процес влада РФ готується в певний час звернутися до міжнародних організацій із «сенсацією» про те, що на Крим зненацька звалилася «гуманітарна катастрофа» із водопостачанням населення. І щоб крик Кремля про допомогу до ООН або Папи Римського приніс окупантам найбільш корисний ефект, проблеми з водою можна зробити й навмисно. Головне ж під час цієї кампанії – приховати дані про те, що у 2019 році понад 50% води, спожитої півостровом, було використано в промисловості.

Найбільші промислові об’єкти – це три великі хімічні комбінати північного Криму: завод-виробник брому (в РФ йому немає альтернативи), завод титанових білил та содовий завод. Друге місце після них у водоспоживанні окупованого півострову займають судноверфі. Сухі доки Севастополя, Феодосії та Керчі є надзвичайно водовитратними через один із головних профілів свого виробництва – піскоструменеву та іншу гідроочистку корпусів військових кораблів. Вона потребує витрат води, які є велетенськими у порівнянні з потребами населення. Попри засекреченість параметрів роботи «ГУП РК «Вода Криму» відомо, що у 2019-му на виробничо-питні потреби населення та комунально-побутового сектору Криму відводилося 39% води. Стрімко деградуючий сектор поливних земель у 2018-2019 роки забрав всього 6% у порівнянні з 77% відсотками, які фіксувала українська статистика у передокупакційний 2013 рік.

Для розуміння того, що саме Росії треба приховувати у водній індустрії Криму, варто більш детально порівняти масштаби проблем півострова з водою. Так, після окупації та зупинення Україною роботи Північно-Кримського каналу відбір з каналів та накопичувальних водосховищ (включно з артезіанською водою) скоротився в п’ять разів у порівнянні з 2013-м: з 1,5 млрд м³ до 310 млн м³. В 2015 році водозабір впав до 253,46 млн м³ і з тих пір зупинився приблизно на такому ж рівні.

На допомогу путінським авантюрам в Сирії та Лівії


Тим часом активізація російських військових інтервенцій в Лівії та Сирії призвела до нарощування замовлень послуг із судоремонту, які потребують велетенських обсягів прісної води. Тобто водозабір впав і не відновлюється, а ось перемогу в Сирії Кремль оголошував уже тричі й буде оголошувати ще. Для Криму це означає, що промисловий попит на воду буде зростати паралельно обсягам ремонту військових кораблів. Ситуація виглядає тупиковою, бо російський нафтовий та вугільний порт Новоросійськ та інші російські порти Чорного моря, а також порти де-факто захопленого у України Азовського моря не мають докових потужностей, які були б достатні для задовольнення ремонтних потреб операцій російського військового флоту в Сирії та Лівії.

Шлях вирішення фатальної для судоверфей Криму проблеми з водою російська влада показала ще у квітні, коли Москва невдало ініціювала прийняття резолюції Генасамблеї ООН «Декларація солідарності ООН перед викликами, створеними коронавірусом (COVID-19)». Україні вдалося загальмувати ухвалення цього документу, мотивуючи, що це – інструмент РФ для відміни санкцій за невиконання раніше підписаних міжнародних угод і окупацію українських територій. Паралельно з підготовкою російського проєкту «гуманітарного рішення ГА ООН» Росія ініціювала давно сплановані нею військово-медичні операції із надання допомоги гуманітарного характеру Італії та США.

Все це робиться для початку тиску на Україну в питанні відновлення водопостачання територій, відібраних у неї військовою силою та попри раніше укладені міжнародні угоди. Поки що всі ці зусилля не принесли успіху. Але рука Кремля не знає втоми й затято продовжує вправи – минулого тижня сталося чергова невдала спроба проштовхування «гуманітарного рішення ГА ООН». У разі її прийняття розповсюдження РФ «загальнолюдських гуманітарнних цінностей» на проблему водопостачання військових верфей Криму може стати простою та суто технічною справою російської дипломатії. Для цього варто буде додати лише останній штрих – шокувати світ темпами розповсюдження коронавірусу на анексованому півострові. Масштаби кримського локалу цієї епідемії зараз ретельно приховуються. І приховуються з тією ж ретельністю, як і статистика про те, скільки води реально споживають цивільні мешканці Криму, а скільки витрачають військові бази і судоверфі на окупованій території.

Вода «на золото»


Доступна статистика задіяності російського флоту для підтримки операцій в пустельних регіонах Сирії та Лівії свідчить – з року в рік росте число російського плавучого військового металобрухту, який приповзає в Крим для ремонту. Судячи з регулярних російських військових «переможних провалів» в цих країнах, кількість евакуйованих до захопленого Росією українського півострова кораблів не буде зменшуватись.

Російські найманці у Лівії

Кожен з них – це мільйони та десятки мільйонів кубометрів води, відібраних у кримського населення та місцевої іригаційної системи. Катастрофічну для РФ ситуацію із дефіцитом військових судоверфей могли б врятувати Єгипет та Мальта, але вони в російські обійми та під щільні оборонні угоди з Москвою чогось не поспішають. А більше партнерів для військового судоремонту в басейні Середземного моря у Росії попросту немає, і, мабуть, вже не буде.

За все це тепер приходиться віддуватися окупованому Криму. А також тій частині кримчан, які гаряче чекали Керченський міст, щоб нарешті побачити ланцюжки залізничних цистерн, котрі принесуть Криму довгоочікувану воду під гаслом «Мы за ценой не постоим». Але таки постояли, бо подібний «золотий» залізничний або танкерний метод промислового водопостачання Криму ударить по російській економіці ще серйозніше, ніж міжнародні санкції.

Дивитись ще: