Між можливістю і спроможністю. Чи варто сприймати серйозно заяви Путіна про територіальні претензії до колишніх республік СРСР
Російський президент Володимир Путін не відмовився від згубної ідеї відродити Радянський Союз, і такі наміри несуть в собі приховану небезпеку для незалежних країн – колишніх радянських республік. В тому числі і для України, над якою висить загроза розширення російської збройної експансії. Про це свідчать його заяви, зроблені напередодні знакових для Росії днів.
За кілька днів до призначеного на 24 червня в РФ «побєдобєсного» параду, Путін вкотре висловив меседжи про вмотивованість окупації Криму, а також озвучив експансіоністські плани Росії по відношенню до сусідів. В документальному фільмі «Росія. Кремль. Путін» на телеканалі «Росія 1» він, коментуючи розвал Радянського Союзу, заявив, що колишнім союзним республікам слід було забрати при виході зі складу об’єднання стільки ж територій, скільки у них було на момент приєднання до СРСР.
«Ну хоча б тоді (республіка, що приєдналась) виходила з тим, з чим прийшла, і не тягла б з собою подарунки від російського народу», – сказав Путін.
В цьому спічі цікавим є те, що Путін ототожнює Росію з Радянським Союзом, а її кордони – з кордонами СРСР, забуваючи, що РСФСР була в Союзі лише однією, хоча й найбільшою за територією, республікою – «рівною серед рівних».
Варто також нагадати, що наприкінці червня в РФ будуть проводити голосування по поправкам до конституції, які, зокрема, обнуляють президентські терміни Путіна і дозволяють йому балотуватися на нові терміни. Останніми днями Путін заявив, що не виключає свого можливого балотування на наступний термін, мотивувавши це тим, щоб чиновники працювали, «а не шукали наступника». Голосування по поправкам цікаво ще й тим, що в російській конституції закріплюється норма про недопущення закликів і дій, спрямованих на відчуження частини території РФ. В самій Росії визнають, що ця норма, в першу чергу, спрямована на те, щоб не допустити повернення окупованого Криму Україні.
Реваншистські репліки представників Росії різного рівня гостро сприйняли в білоруській спільноті. Не менш гостро відреагувало і українське суспільство.
Квінтесенцією емоцій українців стала оцінка від голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова:
«Фюрер не просто хворий, фюрер хворий на сказ».
Ймовірно, після слів російського президента стались і якісь дипломатичні рухи з боку європейських країн, оскільки сьогодні речник Путіна Дмитро Пєсков виступив із заявою про відсутність у РФ територіальних претензій до сусідів. Однак, як говорить російське прислів’я, «слово – не воробей, вылетит – не поймаешь».
Концентрація заяв щодо чужих територій на найвищому російському рівні спонукає замислитись – наскільки тривалим може бути шлях від слів про претензії до розширення окупації, які саме регіони яких республік передусім під загрозою чи планує РФ забирати землю збройним методом чи гібридним розхитуванням країн ізсередини та як, зрештою, мають зараз реагувати на слова російського очільника в Європі і в Україні.
QHA media дізнавалось думку експертів у військовій сфері та сфері геополітики. Фахівці розходяться в думці про ймовірність розширення російської збройної експансії на країни-колишні республіки СРСР, не виключаючи кроку ва-банк і удару з відчаю. Водночас вони єдині в думці, що наразі Росія є блідою тінню навіть Радянського Союзу як в економічному, так і в збройному плані, її погрози цивілізований світ не сприймає як такі, що можуть бути ефективно реалізовані. Тож багато в чому активність Росії залежатиме від сильної позиції самих незалежних країн-сусідів РФ, тої ж України чи Білорусі. Причому Білорусь називається як найбільш вірогідна жертва поглинання. А ось щодо країн Балтії, то вони захищені членством в НАТО, відтак навряд чи Росія наважиться оголошувати війну Альянсу.
«Давайте усі колишні колонії Росії об’єднаються і виставлять спільний рахунок, що вони втратили і що набули»
Аналітик групи Geostrategy Володимир Денисюк звертає увагу, що Росія застрягла в імперських амбіціях минулого століття, а така позиція в сучасному світі викликає, як мінімум, подив, а як максимум – різке несприйняття. Коментуючи територіальні претензії РФ до колишніх республік СРСР, експерт зауважує, що треба пам’ятати про величезні матеріальні та людські ресурси, які радянська метрополія викачувала зі своїх колоній.
«Європа в 1960-их роках завершила процес деколонізації. Тому їй дивно чути слова Путіна про те, що республіки, які були частиною радянської імперії, мали б повернути метрополії те, що вона їм дала (землі в даному випадку). Це нонсенс, так не мислять в Європі. Метрополії викачували з колоній ресурси, на цих ресурсах росли метрополії (Лондон, Париж, Брюссель, Мадрид,) тому колонії після виходу зі складу імперій отримали від метрополій хто що: хтось банківську систему, гарні дороги, систему освіти, інфраструктурні проекти, інвестиції та систему медичного забезпечення (згадайте про ПАР, Індію, Гонконг), хтось – можливість громадянства (французького, англійського).
В нашому випадку з України було викачано неймовірні ресурси, мільйони тонн зерна вивезено в Росію, сотні тисяч померлих в Україні, індустріалізація СРСР почалась з України, вугілля, руди, сталь, прокат, зброя в 1930-их роках робилася на ресурсах України. Тому коли слухаєш Путіна, так і хочеться сказати – а давайте усі колишні колонії Росії об’єднаються і виставлять спільний рахунок, що вони втратили і що набули».
Денисюк також звертає увагу, що реакція європейських медіа на монолог російського президента виявилась млявою. В умовах пандемії люди думають про те, як вижити, переформатувати економіку, знайти нові можливості для розвитку своїх країн, а сентенції глави РФ про сум за СРСР вже нікого на Заході не цікавлять і не дивують. Заяви Путіна не сприймаються світом як якась загроза, це розмови слабкою людини, керівника слабкої «наддержави», що розраховані на своїх місцевих жителів, які хоч якось хочуть відчути свою велич.
«Країна-страждалець по минулому не здатна до дії, це показала війна на Донбасі. Їх зупинить Українська армія, а війська НАТО перетворять будь-який наступ Росії на країни Прибалтики на м’ясорубку, яку можна порівняти з фінською війною. Єдиною жертвою може стати Білорусь, бо її президент, втрачаючи владу, сам схоче простимулювати введення російських військ», – підсумовує Володимир Денисюк.
«Путін знаходиться в стані загнанного щура»
Заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння з міжнародних питань Михайло Самусь в емоційному ключі відреагував на заяви російського президента приблизно так само, як і голова Меджлісу:
«Коментувати хворобливі фантазії Путіна – це не дуже вдячно, тому що його заяви останнім часом – то маячня повна. Ці заяви мають взяти до відома українські політичні психіатри».
На думку експерта, заяви і статті Путіна, масштабні паради тощо – елементи залякування і партнерів, і супротивників з метою залишитись серед так званих великих країн при новому перерозподілі міжнародної системи. Міжнародна система, яка сформувалась після Другої світової війни, поступово трансформується, однак Росія агресивно і безпідставно претендує на те, щоб продовжувати займати місце СРСР на світовій арені.
«Путін намагається всім довести, що він ще щось значить в цьому світі. Насправді – ні. Росія зараз випадково знаходиться в Раді Безпеки ООН, вона не повинна там знаходитись. Рівень Росії зараз – це регіональна, нестабільна, економічно слабка, агресивна, непрогнозована країна. Це країна, яку треба тримати на прив’язі, обкласти прапорцями і нікуди не пускати. Путін хоче довести, що він не лише агресивний, але він ще й представник великої країни, яка перемогла фашизм, літає в космос тощо. Нічого подібного. Цей економічний карлик з ядерними ракетами, які були створені ще за часів СРСР, стрімко втрачає свою вагу і авторитет, особливо після того, як в 2014 році РФ порушила базові основи безпеки і стабільності в Європі, захопивши Крим і Донбас».
Разом з тим, Самусь наголошує, що Росія ніколи не зупинялась і не зупиниться в своїх експансіоністських планах і, починаючи з моменту розпаду СРСР, займається реваншистською політикою. Варто лише пригадати конфлікти на Кавказі, агресію проти Грузії чи агресію проти України, окупацію частини Донбасу та відверту анексію Криму. Тому подальші дії Росії можуть залежати як від наявних зовнішніх і внутрішніх обставин, так і відбуватись всупереч ним.
«Жодних сумнівів немає, що якби склались умови, Росія б залюбки забрала всю Україну, залюбки забрала б всю Білорусь, Молдову, країни Балтії тощо.
Тому жодної новини в заяві Путіна насправді немає. Він просто каже, що вони здійснюють реваншистську політику і з радістю захопили б нові землі, які на їхню думку, належать до Російської Імперії».
Попри те, що в Росії постійно висловлюють претензії в бік чужих територій, після отримання відсічі в Україні РФ не демонструє збройної активності на нових ділянках. Однак це не виключає того, що відбувається накопичення сил та очікується сприятливий момент для проведення нової або розширення наявної агресії. Втім, час і санкції грають проти російської влади.
«Росія весь час готова до здійснення експансіоністських агресивних дій по відношенню до пострадянських країн. Але економічна і міжнародна ситуація зараз є абсолютно несприятливою для Путіна і його режиму, вона є найскладнішою за весь час його перебування при владі з 1999 року. Тому тут можна очікувати дві крайності. З одного боку, у нього зараз менше можливостей для здійснення якихось експансіоністських або реваншистських рухів, окупації інших територій – це якщо підходити з точки зору планування конкретних операцій. А з іншого боку, Путін знаходиться в стані загнанного щура. І тому ймовірність якихось реваншистських рухів підвищується. Тобто тут наявна суперечливість між можливістю, здатністю проводити якісь ефективні операції і ймовірністю виникнення таких непрогнозованих, різких, емоційних дій з боку Путіна і його режиму проти пострадянських країн. Тому я вважаю, що ймовірність якихось агресивних дій РФ проти України і пострадянських країн зараз лише зростає на фоні пандемії, на фоні погіршення соціально-економічної ситуації в РФ. Але час прорахувати тут неможливо».
Ситуація з Білоруссю, на думку експерта, доволі небезпечна, оскільки очевидно, що режим Олександра Лукашенка слабшає. Водночас економічні проблеми в самій Росії не дозволяють їй провести широкомасштабну операцію з поглинання цієї країни, навіть у вигляді гуманітарної інтервенції. І хоча Росія проводить дестабілізацію різними методами, однак намагається дистанціюватися від подій в Білорусі та надалі не буде прямо втручатись і брати на себе якусь відповідальність. Приміром, заявляти про підтримку якогось конкретного кандидата на президентських виборах в республіці.
«Думаю, Путін намагається створити умови, коли або Лукашенко приповзе до нього на колінах, піде на поступки і попросить допомоги на фоні протестів всередині країни і санкцій з боку Заходу. Або дочекається, коли протести знесуть Лукашенка, і Путін використає це для проведення якихось заходів з «допомоги братньому народу».
Щодо територіальних зазіхань Росії на землі інших країн регіону, то Михайло Самусь вважає, що країни Балтії найменше мають перейматися через можливість якоїсь збройної атаки на них. Реваншистські заяви в Росії в бік тої ж Естонії чи інших балтійських країн звучать переважно для внутрішнього використання, для російського пересічного громадянина. Насправді ці країни захищені членством в НАТО, і у разі чого можна говорити, що зараз більшість країн буде готова виступити на захист Естонії.
«Якщо оцінювати ситуацію в Україні, Молдові, Білорусі, Грузії, то Естонія, через те, що вона є членом НАТО, є одним з останніх варіантів в арсеналі Путіна. Якщо Путін почне якісь агресивні військові дестабілізаційні дії на території країн НАТО, це буде означати, що він оголошує війну НАТО. І це вже буде крайній такий випадок йти ва-банк. Але Путін зараз слабкий, і у нього немає можливості витримати якусь реальну потужну широкомасштабну військову кампанію проти консолідованих країн НАТО».
Самусь нагадує, що в червні цього року Україна стала членом Програми розширених можливостей НАТО. І надання такого статусу Україні було важливим сигналом з боку Альянсу і для Росії, на який вона б мала зважити:
«Важливим сигналом консолідованої позиції НАТО є приєднання України до розширеного партнерства. Це означає, що, незважаючи на залякування з боку Росії, країни НАТО підтримали Україну і чітко розуміють, що вони разом можуть їй протидіяти. Я думаю, що цей сигнал для Росії є дуже важливим. Надання статусу посиленого партнерства Україні означає, що в НАТО є консолідована позиція стосовно східного флангу Альянсу і стосовно протидії Росії».
