Контекст окупації. Як правильно говорити і писати про Крим та Севастополь роз’яснює посібник для всіх, хто не хоче ретранслювати російську пропаганду | QHA media
По поличках

Контекст окупації. Як правильно говорити і писати про Крим та Севастополь роз’яснює посібник для всіх, хто не хоче ретранслювати російську пропаганду

09 Липня 2020, 19:00
Закрити
Тетяна ІваневичQHA media

Кожне публічне слово про окупований Крим в умовах російської інформаційної війни проти України може стати влучним «пострілом» в бік ворога, а може обернутись недолугим «самострілом». Експерти і правозахисники відзначають, що в українському інформпросторі наразі надто мало й обмежено звучить тема Криму, багато напрямків висвітлюються однобоко та не системно або не висвітлюються взагалі. Ще одна проблема – недбалість журналістів, чиновників та пересічних громадян у використанні формулювань стосовно української окупованої території.

Про те, наскільки повно кримська тематика представлена в українських ЗМІ та яких ключових помилок припускаються журналісти, коли висвітлюють питання Криму у контексті окупації, говорили учасники круглого столу «Крим у дзеркалі мас-медіа», організованого постійним представництвом президента України в Автономній Республіці Крим та Центром прав людини ZMINA.

Під час заходу також був презентований термінологічний посібник «Крим у контексті окупації», в якому автори спробували відповісти на найпоширеніші питання або розвіяти міфи чи хибні бачення в контексті тимчасової окупації Кримського півострову. Наразі він випущений українською мовою, але планується зробити його російськомовний та англомовний переклади.

Перша заступниця постійного представника президента в АРК Дар’я Свиридова розповіла, що  ідея створення посібника виникла після спілкування з іншими органами влади та журналістами. Виявилось, що і серед них існує чимало певних міфів та хибних уявлень щодо як загалом ситуації з окупацією Криму, так і окремої термінології в цьому питанні. А кримчанка, голова правління «Кримської правозахисної групи» Ольга Скрипник акцентувала увагу на обкладинку посібника – на кримських скелях намальований український прапор. За її словами, це фото було зроблено в 2019 році, але і досі цей прапор існує, нагадуючи, що українці в Криму чекають на Україну. Де зроблене фото, вона не сказала, щоб окупанти не знищили прапор.

«Для нас дуже важлива така фотографія. Цю світлину зробила Тетяна Москаленко, вона з Севастополя, вона – активістка, яка була вимушена залишити Крим. Це прапор 2019 року. І зараз цей прапор є, він постійно оновлюється, постійно ви можете побачити на ньому свіжі кольори, і це важливо для кримчан там. В Криму є такі окремі місця, які знають проукраїнські кримчани. Це означає, що там є багато громадян, які чекають на Україну, і багато роблять для того, щоб Крим залишався Україною. Але, на жаль, дуже рідко ми можемо побачити в медіа, що такі кримчани є. Мені не вистачає в медіа, щоб ми писали про цей вимір – що Крим залишається український».

Говори правильно: окупований — не анексований, адмінмежа — не кордон


Посібник «Крим у контексті окупації» акцентує на важливості вживання терміну «окупація» замість «анексія Криму». В ЗМІ часто, інколи в одному матеріалі, зустрічається застосування термінів і «окупація», і  «анексія» Криму, однак фахівці наголошують, що Крим саме «тимчасово окупований» або просто «окупований». Інші ж формулювання дозволяють трактувати це як непряме визнання його російського статусу. Також варто не забувати, що на території окупованого півострова розташовані дві адміністративні одиниці – АРК та Севастополь, обидві наразі окуповані.

«На погляд держави Україна, важливо говорити саме про окупацію території АРК та Севастополя. Бо це тимчасовий правовий стан цієї території, пов’язаний з певними наслідками щодо застосування норм міжнародного гуманітарного права на цій території. І, безумовно, не пов’язаний з переходом суверенітету над цією територією до будь-якої іншої держави, оскільки сувереном до цієї території залишається держава Україна, а стан окупації є тимчасовим апріорі, і це є дуже важливим», – пояснює Свиридова.

Заступник міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ігор Яременко розповів цікаву предісторію визнання Криму окупованим на міжнародному рівні. Так, лише в 2016 році українській стороні вперше на рівні ООН вдалось чітко закріпити статус Криму як тимчасово окупованої території і невизнання анексії цієї території – в «Кримській резолюції» щодо прав людини в окупованих Криму та Севастополі Генасамблеї ООН, що була проголосована в грудні.

За його словами, тоді багато країн дуже обережно ставились до цього питання, і для багатьох було проблемою назвати Крим окупованою територією. Та й досі різні країни по-різному використовують термінологію. Яременко пояснює, чому важливо, щоб журналісти не переписували проросійські нарративи, а вживали правильні терміни, які не суперечать українській і міжнародній позиції, а називали окупацію окупацією. 

«Питання анексії і окупації є для нас одним зі світоглядних. Тому що коли ми говоримо про анексію, це означає – все, ця територія вже не є нашою, чого і добивається від нас РФ – що Крим і Севастополь вже є на сьогодні російською територією. Коли ми готували першу резолюцію ГА ООН по Криму, основна мета була закріпити цю територію як тимчасово окуповану, хоча ми намагались приховати цю мету. В 2016 році багато країн серйозно заперечували проти використання термінології «окупація», бо боялись реакції РФ, тому ми акцентували, що у нас є інші цілі резолюції – доступ до Криму, моніторинг ситуації. Після цієї резолюції вперше система міжнародних організацій, секретаріат ООН змушені були визначати Крим як тимчасово окуповану територію. Сьогодні ми не розділяємо окуповані території Криму і Донбасу. Саме тому, що РФ намагається їх роз’єднати».

Окремий розділ посібника присвячений темі корінних народів Криму, яких на території Криму проживає три – кримські татари, кримчаки і караїми. При цьому зауважується, що на державному рівні корінним народом визнано лише кримськотатарський. В розділі надається роз’яснення не лише про те, що поняття «корінні народи» та «національні меншини» не є тотожними, але й про те, що правильно вживати повну назву народу «кримські татари», а вживання просто «татари» є некоректним. Звертається також увага на правильність написання слова «кримськотатарський» разом, адже походить від словосполучення «кримські татари», а не поєднання слів «кримський» і «татарський». До речі, в Росії це слово пишуть через дефіс – «кримсько-татарський». І таким чином лише за написанням одного слова можна простежити проросійське джерело інформації.

Також відзначається, що для захисту прав корінних народів України важливою є розробка та прийняття відповідного законодавства, зокрема, законопроєктів «Про корінні народи України» та «Про статус кримськотатарського народу». Водночас чомусь не згадується про третій законопроєкт, також спрямований на реалізацію прав кримськотатарського народу – про внесення змін до Конституції щодо зміни статусу Криму і створення кримськотатарської національно-територіальної автономії.

В посібнику є й багато інших роз’яснень, які були б цікаві не лише журналістам, але й читачам. Скажімо, коли слід говорити «політичний в’язень», а коли – «військовополонений», як коректно називати так звані «органи влади», що діють на території Криму після окупації. Також нагадується, що між Кримським півостровом та іншою частиною України немає кордону, а існує адмінмежа, і некоректно говорити «приїхав з Криму в Україну». Крім того роз’яснюється, що мешканці Криму залишаються громадянами України, які мають такі ж самі права, як і інші, а видані їм паспорти РФ є нікчемними, відтак держава не визнає нав’язане кримчанам російське громадянство. Є цікавинка і для мешканців окупованого півострова. Посібник пояснює, що кримчани, які були призвані на військову службу до збройних сил й інших військових формувань Російської Федерації після початку окупації Криму, не є злочинцями, вони – жертви воєнного злочину, що вчиняє держава-окупант.

Посібник також пояснює, чому так званий референдум березня 2014 року не можна вважати вільним волевиявленням кримчан, та дає огляд «кримських» санкцій, які накладені на РФ або окремих осіб в зв’язку з окупацією Криму, в яких міжнародних судах розглядаються справи про порушення прав людини на півострові та про воєнні злочини РФ.     

«Криму, як журналістської історії про життя людей там, надзвичайно мало»


На лютий 2020 року лише 1% новин в українських онлайн-ЗМІ були присвячені кримській тематиці – такі дані наводив Інститут масової інформації. Крім того кримська тематика представлена в українських медіа недостатньо повно, а матеріалам бракує глибини та якості. Зокрема, дуже часто місцеві медіа ретранслюють проросійські джерела, не перевіряючи достовірності. Або подають ситуацію однобоко, не надаючи протилежної сторони. Експерти наголошують на важливості того, щоб журналісти продовжували збирати інформацію на окупованому півострові, користувалися перевіреними джерелами, а також послуговувалися коректною термінологією, висвітлюючи окупацію півострова.

Голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна Печончик акцентує важливість того, аби редакції українських медіа продовжували діставати ексклюзивну інформацію з Криму, а у випадку використання вторинних джерел інформації ретельно перевіряли повідомлення:

«На жаль, висвітлення кримської тематики стає все більш поверховим, і важливо робити зусилля, щоб діставати звідти якісну інформацію». 

Печончик також зауважує, що для ефективного висвітлення кримської проблематики важливо сприяти отриманню інформації звідти як для регіональних українських, так і для зарубіжних медіа. Зокрема, торік їх центр провів тур 10-ма містами України, коли з пресою зустрічались родичі політв’язнів, була відповідна тематична виставка, і тоді в місцевій пресі хвилями з’являлись публікації на кримську тематику. Також правозахисні організації багато років закликають державу спростити надання дозволів іноземним журналістам для відвідування Криму, оскільки це дозволило б ефективніше інформувати світ про ситуацію на півострові.

Українська журналістка та авторка збірки репортажів з окупованого Криму «Загублений острів» Наталія Гуменюк відзначає, що дуже багато тем про життя кримчан не висвітлюються в українській пресі. У статусі кореспондента «Громадського» вона неодноразово їздила до окупованого Криму і акцентує на важливості добування інформації звідти. Причому інформації, яка була б цікава і для всеукраїнського загалу.

«Криму, як історії журналістської, яка розповідала б про життя реальних людей там, в українському медіапросторі надзвичайно мало. Якщо ти не говориш про Крим, про людей, які там живуть, як про таких самих людей, які живуть в Херсонській області, то певно щось з цим не так, і для цього треба надзусилля. Завдяки «Кримській солідарності» і адвокатам ми тримаємо на слуху тему політв’язнів, але не всі усвідомлюють, що є ще 170 дітей, які залишились без батьків, є інша велика кількість тем. Треба шукати способи. Дуже важко їздити туди, але треба шукати можливості».

Ольга Скрипник звертає увагу на те, що українські медіа впливають на формування громадської думки. Правозахисники стикались із негативним ставленням з боку українських місцевих чиновників до кримчан, які залишились в окупації, і до тих, які виїхали з Криму. При цьому це негативне ставлення було зумовлене маніпулятивними меседжами, які вони взяли з українських або інших ЗМІ. Подібна налаштованість не сприятиме реінтеграції Криму. Тому важливо подавати перевірену і правдиву інформацію, яка б не формувала упереджено-негативне ставлення. 

«Громадяни України в Криму читають українські ЗМІ, слідкують за ними. Коли ми говоримо про Крим, важливо говорити про те, що там реально сталось, про факти, в тому числі про факт окупації, про те, що кримчани живуть в окупації, що там окупаційна влада. Це дійсно важливо як для того, щоб і кримчани зберігали з нами зв’язок, але це впливає і на загальні українські процеси, по суті, деокупації і реінтеграції, бо неможлива реінтеграція, якщо у нас не буде суспільство до цього готове».

Посол з особливих доручень МЗС Надія Цок звертає увагу, що в українській пресі бракує аналітичних матеріалів стосовно економіки Криму, стосовно впливу «кримських» санкцій. Преса обмежується констатацією їх продовження. Водночас подібна аналітика сприяла б українським дипломатам в просуванні на міжнародному рівні вимог до їх посилення і розширення в фінансовій і військовій сферах, і не дозволяла б домінувати російським посилам про начебто неефективність санкцій.

«Це (відсутність аналітики впливу санкцій) дає можливість проросійським західним політикам говорити: «Бачите, санкції недієві, давайте їх знімемо». А потрібно говорити: «Санкції недієві, давайте їх посилимо». Тут допомога журналістів і аналітиків була б дуже доречною і важливою, щоб ми могли сказати: “Дивіться, суспільство тисне на нас, потрібно щось робити».

Цок також підкреслила, що в українському МЗС продовжують працювати над створенням міжнародного формату по Криму, який дозволить тримати тему на світовому порядку денному. Між іншим, наразі в міністерстві обговорюються підходи та вже підготовлені відповідні документи.

Дивитись ще: