«Класний сценарій — це коли немає поганих і хороших». Актриса Марина Кошкіна про роботу в кіно, стереотипи про Донбас та свої бажання. Частина ІІ | QHA media
Портрет

«Класний сценарій — це коли немає поганих і хороших». Актриса Марина Кошкіна про роботу в кіно, стереотипи про Донбас та свої бажання. Частина ІІ

28 Серпня 2020, 19:00
Закрити
Игорь ЗайцевQHA

Марина Кошкіна – українська акторка театру і кіно. За версіями багатьох видань Кошкіна є однією з найперспективніших серед молодих акторів. За її плечима ролі в  таких стрічках, як «Віддана», «Із зав’язаними очима», «Захар Беркут»,  «Забуті» (картина відкривала Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість»). Редакція «Кримські новини» поспілкувалися з Мариною про перші ролі в кіно, стереотипи про людей зі Сходу та улюблені фільми.

Як ви отримали свою першу роль?

Це був другий курс. Грошей взагалі не було. Це було літо. З гуртожитку виселили на місяць, бо канікули. Де жити – нема. Так сталося, що я була на пробах у Алли Самойленко (українська кастинг-директорка, актриса – прим.ред.) Ми з нею розговорилися. І вона мені запропонувала роль у груповці у серіалі «Нюхач». Я пішла. Мені 500 гривень платили в день. Там було чотири знімальних дні. Це були такі гроші для мене, рятівний круг просто. Ну і воно знаєте як, після першого курсу ти вже все знаєш про акторську майстерність (сміється). Я грала актрису у груповці. Дія відбувалася в театрі. Там було вбивство по сюжету – хтось з акторів вбив актора. І ми як груповка маємо на це реагувати. Я роблю такий акторський поворот, дивлюсь на головного героя. Я йому через погляд передаю, що тут трапилося – смерть. Актор на мене не звертає уваги (сміється). А режисер каже «дівчина, ось цей погляд залиш». Потім я була найголовніша у груповці. Якщо десь було потрібно пройти органічно на фоні – кликали мене (сміється). Ось така була перша роль. Але мені дуже сподобалося. На хороший майданчик я потрапила одразу. Режисер дуже деталізовано працював.

А першу головну роль?

 Я була на третьому курсі. Теж від Алли Самойленко. Мені написав режисер Тарас Дронь. Написав повідомлення вночі і запропонував зустрітися у кафе. А я баба з характером, хоч я тоді ще ніде не знімалася. Я йому відповіла – «що це ви такий режисер, що в кафе запрошує. Знаю я ваші ці кафе». Зараз я розумію, що нормально. Якщо режисер детально підходить до ролі, то він хоче просто познайомитися у житті, побачити, поспілкуватися з особистістю. Я написала Самойленко, вона мене заспокоїла, що це від неї. Я пішла в кафе, поспілкувалися з Тарасом. Він скинув мені сценарій «Із зав’язаними очима». Я прочитала і подумала «ого, роль, де героїня бере участь у боях ММА». Я спортом тоді взагалі не займалась. Але сценарій мені дуже сподобався. Потім Дронь пропав. Через півтора місяца попросив мене записати самопроби. Я записала. У фіналі нас залишилося три дівчини. Я йшла на остаточній кастинг і точно знала, що мене не візьмуть. Але я готувалась ретельно. Десь через тиждень мені зателефонував режисер. Гуморист ще той. Каже «Марина, добрий день, дякую, що прийшли до нас. Ви нам дуже сподобалися». Ну я думаю все. І він каже «ми вас затвердили». Це був шок для мене. Головна роль.

У вас були якісь кумедні ситуації на кастингах?

Я роблю просто максимально все, що від мене залежить, щоб пройти. В костюмах завжди прихожу. З мене сміються люди. В мене були проби на горбату дівчину. Дома я знайшла льняну сорочку, зробила собі горб з подушки. Горбяру цілу. Викликала таксі, сідаю. Таксист на мене дивиться трошки так здивовано (сміється). А мені дали точну годину на кастинг, час, у який я мала приїхати. Ну я і подумала, що приїду, мене ніхто не побачить, відіграю і поїду собі. Бо там я б не змогла перевдягнутися. Тому і вирішила одразу з горбом поїхати. Приїхала на студію, виходжу значить з таксі – Річард ІІІ (головний персонаж однойменної п’єси Вільяма Шекспіраприм. ред.) А дівчата там сидять, акторки, у коротеньких спідницях, сукнях, шортиках. Мені так стало соромно, я сховалось там з цим горбом, чекала поки мене покличуть. Зайшла з цим горбом, щось зіграла там та й пішла. Це дуже смішно (сміється). Ну готуюсь я так до проб. Мені це допомагає. Для мене це важливо.

Я знаю, що ви для ролі у стрічки «Із зав’язаними очима» багато займалися спортом, тренувалися. Можете розповісти про це детальніше? Складно було?

Складно. Я півроку готувалась. Але це було так крутяцке! Найкрутіший досвід у моєму житті. Я вірю, що до мене ще будуть потрапляти такі проекти. Дужа крута команда була. Там так вийшло, що знімальний період перенесли через Держкіно. Вони не дали гроші вчасно. Ми мали знімати у Львові, але я працюю в театрі, я тоді туди тільки прийшла і мені не могли дати стільки часу. Тому зйомки перенесли в Київ. Кіно знімали вночі через мене. Я за це дуже вдячна Тарасу та продюсерці фільму – Валерії Сочивець. І коли зйомки перенесли мене затвердили на роль у фільмі «Забуті» режисерки Дар’ї Онищенко. І в мене вийшло так – «Забуті» закінчуються і починається знімальній період «Із зав’язаними очима». Хоча після зйомок «Забутих» я їздила в зал та готувалась до наступної ролі.

Це дві зовсім різних ролі. Як ви справлялися з цим?

Складно. Ці дві ролі прийшли майже одночасно. Затвердили мене спочатку в картині «Із зав’язаними очима», а почали знімати першим «Забуті». Ще і театр паралельно був. Я розумію, що дуже погано, коли в тебе немає роботи, а тут я сиділа і думала… мене одразу після нічних зйомок «Із зав’язаними очима» привозили в театр. Я там йшла в душ, в мене там вже все було. Режисер у театрі навіть не знав, що я знімаюсь. Він би мені не дозволив. Та там така була махінация. В мене очі на репетиціях закривались, а я все одне робила все максимально. Більш за все боялась, що не буде результату. А це найголовніше.

А коли ви тренувались? В який проміжок часу?

Після зйомок у «Забутих».

Тобто після знімального дня? Після дванадцятигодинної зміни?

Так. Звичайно. Та у вихідні. Не можна було перервати тренування. Для мене це було найважливіше. Я хотіла, щоб мені повірили, що я справжній боєць ММА. Інакше нащо це все? В мене був тоді період, що я думала, що здохну (сміється). Але кішка живуча (сміється). В мене було три тренера. В мене така рама була. Зараз я схудла. Мені дівчата в театрі казали «Марина, в тебе така рама велика стала!».  Також були тренера, які ставили бої. Удари ставили.

Давайте поговоримо про стрічку «Захар Беркут». Картина з великим бюджетом, в якій ви були задіяні.

Велика картина і мій маленький епізод.

Для вас відрізняється робота в історичному кіно від роботи по сценаріям, де дія відбувається у сучасності?

Костюмом. Ні, я проти того, щоб історичні події, класику, грати класично та історично. Це все одно історія людська. Так було трошки все інше, але все одно людина є людина.

Я маю на увазі дещо інше. Наприклад, Вігго Мортенсен, який грав у «Володорі перснів» та у багатьох авторських стрічках.  У «Володарі перснів» на мою думку він собі дозволяв більш експресивну акторську гру, більш зовнішню, а, наприклад, у стрічці «Капітан Фантастік» це взагалі іншій підхід. На мій погляд…

Іншій підхід акторський це так. Звісно. Він трішки інакший. Мені складно сказати якось конкретно, тому що в мене роль така там… епізод. Я не могла лінію вибудувати. Це зовсім інші запропоновані обставини, а актор має в них існувати так, щоб йому вірили. Мені здається, що це з цим пов’язано. 

На стрічці «Захар Беркут» було два режисера. З української сторони – Ахтем Сеітаблаєв, з американською – Джон Вінн.  Вас це якось торкнулося в процесі роботи?

Вони зовсім різні. По темпераменту, по підходу. В мене був міні-діалог з американським режисером, але я все одно рівнялось на Ахтема. Я йому більше довіряла. Він боровся за мене. Я ж англійську не знаю. Ахтем дуже мудра людина. Колосальна людина. Мені з ним кайфово працювати. Мені дуже щастить на таких людей. І я буду все робити для того, щоб заслуговувати на це. Я ж у Ахтема раніше у «Кіборгах» знімалась. Перша моя роль в повному метрі. Але цей епізод потім вирізали, а в повній версії є. Я там граю медсестру. Я з Ахтемом в одній сцені там. Це було одразу після «Нюхача». Пішла кар’єра (сміється). Американський режисер робив мені якісь зауваження через перекладача, я слухала, але рівнялась на думку Ахтема. Я вірна в цьому плані (сміється).

Фільм «Забуті». У цієї стрічки є якась чітка мета? Чи ставилися вона в процесі зйомок?

Для мене це фільм не про війну. Війна – фон. Це про життя людей. Це історія про сім’ю. Про чоловіка та дружину, які знаходяться на такому етапі життя, коли нема про що поговорити. Коли люди просто забули один про одного. Просто живуть. Героїня зраджує чоловіку з хлопцем, який молодше її на десять років. Для мене взагалі тема жіночої зради дуже важлива. Це тема, яку я розглядала. Чому жінка зраджує вперше? І парадокс в тому, що якщо б не було війни, не було б цього всього. Конфлікт в цьому. Дуже багато сімей розійшлися через це.  Дуже важливо, як всі ці події впливають на сім’ї. Ці події дуже на нас всіх вплинули. І важливо хто ти? Навіть, якщо ти не воюєш. Як ти себе конкретно ведеш? Ти патріот, який пише красиві пости? Чи ти патріот, який думає, що є тільки одна сторона – Україна, а там всі дебіли? Чи ти та людина, яка розуміє, що дебіли є всюди? Хто ти в цій історії? Це важливо. Мета… я думаю, як це сформулювати. Героїню фільму можуть засуджувати. Чоловік її любить, все є, а вона с малолєткой йде. Через секс? Ні. Через любов. Ні. Вона любить свого чоловіка. Це більш такий жіночий протест – «побач мене, я тут, для мене важливо, щоб ти мене зрозумів». Не можна жити «моя хата з краю – нічого не знаю». Вона не хоче так жити. Чоловік хоче дітей, а героїня не хоче, бо не хоче народжувати там, в окупації. Діти народяться, вони навіть не будуть знати, що таке Україна. Для них буде українець… моя героїня думає – втечу і там мене зрозуміють. Класний сценарій – це коли немає поганих і хороших, чорного і білого. Вона приїздить на підконтрольну Україні територію, а їй тут кажуть – «донбасское быдло».

Ви стикались з чимось подібним у житті?

Якось їхала з інструктором, водійські курси. Ми щось говоримо з ним, він побачив номера у когось і типу «о, донбаські номера поїхали». Прискіпливо. Я розумію, що у людей сформовані такі тупі стереотипи. Важлива взаємоповага. Дуже важлива. Нещодавно була історія з моїм другом. Він робив документи з приводу квартири для однієї сім’ї. Потім йому телефонують і кажуть «сделки не будет, сказали, что это донецкие».  У людей недовіра. Я довго не могла зняти квартиру. В мене питала, яка у мене прописка. Я кажу, що Луганська. Мені кажуть «нє». Не дивляться, не знайомляться, не бачать тебе. Просто кажуть «нет». Мамі довго не могла зняти квартиру, братам та сестрам. Я з цим стикаюсь. Це було півроку тому. Це не п’ять чи шість років. Це півроку. Мета фільму «Забуті» – заставити трішечки подумати та відчути.

Я чув історію, що на прослуховуванні  у театр Франка ви зламали собі руку.

Так.

Можете розповісти, будь ласка, як це трапилося?

Я з Олександром Рудинським (український актор театра та кіно – прим. ред.) зробила сцену з п’єси Максима Горького «На дне».  І він там мене штовхає. Ось і штовхнув, що я впала та зламала руку. Але ми до кінця дограли сцену. І вже потім я виходжу і розумію, що в мене зламана рука. Нічого. Зате мене взяли. І Сашу взяли. Я була готова на все, щоб потрапити у театр Франка. В мене запасний був план привести всю мою сім’ю, щоб вони кричали «Візьміть її в театр» (сміється). Це моя мрія була.

Ви відчуваєте, що вам заздрять?

Я не скажу, що заздрості немає. Я думаю, що вона є. Можливо мені заздрять люди, але я це не відчуваю. Може ще від того, що я себе оточую правильними людьми. Намагаюсь оточувати. 

ТОП-5 фільмів

  •  «Любов» режисер Міхаель Ганеке;
  • «Волчок» режисер Василій Сігарєв;
  • «Дорога» режисер Федеріко Фелліні;
  •  «Кримінальне чтиво» режисер Квентін Тарантино;
  • «Список Шиндлера» режисер Стівен Спілберг

ТОП-5 книг

  •  «Мартін Іден» Джек Лондон;
  •  «Квіти для Елджернона» Даніел Кіз;
  • Оповідання Антона Чехова;
  •  П’єси Мартіна Мак-Дони;
  • «Репетиція – любов моя» Анатолій Ефрос

З ким хотіли би поспілкуватися? Будь яка людина, що жила чи живе зараз на планеті Земля.

Еймунтас Някрошюс (литовський театральний режисер, помер у 2018 році – прим. ред.). Хотіла би просто посидіти у нього на репетиціях. Запитала би, чи розуміє він сам, той символізм, що закладає у свої вистави (сміється). І ще з Меріл Стріп.

Щоб сказали їй?

Слухай, Меріл, давай попрацюємо разом. Я можу зіграти твою доньку (сміється).

Щоб ви хотіли змінити в собі?

Я би просто хотіла не забувати хто я та звідки. І нащо це все.

Щоб ви хотіли змінити в людях?

Це нереально.

Ми даємо вам таку можливість (сміється).

Я би хотіла більш розуміння між людьми.

Три бажання

Щоб мій батько повернувся. Ожив. Якщо це було б реально. Він би дуже пишався мною зараз. Він мене оберігає. Це мій янгол. Та щоб бабуся повернулась. Хотіла б, щоб люди не хворіли. Правда. І щоб у кожного у світі було по одному бажанню.

Я би хотів з вами зіграти в асоціації. Я називаю одно слово, ви одразу кажете асоціацію до нього.

Добре.

Книга.

Цілісність.

Кіно.

Наповненість.

Театр.

Сила.

Життя.

Правда.

Смерть.

Самотність.

Щастя.

Сім’я.

Любов.

Бажання торкатися.

Яка Кошкіна буде завтра?

Завтра краща, ніж вчора.

Дивитись ще: