[news_author] Росія у найближчі п’ять років планує побудувати в Криму нове СІЗО – на додачу до єдиного на півострові слідчого ізолятора у Сімферополі. Відповідний проєкт урядової постанови нещодавно пройшов погодження у профільному міністерстві та вже переданий на розгляд уряду РФ, пишуть російські ЗМІ. Потреба у нових СІЗО, в першу чергу, обумовлена хронічним браком тюремних квадратних метрів, старими будівлями, оскільки побудований єдиний кримський ізолятор був у 1803 році та з того часу капітального ремонту в ньому не проводилося. Варто врахувати й те, що після окупації в Криму почали більш активно заґратовувати людей не лише за відверто кримінальні злочини, але й за політичні погляди, нелояльні чинній де-факто владі. Від моменту анексії, Росія щороку вписує окупований Крим до переліку своїх регіонів, де СІЗО перенаселені більш ніж на 40%. А історія з будівництвом нового ізолятора на півострові під російським керівництвом вже поросла пікантними подробицями. На території Сімферопольського СІЗО заклад виконання покарань існує з 12 квітня 1803 року. Це була двоповерхова будівля головного корпусу, побудована з місцевих матеріалів. Розраховувалася на тримання до 500 в'язнів. У центрі корпусу розташовувалася одна з перших церков Криму. СІЗО знаходиться у межах міста, обнесене кам'яним муром висотою 4,9 м. Оновлення і перебудова слідчого ізолятора розпочалася у середині 60-х рр. XX ст. У 1973 році закінчено будівництво другого режимного корпусу і добудовано основний режимний корпус. Сімферопольське СІЗО було проблемним пенітенціарним закладом в усі часи свого існування, і в тому числі після проголошення незалежності України. Упродовж багатьох років у пресу просочувалися скандали про жахливі умови тримання арештованих. Перенаселене СІЗО було майже завжди як мінімум вдвічі, у 90-ті рр. інколи там тримали понад 3000 осіб. У листі-відповіді ЗМІ від начальника управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у далекому 2005 році йдеться: «Зазначена установа (Сімферопольське СІЗО) розташована на обмеженій території у центрі міста та згідно з нормою площі у камері для однієї взятої під варту особи, визначеної законодавством, розрахована на 1484 місця. За умови обладнання додаткових спальних місць і дотримання вимог законодавства щодо роздільного тримання різних категорій ув’язнених в зазначеній установі можуть тримати до 1800 осіб. Прийняття до слідчого ізолятора осіб, взятих під варту і засуджених понад наявну кількість місць, приведе до порушення їхніх прав і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження». Уряд намагався розв’язати проблему і в середині 90-х рр., затвердив постанову, яка визначала кроки для покращення ситуації. У ній констатувалося, що більшість СІЗО збудовані 100-300 років тому, мають значний амортизаційний знос і малопридатні для належного тримання ув'язнених. Планувалося по всій Україні побудувати 9 нових слідчих ізоляторів, а приміщення діючих слідчих ізоляторів розширити на 7,9 тис. місць. Але варто також згадати, що це були ще догривневі часи шаленої інфляції, населення ходило у карбованцевих «мільйонерах», а фінансові можливості держави були відчутно обмежені. У підсумку, ані до будівництва нових ізоляторів, ані до капітального ремонту Сімферопольського СІЗО справи не дійшли і у ХХІ столітті. Генеральна прокуратура України вже у 2010 році констатує, що проведені перевірки умов тримання у Сімферопольському слідчому ізоляторі вкотре показали численні порушення. Опис ситуації, наведений ГПУ, можна приписати до будь-якого етапу існування Сімферопольського СІЗО, включно з нинішнім. «У спецустанові не дотримуються норми житлової площі, внаслідок чого велику кількість осіб не забезпечено індивідуальними спальними місцями. Порушуються вимоги щодо роздільного тримання різних категорій узятих під варту та засуджених: громадяни, що вже мали судимість, тримаються з тими, що раніше не притягувалися до відповідальності, обвинувачені у вчиненні особливо тяжких злочинів перебувають з тими, кому інкримінується здійснення нетяжких діянь. В умовах переповненості слідчого ізолятора на порушення закону протягом років у СІЗО перебувають засуджені до довічного позбавлення волі». Варто також відзначити, що національний стандарт норми камерної площі на 1 людину становив і становить 2,5 кв. м (Закон «Про попереднє ув’язнення»), тоді як міжнародний – 4 кв. м. Але й норма у два з половиною квадрати не дотримувалася. Європейський комітет із запобігання тортурам (ЄКЗТ), чия делегація відвідала Сімферопольське СІЗО у 2013 році зазначає: «Умови в камерах були такими ж нещасними, як десь 13 років тому, коли Комітет вперше відвідав цю установу». За даними ЄКЗТ, у 2000 році, коли комітет приїхав вперше, у СІЗО перебувало 2500 осіб з офіційною місткістю 2200 місць. У 2013 році в СІЗО тримали 1161 ув’язнених (у тому числі 72 жінки і 14 неповнолітніх) при офіційній місткості 1422 місця. Хоча кількість в’язнів формально і стала меншою, ніж кількість місць, однак це жодним чином не зменшило проблеми відсутності капітального ремонту в двохсотлітній будівлі. Українська влада розглядала і варіанти збільшення кількості СІЗО на півострові. Поліпшити ситуацію з розміщенням ув’язнених в Криму передбачалося шляхом будівництва нового слідчого ізолятора на 450 місць, головним замовником якого визначено уряд Автономної Республіки Крим (урядова постанова від 26 січня 1994 року №31). Таке будівництво було розпочате у Керчі, під СІЗО планувалося перепрофілювати наявну там колонію, однак через брак коштів відповідними органами заплановані роботи здійснювалися недостатньо, а починаючи з 1997 року — призупинилися. Розглядалася можливість будівництва СІЗО і в Севастополі. Від 20 до 50% затриманих, що перебували у Сімферопольському СІЗО, були під слідством севастопольських правоохоронців, і заарештованих потрібно було постійно перевозити з міста до міста. Однак до реалізації цього плану так і не дійшло — у 2014 році Росія окупувала Крим і всі проблеми Сімферопольського СІЗО на певний час стали її проблемами. Окупований ізолятор: “політичні” розділили проблеми з “кримінальниками” Після 2014 року ситуація у Сімферопольському СІЗО щодо умов тримання практично не змінилася. Начальник «УФСВП Росії у Республіці Крим і Севастополі» Вадим Булгаков у 2016 році розповідав про тяглість і системність проблем в ізоляторі. «Наш єдиний кримський слідчий ізолятор — не наша, загалом, провина, що він переповнений майже удвічі: розрахований на тримання 817 осіб, а сьогодні там перебуває близько півтори тисячі. Хоча, пам'ятаю, були часи, коли там перебувало близько трьох з половиною тисяч чоловік. Щоправда, це було продиктовано, скажімо так, суворою життєвою необхідністю». Фотографії умов у Сімферопольському СІЗО, що поширює «УФСВП у Криму» явно дисонують з описами. Люди, що дотичні до інформації про реальний стан речей, характеризують їх словом «показуха». Прихід Росії в Крим відкрив у новітній історії Сімферопольського СІЗО ще одну сторінку – ізолятор став відомий усьому світу, як місце тримання українських політв’язнів. Серед найвідоміших з них Алі Асанов, Мустафа Дегерменджи, Ахтем Чийгоз, Володимир Балух, Едем Бекіров. Останні троє вже на волі, однак десятки ув’язнених ще перебувають у СІЗО. «Політичні» розділили з «кримінальниками» усі побутові негаразди ізолятора. Кримська правозахисна група повідомляла, що у камері СІЗО, в якій тримали Володимира Балуха, разом з ним перебувало 20 осіб, при тому, що камера розрахована на 16 місць. Ліжок на усіх не вистачало, тож людям доводилося спати по черзі. Розмір камери — 42 кв. метра (6х7). «Людям не вистачає вільного і особистого простору — усі особисті речі, включаючи продукти харчування, господарські засоби та засоби гігієни, знаходяться у камері та займають багато місця. У камерах нестерпно спекотно й душно, оскільки температура повітря у Сімферополі вдень піднімається до 40 градусів тепла. Білизну люди перуть і сушать прямо в камерах. Від цього повітря у тісних приміщеннях стає занадто вологим. Камери погано освітлені, в ув'язнених псується зір. У приміщеннях антисанітарія — таргани, мурашки та інші комахи. Ув’язнених кусають блохи і комарі. Туалет знаходиться прямо в камері, він — один на всіх і затягнутий звичайною плівкою. Через це у камерах стоїть специфічний запах», — описується зі слів родичів побут політв’язнів. Нове СІЗО в Криму — чим далі, тим дорожче За останніми даними на сайті «УФСВП РФ у Криму», ліміт наповнення Сімферопольського СІЗО має становити 747 осіб. На сьогодні чисельність осіб, які перебувають у слідчому ізоляторі перевищує встановлений ліміт наповнення у 1,8 рази, пишуть російські ЗМІ. Скільки ж там тримають насправді – невідомо, але усі, хто нещодавно вийшов звідти, констатують і перенаселення, і погані умови побуту. Член Ради при президенті РФ з прав людини (РПЛ) Андрій Бабушкін назвав винною у проблемах Сімферопольського СІЗО Україну, оскільки «при Україні» на півострові для заґратування людей нічого не будувалося і «від української влади залишилися тільки слідчі ізолятори, побудовані ще у XIX столітті». Зрештою, росіяни вирішили побудувати у Криму нове СІЗО. Але впродовж останніх років ці плани зазнали відчутних видозмін. У 2016 році будівельне управління ФСВП РФ оголосило запит пропозицій на будівництво СІЗО у Сімферополі на 366 місць. Закупівельна комісія рекомендувала укласти договір з єдиним учасником закупки «ОВК Юг» на сумму 82,067 мільйони рублів включно з НДС. Чим закінчилася ця історія відстежити не вдалося, але більше новин на цю тему в російських ЗМІ не публікувалося. Уже влітку 2019 року на сайті російських держзакупівель оголосили, що в Криму будуватимуть ізолятор з кількістю місць майже у 5 разів більше, ніж планувалося три роки тому — 1500. Спочатку збудують об'єкт на 1 тисячу місць площею близько 40,8 тисяч кв.м м, а потім — на 500 місць, орієнтовною площею близько 13,6 тисяч кв.м метрів. Вартість планованого будівництва за три роки зросла більше ніж у 30 разів, сягнувши 3 мільярдів рублів. Виділити їх планується з федерального бюджету. До речі, в російських ЗМІ виникла певна плутанина щодо кількості нових СІЗО. Влітку російський сайт держзакупівель повідомив про будівництво одного СІЗО у Сімферопольському районі Криму в два етапи. А нещодавно з подачі «Известий» масово з'явилися новини, що в Криму планують побудувати два ізолятори. Ймовірно, все ж таки, йдеться про один новий ізолятор на дві будівлі. Якщо ж поглянути на російські пенітенціарні плани з історичної точки зору, то виходить, що усі слідчі ізолятори Криму будуть побудовані під час російської окупації півострова з інтервалом у два століття. Якщо після побудови нового СІЗО, нинішнє не закриють, тюремні «потужності» в Криму зростуть майже до 2300 місць (без урахування колоній). Цікавий нюанс полягає ще й в тому, що в цілому по Росії йде суттєва тенденція до зменшення кількості утримуваних у СІЗО – наприкінці минулого року був зафіксований історичний мінімум – менше 100 тисяч осіб. Зокрема, це пояснюється тим, що російське законодавство гуманізується, і за неважкі економічні злочини присуджують домашній арешт. Однак в окупованому Криму, де де-факто діють російські закони, ймовірно, очікують інших тенденцій – до збільшення кількості утримуваних. Вже спостерігається збільшення кількості політв’язнів, що потрапляють у стіни найстарішого СІЗО в Криму: якщо у 2016 році там утримувалися 42 політв’язня, то зараз ця кількість майже вдвічі більша. Окрім того, після побудови Керченського мосту і полегшення в’їзду до Криму з Росії, в Криму погіршилася криміногенна ситуація. Особливо у місяці туристичного сезону, коли на «полювання» виходять кишенькові злодії, шахраї, та просто злочинці. Будуючи нові СІЗО Росія демонструє намір вкорінитися в Криму Українські правозахисники схиляються до того, що Росія все ж планує побудувати одне нове СІЗО на два блоки під Сімферополем. Коментуючи QHA media плани Росії щодо розбудови СІЗО в Криму, виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко відзначає, що кроки російської влади з посилення і модернізації пенітенціарної системи покликані покращити умови тримання тих, хто перебуває під судом і слідством в Криму. Водночас, він не виключає і наявність політичної складової. «Увага Росії до модернізації пенітенціарних інституцій на Кримському півострові є своєрідним знаком начебто вкорінення російської системи виконання покарань з одного боку. А з іншого – створення таких «пугал» демонструє людям: дивіться, ми розширяємо можливості для більшої кількості тих, хто може бути поміщений до СІЗО». Павліченко також зауважує, що на сьогодні українським та й іноземним правозахисникам достеменно невідомі ані інформація про реальну кількість осіб, що утримуються в СІЗО, ані деякі інші аспекти поводження там із затриманими. Росія не допускає на територію Криму міжнародні організації для моніторингу ситуації у місцях несвободи і це також є показовим з точки зору правозахисників: значить, є що приховувати. «Ми зараз не маємо можливості моніторити, контролювати і якимось чином впливати через механізми моніторингового контролю на виправлення ситуації, оскільки немає доступу до тих місць несвободи на території Кримського півострова. Це одна з проблем, яка постійно порушується. Ні міжнародні інституції, такі як наприклад Комітет у запобіганні тортурам, ні якісь національні механізми доступу до цих місць несвободи на сьогодні не мають. І це ще один ризик того, що там відбувається неналежне поводження із засудженими, поміщення їх у неналежні умови тримання і відповідно пов’язані з цим ризики». Однією з останніх скандальних подій цього року в Сімферопольському СІЗО стала смерть заарештованого через ненадання медичної допомоги. І цей випадок підтверджує найгірші побоювання правозахисників щодо реальної ситуації в ізоляторі.