Кривавий жнівень Білорусі.Чим закінчаться протести: «венесуелою», проросійськими «народними республіками» чи новими виборами? Думки експертів
«В Білорусі цього тижня очікується сильна спека» – ніколи ще прогноз погоди так чітко не змальовував загальну ситуацію в сусідній країні. Перший тиждень післявиборчих протестів відзначився двома смертями мітингарів, тисячами затриманих, сотнями побитих. Другий тиждень після президентських виборів теж розпочався гаряче і події понеділка показали, що градус буде лише підвищуватись. Але чим закінчиться жнівень (так білоруською називається серпень) для білорусів і Білорусі наразі прогнозувати мало хто береться.
Розвиток подій в Білорусі, виходячи з останніх заяв сторін та ситуації на вулиці, «Кримські новини» намагались спрогнозувати разом з українським дипломатом, ексміністром закордонних справ України Володмиром Огризком та директором Інституту світової політики Євгеном Магдою.
Двоєвладдя по-білоруськи
Протистояння в Білорусі цього тижня переходить на новий рівень – персональний.
З одного боку, Лукашенко, який вважає себе переможцем на виборах, намагається силовим тиском легітимізувати себе і свою владу, перезапустивши її відповідно до законодавства Білорусі. В п’ятницю білоруський ЦВК оголосив результати виборів, попри скарги інших кандидатів, які вимагали визнати їх недійсними. А сьогодні ЗМІ повідомили, що вранці уряд Білорусі склав повноваження перед новообраним президентом Лукашенком за його ж указом.
Сам Лукашенко сьогодні заявив, що вибори відбулись і інших виборів не буде.
«Ніколи ви від мене не дочекаєтеся, щоб я під тиском щось зробив. Їх (виборів) не буде. Тому що не буде ні МЗКТ, ні МАЗа, ні БелАЗ, за півроку ми знищимо всі», – сказав він, виступаючи перед робітниками на Мінському заводі колісних тягачів..
Втім, на МЗКТ Лукашенка спіткав конфуз – наприкінці промови робітники почали скандувати: «Уходи!». Показово, що від Лукашенка вимагають піти ті, кого він вважав своїм залізобетонним електоратом: працівники бюджетної сфери і робітничий клас державних підприємств.
З іншого боку, Світлана Тихановська, яка минулого тижня начебто роздумала очолювати протест, готується оголосити себе президентом Білорусі. Сьогодні вона опублікувала нове звернення, де висловила намір «стати національним лідером» країни.
«Я готова прийняти на себе відповідальність і виступити в цей період в якості національного лідера з тим, щоб країна заспокоїлася і увійшла в нормальний ритм, щоб ми звільнили всіх політв’язнів і в найкоротші терміни підготували законодавчу базу і умови для організації нових виборів – реальних, чесних і прозорих, які будуть беззастережно прийняті світовою спільнотою».
В її штабі підтвердили, що Тихановська готує заяву про оголошення своєї перемоги на президентських виборах в Білорусі 9 серпня. В опозиції очікують, що Захід «прийме вибір народу Білорусі» і визнає перемогу Тихановської.
Захід, справді, начебто прихильний до білоруської опозиції. Внутрішні події в РБ відбуваються на фоні заяв Євросоюза та лідерів окремих європейських держав про невизнання перемоги Лукашенка і обіцянок ЄС запровадити санкції проти білоруської влади. В п’ятницю 27 держав-членів ЄС узгодили спільну заяву щодо ситуації в Білорусі, в якій вибори були названі «не вільними і не справедливими». ЄС засудив надмірне насильство по відношенню до протестувальників, закликав владу до діалогу із громадянським суспільством і пригрозив санкціями до осіб, винних у застосуванні невиправданого насильства.
Європейська «стурбованість і занепокоєння» подіями в Білорусі перейшли і на цей тиждень. Президент Франції Емануель Макрон закликав ЄС підтримати протестуючих, а його німецький колега – Франк-Вальтер Штайнмаєр звернувся до Лукашенка з вимогою припинити насильство і почати діалог з опозицією. Очільник Європейської ради Шарль Мішель вирішив скликати 19 серпня позачергову відеоконференцію лідерів держав ЄС для обговорення ситуації в Білорусі.
Однак, експерти висловлюють сумнів, що варіант з виборами, запропонований Тихановською, можна буде реалізувати на практиці і легітимними методами. Варто також відзначити, що детально про механізм реалізації в її штабі поки не озвучують.
Двовладдя і махновщина не створять нової легітимної влади
Володимир Огризко вважає, що в запропонованому Світланою Тихановською вигляді перехід влади подібний до «гіршої форми популізму». А її наміри оголосити себе президентом називає «махновщиною». На запитання про аналогію в світовій політиці, називає приклад Венесуели, де після смерті Уго Чавеса, обов’язки президента виконував віце-президент Ніколас Мадуро. І хоча в 2019 парламент відсторонив Мадуро від посади, призначивши в.о. президента Хуана Ґуайдо, Мадуро продовжує правити. При тому, що багато країн визнали Мадуро нелегітимним.
«Так просто президентом себе оголосити не можна. Заява Тихановської – це така доволі радикальна, але, мені здається, безпідставна заява. Тому що президентами стають в результаті все ж таки виборів, які проводяться за певними правилами. Вона не може організувати вибори сама, без відповідних рішень тих органів, які за це відповідають. Навіть якщо вона себе оголосить переможницею, це навряд чи надасть їй легітимності. Насправді треба проводити інші, нові вибори, за всіма правилами і стандартами ОБСЄ, з допуском спостерігачів, з дотриманням інших вимог, які запроваджує спеціальне відомство ОБСЄ БДІПЛ. Без усього цього це буде все ж таки дещо самозвання форма оголошення себе переможцем. До певної міри створюється якесь двовладдя, хоча жодна зі сторін не буде задоволена тим, що відбувається і буде робити все для того, щоб протилежну сторону знищити. Це мені здається, не спосіб врегулювання ситуації, все має відбуватися в законодавчому полі. Має бути якась легітимна форма виходу з ситуації. Самозванні оголошення себе переможницею – це десь на рівні махновщини».
Огризко також не бачить аналогій вирішення проблеми за досвідом Помаранчевої революції, коли рішення про проведення так званого «третього туру» виборів було прийнято Верховним судом України. Дипломат сумнівається, що якась інституція в Білорусі – Конституційний суд, чи Верховний суд, чи та ж сама ЦВК будуть спроможні переглянути своє рішення і сказати, що треба проводити нові вибори.
Прогнозуючи ситуацію, дипломат відзначає, що і Лукашенко навряд чи піде на принципові поступки і навіть масові страйки не гарантовано є ефективним інструментом.
«Судячи з заяв Лукашенка, на нові вибори він йти не хоче і скоріше за все не збирається. На якісь поточні компроміси він може піти, це без сумніву, але віддавати владу комусь – це не в його стилі. Навіть якщо по країні прокотилися протести. Чи вони будуть результативними – це ще питання. Якщо страйкують працівники державних підприємств, це ще мало що означає. Бо якщо їм завтра оголосять, що вони звільнені, повірте, це швидко поміняє ситуацію. Тому що це єдиний спосіб існування для сотень тисяч людей, які працюють в державному секторі».
Говорячи про можливість дій з боку Європи, Огризко відзначає, що необхідно, з одного боку, запроваджувати жорсткі санкції до тих, хто організовував фальсифікації, для тих, хто фальсифіковував голоси, для тих, хто бив демонстрантів. А з іншого боку, від Європи має прозвучати пропозиція відносно посередництва в тому, щоб і Лукашенко, і опозиція знайшли можливість для діалогу, для контактів з тим, щоб починати міняти систему влади в Білорусі.
«Білорусь – це та авторитарна країна, де всім управляє одна людина, де немає реального розподілу влади, де все виходить з одного центру прийняття рішень. Якщо цей процес (діалогу) щонайменше почнеться – це вже буде великим важливим кроком вперед. Бо альтернатива – це закручування гайок, російські війська в Білорусі і кінець цій країні як незалежній країні. Я думаю, що найгірше, що може статися, це введення російських військ. Після того вже відступу назад не буде і це буде справді катастрофою і для Білорусі, і для білоруського народу».
«Шлях тільки через нові вибори, а для Лукашенка це політична смерть і для Тихановської не факт, що щасливе політичне життя
Євген Магда акцентує, що президентські вибори в Білорусі стали драматичною і головною політичною подією серпня в Європі. Але хоча значна кількість громадян Білорусі не задоволена їхніми офіційними результатами і продовжує протести, не слід очікувати якихось швидких якісних змін на краще.
«Структура президентської влади в Білорусі достатньо Лукашенкоцентрична, вона під нього заточена і я б не став казати, що можливі швидкі і оперативні зміни. Я не виключаю, що Лукашенко буде змушений піти, але цей процес може бути достатньо тривалий. Насправді шлях до вирішення ситуації – тільки через нові вибори, а для Лукашенка це політична смерть. І для Тихановської не факт, що це щасливе політичне життя».
Експерт зауважує, що проблема не лише в узурпаторських нахилах Лукашенка, але і в тому, що реального впливового лідера білоруський протестний рух наразі не має. А Тихановська вже оголосила, що не має амбіцій стати президентом на тривалий час і її активність – лише до ймовірних нових виборів. Крім того, особиста неучасть Тихановської в протестах також підриває її позиції, а значить позиції опозиції в цілому.
«Звичайно, це будуть вирішувати в першу чергу громадяни Білорусі. Але, чесно кажучи, я не бачу Тихановську як національного лідера чи наступного президента. Навіть за офіційною версією Тихановської, що вона приходить до влади для того, щоб провести чесні вибори і передати владу іншій людині, вона не витримує критики. Є ще один нюанс, на який варто звернути увагу. Світлана Тихановська, яка сьогодні оголосила про готовність стати національним лідером, знаходиться за межами Білорусі. І власне вона не брала безпосередньої участі у протестах, навіть коли ще перебувала на території Білорусі. І це, на мою думку, її позиції суттєво послаблює».
Зараз відсторонені від реальної участі в протестах і інші персоналії, які могли б претендувати на лідерство: один з них перебуває в СІЗО, інший – за межами країни. Одна з особливостей білоруського протестного руху – фактична відсутність лідера протестів, може зіграти проти опозиції. Якщо вуличний протест, як виявилось, ще можна координувати через телеграм-канали, то у разі оголошення нових виборів буде потрібно визначитись із тим кандидатом, який йтиме в президенти від нинішньої опозиції. Але наразі експерти не можуть назвати єдине прізвище такого лідера, який мав би прийти на зміну і Лукашенку, і Тихановській.
«В умовах таких масових протестів не достатньо вийти на площу і сказати «я хочу бути лідером». Потрібно ще мати для цього якісь підстави, якийсь авторитет, якусь харизму. Хто це може бути – я на сьогоднішній момент просто технічно не бачу. За 26 років президентства Лукашенка багато опозиціонерів або просто зникли, і Лукашенку закидають їхнє зникнення, або відійшли від активного політичного життя, або виїхали за кордон. І чим далі тривають протести без лідерів, тим складніше очолити ці протести. Адже у протестувальників виникає питання “а де ви були до початку протестів, що ви робили?” На мою думку, протест без лідерів дає Лукашенку певні козирі, тому що він у відповідь на заклики представників Євросоюзу домовлятися, шукати спільну мову, завжди може сказати, що йому нема з ким домовлятися. І це справді виходить, що так».
Євген Магда підкреслює, що поки не було прецедентів, щоб в Білорусі скасовували результати виборів. Він також не вбачає легітимного механізму оголошення нових виборів, зокрема, й через наявні там реалії. Вибори в РБ може оголосити парламент, а в парламенті немає жодного опозиціонера. І в виборчих комісіях лише двоє з 1989 людей-членів виборчих комісій представляють опозиційні партії, пояснює він свою думку. Крім того, білоруський ЦВК чітко продемонстрував свою позицію, оголосивши офіційні результати виборів і проігнорувавши скарги інших кандидатів на визнання виборів недійсними.
Прогнозуючи ситуацію на найближчий час, Євген Магда вважає, що вплинути на неї може тиск з боку білоруського суспільства: «Реально можуть вплинути на ситуацію лише страйки. Тому що стратегічні галузі промисловості в Білорусі перебувають у державній власності».
Російська гібридна агресія – найгірше, але малореальне?
Все більшої актуальності набуває питання – чи наважиться Росія на гібридне військове втручання для встановлення в Білорусі найбільш лояльного для себе режиму.
Адже зараз Росія, як і в 2014 році Україну, втрачає один зі стовпів своєї пропагандистської картини світу – Білорусь. А значить остаточно руйнується мрія Путіна реінкарнувати Радянський Союз із домінуванням в ньому Росії. І саме цей особистісно-суб’єктивний чинник, зрештою, може дати поштовх для зовнішнього силового втручання в звичній для РФ гібридній манері. В соцмережах цими вихідними постили відео військових вантажівок без знаків розрізнення і з силовиками у чорній формі без шевронів, які прямують територією Росії в напрямку кордону з Білоруссю. Серед білорусів обговорюють можливість заведення в республіку російської Росгвардії для придушення протестів в рамках «Союзної держави». Але чи означатимуть такі дії Росії автоматично підтримку режиму Лукашенко однозначно стверджувати не можна. Наразі, різні експерти відзначають, що Путіну потрібен контроль над Білоруссю і заради цього він навіть згоден «пожертвувати» Лукашенком в сподіванні привести до влади проросійського але менш одіозного кандидата.
Тож є небезпека, що РФ може використати протест білоруського суспільства у власних інтересах – просто для заміни «фігур» на шахівниці.
Водночас, в Європі цілком допускають небажану російську активізацію. Прем’єр-міністр Чехії Андрій Бабіш заявив, що Європейський союз повинен дати зрозуміти, що в Білорусі не може бути радянського сценарію окупації Чехословаччини і російського сценарію окупації Криму.
Директор Інституту геостратегії імені Ісмаїла Гаспринського Наріман Устаєв відзначає, що Лукашенко, ставши реальною загрозою для життя і здоров’я громадян та для майбутнього Білорусі як суверенної держави, поставив крапку на своєму президентському минулому. Але Устаєв вважає російську агресію малоймовірною.
«Протести спрямовані виключно проти фальсифікації результатів виборів і безчинства посадових осіб, які виступили проти свого народу. Протестуючі ні слова не заявляють про «російську загрозу» або «інтеграції в євроатлантичний безпековий простір».
І тут має бути розуміння щодо того, чи є у білоруського суспільства артикульовані запит стати частиною колективного Заходу. Білорусь важлива для російської зовнішньої і внутрішньої (❗️) політики. Але, введення військ для «порятунку рядового Лукашенко», не відповідає інтересам Москви. Дана опція для Москви можлива тільки в самому крайньому випадку».
Але не зброєю єдиною. Євген Магда нагадує, що Росія на сьогодні має широкий арсенал впливу на Білорусь, і медійного, і суспільно-політичного, і на сьогодні білоруси не сприймають її вороже.
Військове російське вторгнення експерт називає «гіпотетичним», оскільки поки що з боку РБ звучали лише «різноманітні словесні конструкції», а не якісь реальні офіційні звернення.
«Значна частина білорусів, я думаю, більше половини, не сприймають Росію як ворога. Вони сприймають її як дружню для білорусів державу. Але разом з тим, треба розуміти, що відкрите військове вторгнення, навіть на прохання Лукашенка, спричинить суттєву кризу в усьому центрально-європейському регіоні. Тому що Білорусь має спільні кордони з Польщею, Латвією, Литвою і ці країни ЄС і НАТО найактивніше намагаються шукати шляхи компромісу для Білорусі. І російська військова присутність там суттєво активізує, скажімо так, дискусію про європейську безпеку».
Експерт звертає увагу, що наразі в Білорусі немає військових об’єктів, які б свідчили про реальність агресії Росії. Крім того, з боку Кремля звучить така риторика, як допускає прямо протилежні дії, в залежності від ситуації.
«Навчання «Запад», які проходили в минулому і мають пройти в наступному році, вони традиційно порушують питання про те, чи залишаться російські війська на території Білорусі. Зараз там розташовані два технічні об’єкти, які по суті не можуть забезпечити те, що називається військовим вторгненням. Це станції стеження за підводними човнами і за космічними супутниками, це не спецназ, не сили спецоперацій, не якесь ударне угруповання. Також варто звернути увагу на те, що в Росії зараз відбувається інформаційне роздвоєння сигналу: з одного боку є ті, хто говорить, що Лукашенко – диктатор, з іншого – ті, хто говорить, що Лукашенка треба підтримати. Тобто Кремль випускає кілька версій для того, щоб в потрібний момент обрати ту з них, яка йому буде найбільш вигідна», – підсумовує Магда.
Між осучасненим радянським минулим і насправді незалежним майбутнім
Можливі сценарії подальших подій в Білорусі випливатимуть з певних особливостей білоруських протестів, про що вже частково згадувалось. І реалізація російського впливу не через військову агресію, а через вибори – лишається актуальною.
Однією з таких особливостей є відсутність у білоруського протесту геополітичних вимог щодо вектору розвитку країни (якщо проводити аналогії з Революцією Гідності, яка починалась під гаслами «Україна – це Європа» і ключовою причиною якої стала саме спроба тодішньої влади розвернути геополітичних вектор країни з Європейського Союзу в бік Митного).
Натомість нинішні вимоги білорусів, скорше, викликають аналогії з Помаранчевою революцією: вимога чесного підрахунку голосів, перегляду результатів виборів, цивілізованої передачі влади, припинення жорстокості силовиків, звільнення незаконно затриманих.
Водночас, будь-який різкий рух фактичної поки влади Лукашенко, або спроба зовнішнього втручання, можуть дати поштовх для трансформації внутрішньополітичних гасел протестувальників в геополітичні. А саму білоруську націю підштовхнути до самоідентифікації, яка в першу чергу полягатиме в відділенні білоруських «котлет» від російських «мух». Поки що спостерігачі відзначають, що елементи білоруської національної самосвідомості дуже слабко пробиваються назовні: в протестному русі, як і в країні в цілому, засилля російської мови і російських наративів, Росія не сприймається як потенційних небезпечний ворог, а скорше, як занадто надокучливий «брат», який надто сильно притиснув у своїх обіймах. Частка людей, які чітко розуміють, що порятунок Білорусі, як і України, вкладається в гасло «Геть від Москви!» доволі незначна. Принаймні, на даному етапі.
Білорусь зараз знаходиться в середині шляху від осучасненого радянського минулого до насправді незалежного майбутнього. Навіть якщо Лукашенко визнає свою поразку і Тихановська якимось чином стане біля керма країни, тільки тоді почнеться основний етап, який може визначити майбутнє республіки як дійсно самостійної держави, або який зацементує статус очевидного або неочевидного протектората РФ. Поки що, у Росії лишається козирі як у тому випадку, якщо режим Лукашенка зберігається, так і у разі його законного усунення.
Все залежить від того – хто саме переможе на тих нових виборах, чесних, без тиску і фальсифікацій, які анонсувала Тихановська. Як вже згадували експерти, білоруси можуть зіткнутися з ключовою проблемою – кандидатура майбутнього президента. Як наразі в протесті немає єдиного впливового діючого(!) лідера, так і потім його може не бути під час виборів. Складно уявити, що за два-три місяці викристалізується проєвропейський, впливовий і шанований різними шарами суспільства кандидат. Наразі хвиля протестів поки не винесла нагору таких персоналій.
За цих обставин тій же Росії буде дуже легко провести на найвищий білоруський пост людину, яка потім реалізовуватиме проросійську політику, але як мінімум спочатку не буде сприйматись як одіозно проросійська ані Заходом, ані білоруським суспільством. Але згодом такий лідер цілком може перетворитись на лайт-версію раннього Лукашенка.
Позитивний елемент виборного сценарію хіба що в тому, що сподівання Росії привести «свого» кандидата на посаді президента РБ шляхом виборів, може зараз убезпечити Білорусь від російського силового втручання.
Водночас, варто розуміти, що перебіг нової виборчої кампанії буде відчутно впливати на безпекову ситуацію як в самій Білорусі, так і навколо неї. Можна припускати, що у разі, якщо проросійський кандидат «пролітатиме», то Росія запустить обкатаний на Донбасі сценарій «народних республік». Десь тиждень тому в соцмережах вже «засвітилась» така собі насправді прокремлівська «Вітебська Народна Республіка», яка закликала Путіна допомогти військовими методами. Вітебська область межує з РФ, що полегшує будь-які експансіоністські рухи. Хіба що у випадку Білорусі, Росія не має такого козира для спекуляцій, як «утиски російськомовних», оскільки російська мова займає в РБ панівне становище.
Водночас, в соцмережах з’являються припущення, що Росія може накласти оком аж на три білоруські області – Вітебську, Гродненську, Могильовську. У разі, якщо такий сценарій буде реалізований, власне Білорусь може втратити контроль над значною частиною своєї території. А Україна ризикує отримати гібридних російських «комбайнерів» в півтори сотні кілометрів від своєї столиці.
Володимир Огризко зауважує, що не чув про сценарії з використанням «народних республік», але відзначає, що поява подібної інформації засвідчує вірогідність втручання саме з боку Росії.
«Для Путіна важливо мати ослабленого, недієздатного, покірного Лукашенка, який буде виконувати все те, що йому будуть казати з Москви. Останнім часом він трошки брикався і робив речі, які Москві явно не сподобались. Йому прислали «вагнерівців», для того, щоб трошки полоскотати нерви, частину спіймали, частина десь заховалась.
Я не чув про Вітебську народну республіку, але ймовірно, що це ідея Москви, за аналогією з тими ЛНР-ДНР, які були зроблені в Україні. Це їхній стиль і їхня логіка дій. Тому якщо зараз почались якісь розмови про народні республіки, це вважайте, продовження сценарію, який ми зараз маємо на Донбасі, з тим, щоб знов-таки тримати центральну білоруську владу в напрузі. Мета зрозуміла – повне і остаточне панування над Білоруссю. Методи – власне так само схожі з тими, які реалізовували в Україні».
Цього тижня в Білорусі очікується активізація протистояння в політичній площині на рівні лідерів протилежних сил, а також поширення вуличних протестів і забастовок, і як наслідок – силового протистояння між силовиками і мітингарями.
Чи усвідомить білоруське суспільство, що причини виборчих фальсифікацій і жорстокості силовиків, в тому числі, зумовлені вектором країни на Схід, на Росію? Чи трансформується в білоруському протесті вимога вільних виборів президента у вимогу вільного геополітичного вибору нації? Чи зможе відшукати за цей короткий термін пробілоруського претендента на найвищу державну посаду і згуртуватися навколо нього? Наразі ці питання лишаються відкритими.
