«Крим у війні петицій». Росія перетворила електронні петиції на сайті президента України в інструмент інформаційної війни. Експерти застерігають від прихованих небезпек | QHA media
Аналітика

«Крим у війні петицій». Росія перетворила електронні петиції на сайті президента України в інструмент інформаційної війни. Експерти застерігають від прихованих небезпек

28 Травня 2020, 16:30
Закрити
Тетяна ІваневичQHA media

Впродовж останнього року тема Криму в електронних петиціях на сайті президента України стала звучати в рази частіше. Втім, моніторинг їх змісту свідчить, що тематичний акцент в кримських питаннях змінився, і вони стають все більш активним  інструментом просування інтересів Росії в інформаційній війні проти України. Хоча ще в перші роки війни звернення громадян були спрямовані переважно на захист українських інтересів в двобої за окупований півострів.

Експерти вбачають суттєві негативні наслідки для українських інтересів внаслідок використання Росією сервісу петицій як елементу інформаційної війни. І небезпека ця криється не лише в сфері маніпуляції інформацією чи громадською думкою і просуваннї в суспільство неукраїнського дискурсу. Петиція може раптом стати підставою для прийняття деякими силами у владі сумнівних для держави практичних рішень.  І не має значення, чи будуть такі дії навмисні або необдумані, але, наприклад, відкривши шлюзи Північно-Кримського каналу, бо «про це просять президента українці», Україна може власноруч «закрити» тему Крим як таку – на втіху Росії.

QHA media спробувало проаналізувати масив кримських петицій на президентському сайті і розібратись, які саме реальні позитиви і загрози містить в собі віртуальний сервіс.

Електронні петиції були запроваджені на сайті президента України в серпні 2015 року. Впродовж трьох місяців петиція має набрати не менше 25 тисяч голосів, і тоді президент зобов’язаний впродовж 10 днів на неї відреагувати.


Крим в петиціях: спочатку був патріотизм


Загалом на кримську тему за ці роки на сайті глави держави зареєстровано близько 200 петицій. В перші пару років українці сприймали петиції як реальний інструмент взаємодії з владою, а пропоновані ідеї мали чітко виражене патріотичне спрямування на захист українських інтересів. Хоча багато з них були емоційні і з об’єктивних причин неможливі для реалізації негайно, але ці звернення давали уявлення, чого громадяни очікували від глави держави в питанні Криму. 

Серед ключових вимог були: «ввести війська до Криму та звільнити його від окупантів»; «скасувати ВЕЗ «Крим»; «винести на всеукраїнський референдум питання про зміну статусу Криму з автономного на обласний та скасувати спеціальний статус міста Севастополя»; «ввести кримінальну чи іншу відповідальність за зображення карти України без анексованої території Криму і території, захопленої окупаційними військами РФ»; «подати позови в міжнародні суди щодо компенсації збитків Росією, пов’язаних з анексією Криму і війною на Донбасі»; «зупинити розкрадання газових родовищ шельфу Чорного моря окупаційною владою Криму»; «призначити представником України на окупованому Криму Меджліс кримськотатарського народу»; «запровадити повну економічну блокаду Криму» тощо.

Як і абсолютна більшість різних інших петицій, що подавались президенту, кримські петиції переважно не набирали необхідні 25 тисяч голосів для розгляду. Хоча були і винятки – показовою є петиція про припинення енергопостачання тимчасово окупованого Криму з материку. Зареєстрована 8 вересня 2015 року, тобто майже одразу після запуску сервісу, вона за місяць набрала потрібні 25 тисяч голосів. Автори петиції висловлювали «народну підтримку рішучим діям президента України, спрямованим на посилення тиску на окупаційну владу Криму» і вимагали «припинити  

абсурдне енергопостачання».

Подальші дії української влади засвідчують, що на Банковій як мінімум дослухались до думки громадян. Енергетична блокада Криму, яку восени того ж 2015 року розпочали кримськотатарські і українські активісти, поступово переросла в офіційне припинення постачання електроенергії на півострів з 1 січня 2016 року. 


Час курйозів: півострів — в оренду НАТО і віза в паспортах росіян «Крим — це Україна»


В наступні роки кримські петиції переважно висвітлювали певний набіру тем, як серйозних, так і на межі фолу, тролінгу, або й прихованої «зради». Звертало увагу на себе й те, що значна частина петицій почала писатись неякісно, з великою кількістю орфографічних та стилістичних помилок, без серйозного обґрунтування пропозиції та навіть вперемішку двома мовами – російською та українською. Інколи петиція вкладалась в два-три рядки, навіть якщо стосувалась серйозних політичних чи економічних питань.

Частина пропозицій торкалась змін адміністративно-територіального устрою Криму: одні ініціатори пропонували ліквідувати нинішню автономію Криму, оскільки це суперечить Конституції України, що передбачає унітарність країни, інші – створити в Криму кримськотатарську автономію і, відповідно, змінити назву півострова. Торік була навіть пропозиція приєднати АР Крим до Херсонської області з можливістю перейменувати все утворення у Таврійську область, щоб покращити кооперацію півострова й області, зважаючи, що об’єкти водопостачання сконцентровані на Херсонщині.

В потоці попадались як петиції про остаточне припинення будь-яких стосунків з окупованим півостровом, так і нечисленні пропозиції відновити те чи інше сполучення чи взаємовідносини, які, втім, не набирали не те що кількох сотень, але й кількох десятків підписів.

Серед цікавинок – варіанти утвердження тези, що «Крим – це Україна». Приміром, «До моменту повної деокупації росіяни мають право вїзду в Україну тільки за закордонними паспортами, в яких їхньою власною рукою рукою зроблений напис «Крим – це є Вкраина» та поставлений їхній власний підпис!». Або що «В усіх без винятку анкетах запитання «Чий Крим?» має бути суворо обов’язковим!»  

До речі, на питання приналежності Крим українці реагують досить гостро, тож не один раз в петиціях пропонувалось застосувати санкції до великих іноземних компаній, які дозволили собі неправильне, неукраїнське позначення Криму. Скажімо, торік з’явилась петиція-реакція на дії «Apple», автор якої вимагає дуже суворих заходів:

«Компанія «apple» підтримала окупацію Криму, визначивши його територією росії у своїх додатках. Вимагаю негайно заборонити їх діяльність в Україні, заборонити їх продукцію, її ввезення та наявну. Прирівняти iphone до колорадської стрічки!».

Але трохи згодом було зареєстровано анти-петицію – з вимогою скасувати ту, що пропонує заборону «яблучної» продукції: «Мы демократическая и свободная страна, человек сам вправе какой техникой ему пользоваться!», наголошує її автор. Однак, якщо перша петиція набрала 1076 голосів, то захисників «Аpple» підтримало лише 48 користувачів.

Інколи війну петицій викликає пропозиція з очевидним провокативним забарвленням. Так, влітку минулого року один з громадян написав: «Пропоную нашій владі, якнайшвидше захопити територію Криму, втрачену внаслідок стихійного лиха» заради покращення економічної ситуації на півострові. А вже восени зареєстровано анти-пропозицію «Не допустити насильного вторгнення українських військ у Крим та Севастополь», на яку відгукнулись аж 9 підписантів.

При цьому шляхами деокупації Криму українці переймаються всі шість років. Тут були і серйозні пропозиції «Активізувати питання деокупації Криму. Включити Крим до Мінських домовленостей», які прозвучали ще в 2017 році. І ініціативи, які нагадували мілітарне фентезі, як-то: «запропонувати генштабу НАТО оренду півострова КРИМ строком на 1 рік.(….. на правах країни як єдиної і офіційної власниці півострова)». 

А восени минулого року, після зміни президента в Україні, була зареєстрована петиція, що пропонувала Володимиру Зеленському без попередження навідати окуповані території: 

«Відвідування Президентом України Криму і Донбасу»… Пане Президенте! Прошу розглянути можливість відвідування Криму, причому без повідомлення будь якої держави. Посадити літак в Сімферополі та проїхати по основних містах. Також, за допомоги ОБСЄ, відвідати Донецьк та Луганськ. Висвітлити ці події на весь світ». Втім, українці не оцінили ідею, і вона набрала лише 7 підписів.


Електронний майданчик інформаційної війни за Крим


Вочевидячки, що такий інструмент, як публічна петиція на сайті глави держави, не могла обійти своєю увагою Росія – країна, яка веде з Україною гібридну війну. Відсутність військових дій в Криму сповна компенсувалась віртуальними «боями» в інформаційному просторі. Чим гірше ставала ситуація на окупованому півострові, тим частіше серед петицій стали з’являтись такі, що справляли враження навмисних інформаційних вкидів з провокативною метою. Дотичним свідченням «руки Москви» можна вважати те, що інколи інформація про таку петицію спочатку з’являлась в російських ЗМІ, і зазвичай така інформація тягнула за собою цілий ланцюжок вигідних Росії меседжів. Приміром, вкидається петиція із начебто корисною для України пропозицією, але насправді там захована велика «зрада».

Показовим є приклад пропозицій прокопати канал з Чорного до Азовського моря через  перешийок із Сивашем, в результаті чого Крим втрачав би суходольний зв’язок з материком. Таких петицій було щонайменше три. Перша з’явилась в травні 2018 року, тобто через кілька місяців після того, як Росія побудувала Керченський міст і почала активно блокувати українські та іноземні суда в Азовському морі та Керченській протоці. Друга схожа петиція зареєстрована у вересні 2018 року і пропонувала «побудувати глибоководний канал Азовське море – Чорне море з сучасною навігаційною системою, для забезпечення проходу великотонажних суден в любий час доби та пори року». І, зрештою, третя петиція з’явилась вже в січні 2019 року – після захоплення Росією українських кораблів. Та зводилась до того, що завдяки каналу «всі військові судна зможуть перетинати кордон азовського моря через украінську територію і не буде жодних провокацій і затримок торгівельних суден, які ідуть до маріуполя або бердянська» (орфографію збережено).

Щоразу після появи цих петицій в російських ЗМІ та українському сегменті соцмереж спалахувало активне їх просування і обговорення. Мотив пропозицій, на перший погляд, начебто позитивний для української сторони – українські кораблі зможуть потрапляти до азовських портів не через Керченську протоку. Насправді ж пропонується «відрізати» Крим, який природньо територіально прив’язаний до України, після того, як півострів штучно зв’язали з Росією Керченським мостом. Тобто Сивашський канал мав би стати символом відмови України від Криму. До речі, в українському сегменті соцмереж все подавалось в тому числі під соусом начебто від самих українців «навіщо нам ті кримчани, вони зрадили, тому треба від них відділитись». Зрозуміло, що поява такої петиції відповідала інтересам Росії, в тому числі даючи їй можливість одразу піднімати інформаційну хвилю. У разі реалізації цього проєкту Росія змогла б говорити, що Україна де-факто визнала окупацію Криму навічно, і надалі продовжувала б незаконне управління Керченською протокою, де фарватер пролягає в українських територіальних водах. Вочевидячки, що такі негативні наслідки в подачах на сайтах і в соцмережах не згадувались, а у користувачів формувалась хибна думка про корисність та перспективність ініціативи. 

Попадається й інший варіант використання сервісу петицій, який дозволяє припускати участь російської пропаганди: на сайті реєструють петицію з апріорі ідіотичним або демонстративно тролінговим змістом, що дає підстави РФ представляти начебто українські пропозиції як дурні, смішні і очевидно неприйнятні для кримчан.

Найсвіжіший випадок – 25 травня 2020 року на сайті президента з’являється петиція з пропозицією, поки триває окупація, брати по 250 грн з громадян України та іноземців за відвідування Криму, а гроші направляти на розвиток туризму Херсонщини. І буквально наступного дня, 26 травня, російське інформагентство «РИА-Новости»  подає реакцію на неї так званого «глави комітету парламенту Криму з туризму, курортів і спорту» Олексія Черняка. В коментарі ЗМІ він заявив, що «пропозиція з боку України зробити платним в’їзд на півострів викликає лише іронічну посмішку». В українських ЗМІ цю петицію навіть не помітили, власне, як не помітили її і громадяни України, і навіть мешканці Херсонщини, на благо яких буцімто старався автор


Двобій «за і проти води для Криму» — рік активної фази


Впадає у вічі відчутна зміна кількості і змісту кримських петицій після обрання нового президента України в 2019 році. В текстах можна констатувати сплеск очевидного ухилу в бік активного лобіювання російських інтересах в кримському питанні. Кількість петицій, що пропонують налагодження взаємостосунків з окупованим Росією Кримом, зросла в рази. Відновився масовий потік пропозицій налагодити залізничне сполучення з анексованим півостровом, відновити економічне співробітництво в цілому, відкрити вільне пересування тощо.

Найбільше пропозицій, якими засипають сервіс  з травня минулого року, стосуються негайного відновлення водопостачання до Криму. «Пустіть воду і поїзда до Криму. Крим, це Україна?, чи ні? Якщо Крим, це Україна, то там мешкають наші громадяни. Багато з них займаються сільським господарством і з того живуть. В Криму не вистачає власної води. Для України, повернути воду в Крим – нічого не коштуватиме», вимагав від нового президента в червні минулого року один з авторів. «Крим – НАШ, тому припиняємо блокаду Криму», «У Криму живуть українці, тому припиняємо блокаду Криму» – посипались петиції в липні. «Зняти блокпости з Донбасом і Кримом. Подать воду в Крим. Відновити залізничне сполучення з Кримом, Донбасом і Росією.Відновити вільний обіг товарами з цими територіями»  – вимагали у вересні. «Прошу відкрити воду з Дніпра в Кримський канал. В Криму наші громадяни проживають – вважаю водою не можна маніпулювати», – апелювали до президента в грудні.

Цього року тиск перетворився на систему, причому необхідність відновлення мотивується винятково інтересами України і кримчан. Один з ініціаторів водних петицій – Микола Ісаєв, який просив воду й торік влітку, в 2020-му встиг зареєструвати вже три петиції на тему «В Криму живуть українці, тому ПРИПИНЯЄМО БЛОКАДУ Криму», в яких в тому числі вимагає відновити подачу води. 

Заради справедливості слід сказати, що патріотичні українці також включились у «війну петицій» з водного питання. Особливо після того, як на початку цього року пролунали заяви окремих представників влади і депутатського корпусу про можливість розгляду відновлення водопостачання Криму. І хоча потім політики і чиновники коригували самі себе, українці гостро відреагували на небезпеку на сайті президента.

«Заборонити подачу української води на анексований Російською Федерацією український півострів Крим аж до повного звільнення»; «Прирівняти розмови про подачу води в Крим з державною зрадою і колабораціонізмом»; «Ніякої подачі води для Криму, за спроби подачі та обговорення кримінальну відповідальність. Не дамо підігрувати агресору»; «Закріпити на законодавчому рівні поставку води в окупований Крим і встановити кримінальну відповідальність за такі спроби до повної деокупації Криму»; «Відновлення постачання води Дніпра у Крим – зрада національних інтересів України»;  «Прийняти Закон України, щодо заборони подачі води до тимчасово окупованого Криму до моменту його деокупації»; «Заборонити поставки, продажу Дніпровської води через Кримський канал до окупованої АР Крим». І це ще не всі петиції проти відновлення водопостачання до Криму під час окупації.

Серед петицій патріотичного спрямування по Криму, поданих цього року, можна назвати вимогу до президента запровадити «Дзеркальні заходи проти РФ в зв’язку з протиправним позбавленням права власності на землю громадян України в Криму», а також «Визнати кримськотатарський народ корінним народом на території Кримського півострова та закріпити в Конституції України право кримськотатарського народу на створення автономії у складі України на території Криму».


Російська агресія і українські петиції: використовуй і дискредитуй


Політолог, доцент кафедри військової журналістики у Військовий інститут КНУ імені Тараса Шевченка Олександр Курбан в коментарі QHA media зауважує, що в інформаційних війнах такий інструмент цифрової демократії, як електронна петиція, від початку її появи активно використовується для лобіювання та промоції різних інтересів. І не лише на кримську тему. В 2015 – 2016 роках, коли промоціювали ідею «третього Майдану», один російський блогер створив потужну медіа-мережеву структуру, частиною якої був його реєстраційний майданчик серед електронних петицій президенту України, куди він періодично закидав свої певні ідеї.

Фото: UATV

Разом з тим Курбан акцентує, що за останні роки авторитет петицій був знівельований, в тому числі, цілеспрямовано. Зараз особливої ролі як інструмент впливу громади на владу і на ситуацію в країні він не грає  Скоріше, його використовують як інструмент піару, як інструмент промоції певних ідей.

«За останній рік петиції, як інструмент цифрової демократії, були дещо знівельовані, довіри до нього немає. Ми бачимо, які безглузді, несерйозні пропозиції інколи туди заходять. А головне – ми не бачимо реакції влади на них. Якщо раніше, коли ці петиції надходили, відповідно їх розглядали, була реакція. Сьогодні ми бачимо, що заходять туди іноді серйозні петиції, з обґрунтуванням, з питань, пов’язаних з конституційним ладом тощо. Але вони ігноруються президентом. Тому сьогодні розглядати ресурс петицій всерйоз особливого сенсу немає, він особливо ні на що не впливає. Сервіс петицій зараз розглядається як стіна, на якій будь-хто може що завгодно написати. Довіри до нього серед громадськості вже майже немає».

Проблема не лише в ігноруванні з боку влади тих пропозицій громадян, які їй не подобаються. Електронні петиції, як ресурс акумулювання ідей громади для покращення ситуації в країні, був навмисне дискредитований. Майданчик демократичної комунікації суспільства з владою перетворили на «базар-бєспрєдєл». Засипання сервісу «петиційним спамом», в якому губляться конструктивні ідеї і пропозиції, а механізм взаємодії влади з громадою дискредитується, є прикладом однієї з технологій гібридної війни, яку проводить Росія проти України, зазначає експерт.

«Це та крапля води у тому великому «водоспаді» інформаційного трафіку, який проти нас спрямований. Воно, звичайно, небезпечно, але ця тема (подача петицій) вже не має тої креативності, яка була спочатку. Безперечно, це вкидають росіяни, але вони вже йдуть по колу, вони повторюються, воно стає вже нецікавим для людей. Кілька років тому вони почали «тиснути» вже не якістю інформаційних повідомлень, інформаційних атак, а кількістю. Тобто вони засмічують інформаційний простір, відвертають увагу, захаращують мізки різноманітною контраверсійною інформацією, яка просто створює такий хаос в голові. І це теж така технологія створення певного когнітивного дисонансу. Тому в даному випадку я розглядаю це як один з різновидів  інформаційно-психологічних операцій, які здійснюють в мережі інтернет з боку Росії. Але те, що вони в цьому плані роблять, воно далеко не найуспішніше».

Водночас дискредитація сервісу як такого робить менш небезпечними для сприйняття в суспільстві ті відверто антиукраїнські пропозиції, які вносяться за допомогою петицій. Люди стали набагато зваженіше і навіть більш байдуже сприймати ті петиції, які з’являються на сайті глави держави. Однак експерт звертає увагу на іншу небезпеку: дискредитація такого інституту електронної демократії, як петиції, є лише одним з елементів більш глобальної тактики Росії в гібридній війні. Вона спрямована негативізацію і нівелювання авторитету конкретних інститутів влади, зокрема, президентства, і дискредитацію інституцій української влади в цілому.

«В гібридній війні є така технологія «рефлексійне управління поведінкою противника», і в рамках цієї технології відбувається нівелювання авторитету інституцій влади, інституцій демократії тощо. Псується імідж інституту президентства як такого – без прив’язки до конкретної людини взагалі. Нівелюється імідж Верховної Ради, Кабінету міністрів, і це абсолютно вкладається в контекст гібридної війни, тих технологій, які Росія використовує в боротьбі зі своїми опонентами. Таке ми спостерігали в Грузії, таке ми спостерігали в Молдові, зараз ми це бачимо по Казахстану, Білорусі», – пояснює експерт. 


Небезпечно, якщо електронні вимоги подати воду до Криму влада вирішить використати як підставу для практичних дій


Коментуючи масив кримських петицій, який за останній рік в рази збільшився і містить величезну кількість сумнівних пропозицій, Олександр Курбан відзначає, що ситуація засвідчує елементи не просто поспіху, а навіть агонії в діях російської пропаганди. 

«Щодо атак з боку Росії по кримському питанню, ну то зрозуміло – часіки тікають, води в Криму лишилось небагато. Ми ж бачимо, що і на материку України цього року не сильно добре з водою, а в Криму це взагалі – жах. І, відповідно, вони будуть використовувати всі інструменти. Тема екології – одна з найбільш актуальних і яка чіпляє людей, і не використовувати її росіяни не можуть. Вони сьогодні загнані в кут, у них не так вже багато залишилось ресурсу і, головне, часу. Тому вони зараз кидають в атаку все, що тільки можна, увесь свій запас матеріалів, ідей. Якщо через певний час ми будемо аналізувати всі ті меседжі, всі ті проекти, які вони реалізовували, ми будемо дуже сильно сміятися, бо це вже агонія».

Разом з тим Курбан акцентує на принципову небезпеку, яку зараз можуть приховувати в собі масові петиції про відновлення водопостачання Криму, про відновлення транспортного сполучення або в цілому економічних зв’язків з окупованим півостровом. В якийсь момент ту ж петицію про воду до Криму певні сили в чинній владі можуть взяти за відправну точку для просування відповідних рішень вже в практичній площині.

«Головна небезпека – не «бомба» в мережі, не в інформаційному контексті. Ми до цього вже звикли, і світ до цього вже звик, це – просто краплина в морі інформаційних атак і інформаційних потоків. Небезпека полягає в плані практичної реалізації, в плані надання підстав для дій російських агентів впливу у владі і дій людей, які не дуже розуміють, що там відбувається. Зараз прийшла влада, не дуже обізнана в питаннях внутрішньої і зовнішньої політики, до цієї влади приєдналися люди, які дуже добре знають, що робити, як робити, працюючи на Росію і намагаючись оцей корабль розвернути в інший бік. Є таке поняття, як «корисні ідіоти», і от дуже багато у нас саме таких: є люди, відверто працюючі на Кремль, і є люди, які не розуміють ситуації і ведуться на не дуже красиві пропозиції і проекти. Проблема в тому, що деякі представники теперішньої влади, які налаштовані проросійські, можуть використати ці петиції як привід для ініціювання певних урядових рішень. І є дуже велика небезпека, що питання по постачанню води до Криму можуть спробувати вирішити проросійськи налаштовані сили саме в уряді, саме в ОП і ВР». 

Експерт вважає, що втримати українську владу від, м’яко кажучи, необдуманих рішень в кримському питанні може українське суспільство, яке має висловлювати свою позицію в рамках демократичної процедури. Втім, слід зазначити, що у влади так само є можливість в своїх діях спертися на петиції патріотично налаштованих українців, які вимагають не допустити нехтування державними інтересами, в тому числі, не відновлювати водопостачання Криму до його повної деокупації.

Дивитись ще: