Я знаю, що ви для
ролі у стрічки «Із зав’язаними очима» багато займалися спортом, тренувалися.
Можете розповісти про це детальніше? Складно було?
Складно. Я півроку готувалась. Але це було так крутяцке!
Найкрутіший досвід у моєму житті. Я вірю, що до мене ще будуть потрапляти такі
проекти. Дужа крута команда була. Там так вийшло, що знімальний період
перенесли через Держкіно. Вони не дали гроші вчасно. Ми мали знімати у Львові,
але я працюю в театрі, я тоді туди тільки прийшла і мені не могли дати стільки
часу. Тому зйомки перенесли в Київ. Кіно знімали вночі через мене. Я за це дуже
вдячна Тарасу та продюсерці фільму – Валерії
Сочивець. І коли зйомки перенесли мене затвердили на роль у фільмі «Забуті»
режисерки Дар’ї Онищенко. І в мене вийшло
так – «Забуті» закінчуються і починається знімальній період «Із зав’язаними
очима». Хоча після зйомок «Забутих» я їздила в зал та готувалась до наступної
ролі.
Це дві зовсім різних
ролі. Як ви справлялися з цим?
Складно. Ці дві ролі прийшли майже одночасно. Затвердили
мене спочатку в картині «Із зав’язаними очима», а почали знімати першим
«Забуті». Ще і театр паралельно був. Я розумію, що дуже погано, коли в тебе
немає роботи, а тут я сиділа і думала… мене одразу після нічних зйомок «Із
зав’язаними очима» привозили в театр. Я там йшла в душ, в мене там вже все
було. Режисер у театрі навіть не знав, що я знімаюсь. Він би мені не дозволив.
Та там така була махінация. В мене очі на репетиціях закривались, а я все одне
робила все максимально. Більш за все боялась, що не буде результату. А це
найголовніше.
А коли ви
тренувались? В який проміжок часу?
Після зйомок у «Забутих».
Тобто після
знімального дня? Після дванадцятигодинної зміни?
Так. Звичайно. Та у вихідні. Не можна було перервати
тренування. Для мене це було найважливіше. Я хотіла, щоб мені повірили, що я
справжній боєць ММА. Інакше нащо це все? В мене був тоді період, що я думала,
що здохну (сміється). Але кішка живуча (сміється). В мене було три тренера. В
мене така рама була. Зараз я схудла. Мені дівчата в театрі казали «Марина, в
тебе така рама велика стала!». Також
були тренера, які ставили бої. Удари ставили.
Давайте поговоримо
про стрічку «Захар Беркут». Картина з великим бюджетом, в якій ви були задіяні.
Велика картина і мій маленький епізод.
Для вас відрізняється
робота в історичному кіно від роботи по сценаріям, де дія відбувається у
сучасності?
Костюмом. Ні, я проти того, щоб історичні події, класику,
грати класично та історично. Це все одно історія людська. Так було трошки все
інше, але все одно людина є людина.
Я маю на увазі дещо
інше. Наприклад, Вігго Мортенсен, який грав у «Володорі перснів» та у багатьох
авторських стрічках. У «Володарі
перснів» на мою думку він собі дозволяв більш експресивну акторську гру, більш
зовнішню, а, наприклад, у стрічці «Капітан Фантастік» це взагалі іншій підхід.
На мій погляд…
Іншій підхід акторський це так. Звісно. Він трішки інакший.
Мені складно сказати якось конкретно, тому що в мене роль така там… епізод. Я
не могла лінію вибудувати. Це зовсім інші запропоновані обставини, а актор має
в них існувати так, щоб йому вірили. Мені здається, що це з цим пов’язано.
На стрічці «Захар
Беркут» було два режисера. З української сторони – Ахтем Сеітаблаєв, з
американською – Джон Вінн. Вас це якось
торкнулося в процесі роботи?
Вони зовсім різні. По темпераменту, по підходу. В мене був
міні-діалог з американським режисером, але я все одно рівнялось на Ахтема. Я
йому більше довіряла. Він боровся за мене. Я ж англійську не знаю. Ахтем дуже
мудра людина. Колосальна людина. Мені з ним кайфово працювати. Мені дуже
щастить на таких людей. І я буду все робити для того, щоб заслуговувати на це.
Я ж у Ахтема раніше у «Кіборгах» знімалась. Перша моя роль в повному метрі. Але
цей епізод потім вирізали, а в повній версії є. Я там граю медсестру. Я з
Ахтемом в одній сцені там. Це було одразу після «Нюхача». Пішла кар’єра
(сміється). Американський режисер робив мені якісь зауваження через
перекладача, я слухала, але рівнялась на думку Ахтема. Я вірна в цьому плані
(сміється).
Фільм «Забуті». У
цієї стрічки є якась чітка мета? Чи ставилися вона в процесі зйомок?
Для мене це фільм не про війну. Війна – фон. Це про життя людей. Це історія про сім’ю. Про чоловіка та дружину, які знаходяться на такому етапі життя, коли нема про що поговорити. Коли люди просто забули один про одного. Просто живуть. Героїня зраджує чоловіку з хлопцем, який молодше її на десять років. Для мене взагалі тема жіночої зради дуже важлива. Це тема, яку я розглядала. Чому жінка зраджує вперше? І парадокс в тому, що якщо б не було війни, не було б цього всього. Конфлікт в цьому. Дуже багато сімей розійшлися через це. Дуже важливо, як всі ці події впливають на сім’ї. Ці події дуже на нас всіх вплинули. І важливо хто ти? Навіть, якщо ти не воюєш. Як ти себе конкретно ведеш? Ти патріот, який пише красиві пости? Чи ти патріот, який думає, що є тільки одна сторона – Україна, а там всі дебіли? Чи ти та людина, яка розуміє, що дебіли є всюди? Хто ти в цій історії? Це важливо. Мета… я думаю, як це сформулювати. Героїню фільму можуть засуджувати. Чоловік її любить, все є, а вона с малолєткой йде. Через секс? Ні. Через любов. Ні. Вона любить свого чоловіка. Це більш такий жіночий протест – «побач мене, я тут, для мене важливо, щоб ти мене зрозумів». Не можна жити «моя хата з краю – нічого не знаю». Вона не хоче так жити. Чоловік хоче дітей, а героїня не хоче, бо не хоче народжувати там, в окупації. Діти народяться, вони навіть не будуть знати, що таке Україна. Для них буде українець… моя героїня думає – втечу і там мене зрозуміють. Класний сценарій – це коли немає поганих і хороших, чорного і білого. Вона приїздить на підконтрольну Україні територію, а їй тут кажуть – «донбасское быдло».
