Кубань не стане «водним донором» для Криму. Цьогорічна посуха показала повну нереалістичність водогонів по дну Керченської протоки | QHA media
Аналітика

Кубань не стане «водним донором» для Криму. Цьогорічна посуха показала повну нереалістичність водогонів по дну Керченської протоки

18 Вересня 2020, 13:30
Фото: Юрій Ходзицький
Закрити
Тетяна ІваневичQHA media

Зруйновано ще один міфічний російський прожект водозабезпечення Криму – поставка води з Кубані водогоном. Масштабна посуха, яка цього року вдарила по півдню Росії чи не сильніше, ніж по окупованому Криму, схоже, остаточно викреслила цей варіант вирішення проблеми водного дефіциту на півострові. Наразі Кубань сама потерпає від наслідків посухи, а тамтешні напіввисохлі водосховища можуть позмагатися в обмілінні із кримськими. В російському регіоні всерйоз обговорюють доцільність встановлення опріснювальних установок. Тобто, так само шукають додаткові джерела отримання прісної води. За таких обставин навряд чи хтось подумає ділитись дорогоцінним ресурсом.

Попри це, російська пропаганда і досі продовжує годувати кримчан казками про можливість прокласти водогін по дну Керченської протоки для перекидання кубанської води до окупованого півострова. Хоча наразі вже із застереженнями на кшталт: «Увы, от перекладывания «из одного кармана в другой» воды больше не станет».

«В столиці Кубані лише лінивий не обговорює проблему води»  


Такого посушливого літа, як нинішнє, не було на Кубані понад півстоліття, констатують російські ЗМІ. І якщо в Криму надзвичайний режим подачі води по графіку був введений лише наприкінці серпня, то на Кубані погодинний графік почав діяти вже в перші дні липня. І не в одному, а в кількох населених пунктах: Єйську, Новоросійську, а також в станицях Отрадній, Раєвській, Саратовській, Натухаєвській, Старомінській, в Гарячому Ключі та селищі Чорноморському. З перебоями подавалась вода в Геленджику, де ще в червні припинило працювати половина водозаборів.

Все літо заголовки в місцевих ЗМІ і пости в соцмережах волали: «Кубань задихається від посухи». На осінь ситуація лише погіршилась, незважаючи на поодинокі дощі.

«Опадів не вистачає, щоб наповнити Краснодарське водосховище, де рівень води опустився до критичних значень. Краснодарське водосховище обміліло так, як не міліло з 1994 року. Наразі воно щодня віддає споживачам води більше, ніж отримує від природних джерел. В столиці Кубані лише лінивий не обговорює проблему води.
На узбережжі, в Геленджику і Новоросійську воду подають по годинам», – йдеться в сюжеті НТВ, знятому цього тижня.

На цій світлині журналіст НТВ показує, який зараз рівень води в Краснодарському водосховищі, в порівнянні з тим, який він є зазвичай (червона лінія). Це водосховище є ключовим для забезпечення Краснодару і Кубані.

На випадок критичної ситуації із водозабезпеченням мешканців столиці краю, місцева влада ще в серпні розглядала можливість перекидання води на Анапський і Темрюкський водозабори з Варнавінського водосховища.

Не кращий вигляд має Неберджаєвське водосховище, яке постачає, точніше повинно було б забезпечувати, водою основний порт краю – Новоросійськ. Наразі його дно висохло, потріскалось, за останні місяці тут вже навіть встигли вирости дерева і чагарники.

З 15 вересня жителям і в Геленджику обіцяють давати воду суворо по годинах. 

«Церковного озера, яке живило Геленджик з кінця серпня, більше немає. Його вбили палюче сонце і відсутність дощів. Буквально за півмісяця водойма не просто обміліла, а випарувалась до дна. Зараз картина гнітюча: каламутна калюжа, навколо неї – грунт, вкритий павутиною тріщин, а ще «скелет» труби, через яку раніше потік надходив в комунікації», – пише місцева преса. З тридцяти п’яти свердловин місцевого Дивноморського водозабору працює лише дев’ять. 

Саме у Геленджику запропонували ідею побудувати опріснювальну станцію на чорноморському узбережжі. Продуктивність такої установки, в середньому, близько 20 тис. куб. м на добу. Однак, є проблема. За словами екологів, «розсіл», який залишається після опріснення, утилізувати досить складно. Якщо скидати його назад в море недалеко від берега, то може статися біда.

До речі, аналогічна проблема (а не лише висока вартість опрісненої води) гальмує будівництво опріснювальних установок і в Криму. На курортному півострові просто нема куди подіти відходи опріснення – на відміну від того ж Ізраїлю, який активно використовує опріснювачі, а «розсіл» утилізує в наявній у нього пустелі.

Історія проєкту кримсько-кубанського водогону або Чи можна перелити сотні мільярдів «з пустого – в порожнее»


Порівнюючи повідомлення ЗМІ про ситуацію з водою в окупованому Криму і на російській Кубані можна констатувати разючу схожість проблем, з якими стикаються обидва регіони. А це означає, що вирішити водні проблеми Криму за рахунок «позичання» води з Кубані – нереально. До речі, і російські, і кримські фахівці це розуміють вже давно. Однак, в пропагандистських цілях «кубансько-кримський водогін» і досі спливає переважно в колаборантській пресі. Єдина мета, якою можна пояснити намагання реінкарнувати «мертвий» проект, може бути демонстрація кримчанам якихось рухів окупаційної влади для вирішення проблем з водою. 

Впродовж останніх шести років оцінки проекту кубансько-кримського водогону коливались від оптимістичних до песимістичних. Спочатку планувалося, що по закритому трубопроводу з трьох ниток в Крим з Кубані щорічно буде переганятись до одного кубокілометру води. Однак вже в 2016 році від проекту фактично відмовились через нерентабельність і відсутність на Кубані водних ресурсів для його реалізації.

Втім, в останні пару дуже посушливих і вододефіцитних років, згадувати про цей проєкт почали знову. І чим більш потужна посуха накриває Крим, тим частіше в тому чи іншому вигляді відновлюється обговорення. 

Якщо взимку проєкт багатьом ще видається малореалістичним, то ближче до липня раптом починає оформлюватись в якісь реальні контури. Принаймні, на словах.

Так, в лютому минулого року директор так званого «Науково-дослідного інституту сільського господарства Криму» Володимир Паштецькій оцінив проект як безглуздий.

«Я не бачу на сьогоднішній день ні причини, ні можливості (для реалізації). Справа навіть не в грошах. Справа в тому, що ми заберемо цю воду у тих людей, яким її теж повністю не вистачає», – пояснив він.

Ще раніше кримський еколог, президент так званої «Кримської академії наук» Віктор Тарасенко також висловлювався проти будівництва водоводу: «Прісною водою дорожить кожен. Кубань теж нізащо (не хоче ділитися водою): у них свої виноградники, сади, їм треба забезпечити свою курортну зону. Тому треба знаходити свої кримські альтернативи».

Але вже через півроку, в посушливому липні 2019-го, про цей проєкт, серед низки інших, заговорили знову. За замовленням кримського «Держкомводгоспу» для вирішення проблем з водопостачанням Криму було запропоновано три варіанти і їх оприлюднили на сайті так званого «уряду» Криму. Варіант перекидання води з басейну річки Кубань виявився найдорожчим, і оцінюється приблизно в 425 мільярдів рублів.

Варто детальніше зупинитись на цій останній версії. На відміну від попередніх, вона пропонує обмежитись двома нитками водоводу довжиною до 250 км та діаметром 4-5 метрів, що дозволить перекидати до Криму близько 1 кубічний кілометра води щорічно.

Зокрема, пропонується будівництво водоводу від Таманського півострова довжиною близько 80 км. Також для реалізації проекту необхідно збудувати нове водосховище на Кубані, від якого власне і піде водогін на Крим – або по Керченському по мосту або в тунелі. А вже в Криму потрібен буде або новий канал, або продовження трубопроводу до північної і центральної частини півострова (понад 200 км), де зосереджена основна сільськогосподарська інфраструктура.

Вартість власне водоводу в дві нитки довжиною 250 км складатиме близько 300 млрд рублів без урахування водосховища на річці Кубань і переходу через Керченську протоку. Вартість водосховища на річці Кубань на кілька сотень мільонів кубометрів, трубопроводу або каналу на території Криму, витрати на перехід через Керченську протоку можуть скласти ще близько 50-100 млрд.руб. Тож разом сумарні витрати на будівництво складуть 350-400 млрд. рублів, повідомляють кримські ЗМІ. А плюс до того передбачувані щорічні експлуатаційні витрати можуть становити 18-20 млрд рублів.

Звертають на себе увагу і темпи зростання вартості водогону, і навряд чи на них впливає лише здешевлення рубля. В 2014 році в російському Мінприроди оцінювали вартість перекидання води з Кубані в Крим в 75-100 мільярдів рублів, і називали доволі дорогим проектом. Як бачимо, зараз вже йдеться про 300-400 мільярдів – суму чи не в чотири рази більшу. Таким чином побудова водогону, за деякими підрахунками, може обійти у вартості навіть Керченський міст.

Також варто нагадати, що сумарна вартість будівництва Керченського мосту склала 228 мільярдів рублів, хоча на початку реалізації проекту йшлося про 150 мільярдів. Таку ж саму тенденцію до здорожчання в процесі реалізації можна прогнозувати і щодо кубансько-кримського водогону.

Висока вартість, яка робить воду «золотою», не єдина проблема. Багато запитань щодо цього проєкту і досі лишаються без відповіді, або відповідь на них є негативною. Так, немає впевненості, що Кубань висловить бажання затопити власні землі під водосховище для окупованого півострова, як свого часу зробила Україна заради побудови Північно-Кримського каналу для свого Криму. Ну а нагадування про відсутність в російському регіоні вільних водних ресурсів за ці роки вже стало риторичним. 

Попри відчутну дорожнечу і нереалістичність, проєкт водогону з Кубані як ймовірний шлях водозабезпечення Криму продовжують обговорювати і цього року. 

Востаннє він сплив в інформаційному просторі влітку цього року, в розпал посухи в Криму та на півдні Росії. Його озвучив російський політолог і публіцист Анатолій Вассерман

«Згідно новин, що дійшли до мене, вже незабаром планується запустити проєкт водоводу по дну Чорного моря, який понесе вологу з річки Кубань, прямо з гирла, на півострів. Труби будуть зроблені із синтетичної плівки, і їх доведеться неабияк чимось пригрузить, щоб вони не спливали, оскільки прісна вода, яка їх наповнюватиме, легше солоної», – ділився він своїми міркуваннями.

Трохи згодом про цей проект згадали і в Криму, однак з ремарками про його проблематичність. Старший викладач кафедри геоекології так званої «Таврійської академії КФУ» Григорій Прокопов визнав, що проблему водопостачання півострова без зовнішніх джерел вирішити не вдасться і Північно-Кримський канал лишається поза конкуренцією.

«Слід визнати, що без зовнішніх джерел води, з материка, водна проблема півострова не вирішиться. А це – або реанімація ПКК, як найбільш прийнятний варіант, або перекидання води в Крим з річки Кубань. Але тут слід врахувати, що вже сьогодні вода з цієї річки витрачається більше ніж на 20% більше нормативу, і такий варіант вирішення проблеми може негативно позначитися на Краснодарському краї і сусідніх областях».

Як додатковий варіант вирішення водної проблеми Прокопов вбачає жертвування низкою галузей промисловості і сільського господарства Криму. 

Що «заварює» Росія нагнітаючи водну істерію в Криму і на Кубані?


Кримські розмірковування про кубанську воду цього року тривали на фоні катастрофічної посухи на Кубані. Однак чітко і однозначно відмовитись від проєкту ніхто ані в Криму, ані в Росії не наважуються – бо таким чином закриється можливість «розмивати» невдоволення кримчан бездіяльністю окупаційної влади. Влади, яка попри обіцянки за роки окупації так і не спромоглася віднайти реального способу водопостачання Криму. І наразі зосередилась або на відволіканні уваги людей міфічними планами, або на намаганнях зробити винною у водних проблемах Україну і добитися відновлення водопостачання Північно-Кримським каналом. Однак останній варіант до деокупації півострова є нереалістичним. І російській пропаганді лишається знов і знов повертатись до оповідок про те, що колись в Крим прийде вода. Канал з Кубані, опріснення морської води, конденсування повітря, виклик штучних опадів, пошук підруслових джерел, уловлювання прісної води гірських річок, що стікає в море, очистка стоків – ці та багато інших прожектів вже не один рік ллються у вуха кримчан. І, схоже, надалі ситуація кардинально не зміниться. 

Якщо з електрикою чи продовольчими продуктами якось вдалось вирішити, виробивши їх на території Росії і доправивши до Криму по енергомосту і по мосту Керченському, то доправити на півострів воду, яку нема де взяти, фактично нереально.

Водночас, щоразу, як один із небагатьох водних прожектів стає остаточно і очевидно нереальним, знов постає питання – яким саме методом Росія все ж таки вирішуватиме проблему води для Криму? Крім єдино прийнятного для всіх, за винятком Росії, – повернення півострова під контроль України, експерти продовжують наполегливо говорити про можливість силового вирішення питання. Оскільки ситуація буде ускладнюватись – Крим переслідують посухи, його населення збільшується за рахунок російських колоністів, військові бази та трофейні заводи окупантів також розширюються, а значить вимагають все більше води. 

Наразі між Україною і Росією активізувалась боротьба за просування своєї позиції на рівні структур ООН, про що «Кримські новини» днями писали  в матеріалі «Дев’ятий вал» фейків про Крим і воду. Росія проводить дезінформаційну атаку у переддень ювілейної сесії Генасамблеї ООН».

Цього тижня до Управління Верховного комісару ООН з прав людини звернувся і Кримськотатарський ресурсний центр, який направив звіт про вплив нераціональної політики окупаційної влади Росії на водний баланс Криму. В звіті наголошується, що саме мілітаризація, нераціональна господарська та демографічна політика окупаційної влади негативно вплинула на водний баланс півострова.

У документі є важливий акцент: «з 2014 року господарська політика РФ в Криму будувалася не на наявних водних ресурсах півострова, а на очікуванні подачі води Північно-Кримським каналом. Для цього влада РФ планували укласти угоду з Україною, яка контролює Північно-Кримський канал. Намагаючись досягти угоди, влада РФ використовували такі методи: шантаж, тиск, спроби підкупу посадових осіб, а також погрожували ескалацією російської агресії з подальшим захопленням частини Херсонської області та встановленням повного контролю Російською Федерацією над Північно-Кримським каналом».

Тобто, Росія, яка грала в ці роки різними проектами водозабезпечення Криму (включно з кубанською водою), відпочатку не планувала їх реалізовувати, тримаючи в руці карту Північно-Кримського каналу. Питання лише в тому – якою буде ціна цієї ставки.

Наразі можемо спостерігати з боку російської пропаганди інформаційне нагнітання водної істерії як в окупованому Криму, так і на Кубані. Справді серйозні проблеми, викликані об’єктивними причинами (безсніжна зима, бездощова весна, посушливе літо) подаються як катастрофічні. А боротьба з наслідками посухи ведеться в першу чергу за рахунок цивільних мешканців – і кримчан, і росіян, шляхом запровадження графіків подачі води. Хоча, вочевидячки, вирішити водну проблему Кубані для Росії, напевно, мало б бути в рази легше, ніж окупованого Криму.

Але поки що чомусь всі досягнення цивілізації не дозволяють РФ ефективно боротися з наслідками посухи без шокової терапії для населення.

Кримське водосховище днями сфотографували при в’їзді до Сімферополя з боку Алушти/Ялти.

Таким водосховище виглядало
до анексії Криму Росією.

Швидко вирішуються переважно питання водозабезпечення військових частин в тому ж Криму – Міноборони окупантів будує наземні водогони (і Тайган-Сімферопольське, і Баланово-Перевальне), президент РФ Володимир Путін особисто переймається оперативною реалізацією проекту з покращення водозабезпечення окупаційної бази російських ВМС в Севастополі. А от місцеві мешканці готові протестувати проти будівництва водозабору на річці Кокозка для покращення водозабезпечення Севастополя, оскільки цей водозабір знищить Бельбекську долину.

Хоча про те, що в Криму саме  «батальйони просять води», Росія на загал говорити не поспішає. Як і  про те, що на Кубані так само в пріоритеті вода для тої ж таки бази ВМС в Новоросійську.

Демонстрація відсутності води на півдні і неможливість ліквідувати водний дефіцит Криму за рахунок Кубані можуть стати приводом-підставою скерувати увагу суспільства на північ від Криму – до українського материка. І знов таки, до Північно-Кримського каналу, як єдино реального шляху стабільного водопостачання.

І можна припускати, що коли дефіцит води на півострові стане критичним саме для військової інфраструктури окупаційних військ, Росія розпочне кроки для реалізації доступу до цього найбільш реального джерела води. Під шумок слів про буцімто «гуманітарну катастрофу для населення» і неможливість віднайти інші джерела водних ресурсів. 

Дивитись ще: