«Викрадені в Криму». Чому російський омбудсмен заявляє про відсутність звернень щодо насильницьких зникнень?
«До мене не звертались щодо насильницьких зникнень в Криму», – твердить російський омбудсмен Тетяна Москалькова. «Родичі викрадених особисто спілкувались з Москальковою на цю тему ще кілька років тому», – твердять учасники цієї розмови.
Російський омбудсмен Тетяна Москалькова увесь минулий тиждень активно переконувала російську громадськість і міжнародну спільноту, що проблеми кримських татар в окупованому Криму буцімто обмежуються винятково соціально-побутовими негараздами, і активно вирішуються окупаційною адміністрацією.
Водночас, склалось враження, що в своїх заявах Москалькова проявляє політично вмотивовану вибірковість і забудькуватість. Російський уповноважений з прав людини не хоче бачити порушень прав людини, зумовлених політичними мотивами, не хоче бачити насильницьких зникнень і депортацій.
Маніпулятивність з подачею інформації підтверджують слова представників кримськотатарської спільноти та українських правозахисників, разом з якими «Кримські новини» розбирались у нюансах заяв російського омбудсмена, а такожу у тому – чи справді кримські татари не звертаються до неї в питаннях насильницьких зникнень і чи потрібні такі звернення.
Зниклі в Криму і російський правозахист: не чую, не бачу, мовчу
На адресу уповноваженого з прав людини в РФ не надходило жодного звернення з приводу «зникнень» і «депортацій» кримських татар в Криму, заявила Тетяна Москалькова під час виступу на онлайн-зустрічі комітету з рівності і недискримінації Парламентської асамблеї Ради Європи минулого тижня.
«Що стосується зникнень людей, мені не надходило жодного звернення, пов’язаного з цією темою (насильницькі зникнення – прим.ред.), як і з темою депортацій».
Омбудсмен додала, що переважна більшість вступників на її адресу скарг від кримських татар стосуються земельних відносин.
Водночас, український омбудсмен Людмила Денисова наголосила, що Російська Федерація дискримінує корінне населення Криму, порушує право на свободу думки, совісті, переконань і релігії. РФ протягом 6 років переслідує за надуманими звинуваченнями громадян України, зокрема кримських татар, і такий злочин, як насильниці зникнення – непоодинокі випадки на півострові. Задокументовано випадки насильницького зникнення 43 осіб (39 чоловіків і 4 жінок), із яких 11 досі вважаються такими, що зникли безвісти.
Найбільша кількість таких зникнень була зафіксована в 2014-2015 роках. Саме тоді такий спосіб залякування населення щойно окупованого Криму з боку російської окупаційної влади був доволі поширений.
Кримчанина Решата Аметова викрали 3 березня 2014 року, після того, як він вийшов з одиночним протестом проти так званого «референдуму» до будівлі кримського уряду. А за день до незаконного референдуму його тіло зі слідами тортур було знайдено в кримському лісі.
Іван Бондарець та Валерій Ващук – учасники Самооборони Майдану, з Рівненської області. Пропали 7 березня 2014 року, коли в потязі їхали з Києва до Сімферополя.
Василь Черниш – севастополець, активіст Автомайдану, учасник українського опору в Криму, пропав 15 березня 2014 року в Севастополі.
Тимур Шаймарданов, мешканець Сімферополя, активіст «Українського народного дому», координатор опору в Криму, пропав 26 травня 2014 року. Через кілька днів зник його товариш Сейран Зінедін.
Останнім насильницьким зникненням правозахисники називають викрадення 24 травня 2016 року члена Бахчисарайського меджлісу, члена виконкому Всесвітнього конгресу кримських татар Ервіна Ібрагімова.
Ці та ще кілька десятків зникнень об’єднує те, що йдеться про людей, які так чи інакше чинили спротив російській окупації Криму, і по ним є дотичні або й прямі підтвердження причетності до зникнення сил країни-окупанта.
Прізвища викрадених в Криму відомі не лише тим, хто впритул займається цією темою. Зниклих пофамільно згадують на материковій Україні під час акції «Де Ервін?», в тому числі біля посольства РФ. В Криму і в самій РФ люди виходять на одиночні пікети. Факти насильницьких зникнень фіксують в регулярних доповідях Моніторингової місії ООН з прав людини в окупованому Криму і Севастополі, і ця інформація через структури ООН доводиться до відома російських владних організацій.
В українському Міністерстві закордонних справ наголошують, що насильницькі зникнення є предметом кримінальних проваджень в Україні, вивчаються Офісом Прокурора Міжнародного кримінального суду. Засуджуються вони й міжнародним співтовариством, зокрема в щорічних резолюціях Генеральної Асамблеї ООН щодо ситуація з правами людини в окупованому Криму та Севастополі.
Зокрема, прокуратура Автономної Республіки Крим та Севастополя здійснює процесуальне керівництво у 115 кримінальних провадженнях за 117 фактами в тому числі насильницького зникнення, позбавлення волі та викрадення людей. У переважній більшості випадків були виявлені факти, що свідчать про причетність російської окупаційної влади до зникнень.
У вересні цього року біля будівлі посольства РФ відбулась 50-та за рахунком акція, присвячена жертвам насильницьких зникнень в окупованому Криму. В організації наводять свою статистику жертв, яка трохи відрізняється від озвученої Денисовою, але чітко засвідчує наявність проблеми і небажання окупаційної влади її вирішувати.
За 6,5 років окупації Криму було викрадено 44 людини, з яких пізніше було знайдено 19 осіб, а шестеро – виявлені мертвими. По жодному з цих випадків окупаційна влада не провела розслідування. Про долю і місцезнаходження 15-ти жертв насильницьких зникнень на півострові досі невідомо, повідомив під час акції аналітик КримSOS Євген Ярошенко.
Заява російського омбудсмена щодо того, що до неї не звертались з приводу насильницьких зникнень в Криму викликала, як мінімум, нерозуміння – чи справді не звертались і навіть якщо це так, то чому вона не помічає цього злочину?
В розмові з «Кримськими новинами» експерт Кримської правозахисної групи Олександр Сєдов зауважує, що перш за все необхідно розуміти, що зниклі безвісти не завжди є жертвами насильницьких зникнень. Причина зникнень перших може бути будь-яка, в тому числі побутова, родинна, а от в зникненні других винна влада, яка діє на цій території.
«За нашими даними у майже 12 випадках є ознаки того, що до зникнень мають відношення окупаційна влада. Повідомляли про них Москальковій чи ні, я не знаю».
Якщо є сумнів в цих причинах, людину не додають до переліку. Сєдов згадує прізвище Ескендера Ібраїмова, мешканця Винниці, який поїхав до свого бізнес-партнера в Москву і там зник. Тож поки немає підстав вважати його жертвою насильнецького зникнення.
Вибірковість обізнаності російського омбудсмена в дотриманні прав кримчан експерт пояснює тим, що вона дивиться на ситуацію під кутом зору «Крим – російський» і це спотворює об’єктивність.
«Дії Москалькової в Криму базуються на думці, що Крим – частина РФ. Тому вона не розглядає питання переміщення населення з Криму жителів як депортацію. Вона взагалі не розглядає ситуацію з точки зору міжнародного гуманітарного права, тому що не вважає Крим окупованим. Хоча омбудсмен – теоретично людина незалежна від влади і зобов’язаний стежити за дотриманням владою прав людини. Оскільки Крим знаходиться під фактичним контролем РФ, то Москалькова повинна стежити за діями влади РФ і на окупованій території. З іншого боку РФ теоретично не повинна заважати діяти представникам українського омбудсмена на окупованій території України. Але і тут проблема в тому, що РФ не хоче визнавати Крим окупованою територією», пояснює Сєдов.
Щодо ситуації з насильницькими зникненнями, то можна було б припустити, що причина полягає в тому, що Тетяна Москалькова була призначена омбудсменом в квітні 2016 року і фактично на час її каденції припало лише зникнення Ервіна Ібрагімова. Однак експерти зауважують, що має бути тяглість влади, і з приходом на посаду кожен новий чиновник мусить прийняти справи від попередника. І бути в курсі як попередніх досягнень свого відомства, так і його проколів і проблем.
«Москалькова повинна знати про відсутність ефективного розслідування владою РФ попередніх зникнень в Криму», – зазначає Сєдов.
Водночас, навіть якщо припустити відсутність офіційних звернень від родин викрадених кримчан, це не означає, що до російського омбудсмена інформація про ці факти не доводиться іншими методами.
Перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял повідомив «Кримським новинам», що особисто був присутній на зустрічі, де родичі викрадених інформували Тетяну Москалькову про ці зникнення.
Джелял розповідає, що в 2016 році, одразу після призначення на посаду омбудсмена, Москалькова відвідала окупований Крим, де в тому числі спілкувалась як з кримськими татарами-колаборантами на кшталт Руслана Бальбека, так і з кримськотатарськими активістами. Він пригадує, що спочатку хотіли зробити спільну зустріч, але активісти відмовились від такого варіанту і наполягли на окремій розмові.
«Я не можу навести вам певну статистику про те, чи звертались люди в таких питаннях до Москалькової офіційно. Однак я особисто є свідком зустрічі родичів політв’язнів, матерів, дружин, сестер, братів, батьків зниклих хлопців з пані Москальковою і кримською її колегою. В 2016 році, на прохання родичів політв’язнів і родичів саме викрадених людей, я з іншими активістами зустрічався з пані Москальковою в Сімферополі в офісі кримського омбудсмена, і ми спілкувались і щодо утримання, і щодо викрадень, і щодо багатьох інших питань. Вона все це записала і сказала, що буде все це вирішувати. Тобто можна сказати, що ми вводили її в курс справ ще в 2016 році».
Справді, про те, що така зустріч відбулась, інформацію і досі можна нагуглити. Вона пройшла в середині травня 2016 року. Цікаво, що на той момент так званий кримський «Верховний суд» вже виніс рішення про заборону Меджлісу, а Ервін Ібрагімов ще не був викрадений.
Перший заступник голови Меджлісу зауважує на тому, що джерел оприлюднення інформації про проблему зникнень в Криму було чимало. Так деякі батьки згодом публічно звертались до президента Росії Володимира Путіна, наприклад, мати братів Теймура і Узеїра Абдулаєвих. Дуже багато матерів і батьків виходили на пікети із зверненнями до влади РФ, були протести в Москві на Красній площі.
«У обмудсмена було дуже багато приводів, щоб зайнятися цим питанням (насильницьких зникнень). Однак, звичайно, вона є чиновником, яка скаже, що до мене письмово не звернулися, ми не зареєстрували це звернення – значить немає проблеми, все, ми нічого не знаємо», – констатує Джелял, наголошуючи, що всі «політичні» випадки, коли зникали саме активісти зафіксовані, вони є в документах, міжнародних звітах.
«Чому не звертаються? Бо російський омбудсмен є частиною державної машини, яка репресує громадян України в Криму»
В заявах Москалькової треба чітко розділити акценти – слова про те, що немає звернень з приводу насильницьких зникнень в Криму, геть не означають відсутність подібних злочинів як таких. І якби у омбудсмена було бажання з’ясувати ситуацію, вона б знайшла метод з’ясувати правду, а не причини ухилитись від ознайомлення з реаліями.
Так, певною мірою слова російського омбудсмена, що до неї буцімто не звертались родичі таких жертв, можуть відповідати дійсності. Але треба розуміти, що небажання звертатись до омбудсмена країни-окупанта мають цілком обгрунтовані політичні підстави. Люди розглядають такого омбудсмена як ланку в одному ланцюгу з каральними органами, і максимум про що можуть попросити – то це або про сприяння у вирішенні якихось соціально-побутових питань, або точковому полегшенню умов утримання в’язнів. Але й це ще не гарантує ефективності омбудсменовських дій, вважає Наріман Джелял.
«Більшість людей в Криму, які зазнають політичних утисків з боку російської держави, розуміють, що російський омбудсмен є частиною цієї державної машини, яка сьогодні репресує громадян України в Криму. І тому звертатися до неї не мають ніякого бажання. Неодноразово вже було доведено, що різні органи, які мають конкурувати між собою в судових процесах, в слідчих діях, наприклад, прокуратура, суддя, слідчий, вони в Росії стосовно політичних процесів і політичних переслідувань діють заодно. І ми вважаємо, що російський омбудсмен вирішити принципово нічого не зможе, окрім того, щоб людині, яка перебуває в тюрмі, дали ще один рулон туалетного паперу чи щось таке».
При цьому, він відзначає розбіжність між інформацією про стан утримання тих же політв’язнів, яку озвучує Москалькова, і тією інформацією, яка є наявною у Меджлісу. Навіть в тій частині, яка стосується лише побутових умов.
За інформацією омбудсмена, на зустрічах з політв’язнями їй кажуть про задовільні умови утримання. Однак за даними Меджлісу, який має безпосередній зв’язок з кожним з українських громадян, утримуваних в російських тюрмах, вони перебувають в незадовільних умовах і не тільки з точки зору побуту, але й з точки зору їхніх прав і можливостей. Як приклад, Джелял називає тривалі поміщення в’язнів у штрафні ізолятори, в яких деякі в’язні перебувають вже більше ста днів ізольовано навіть від інших ув’язнених. Таке поводження розглядається з точки зору сучасного підходу, як катування.
Чи варто ігнорувати такий інститут, як російський омбудсмен, коли йдеться про злочини проти кримчан на політичному грунті, думки різняться.
Скажімо, правозахисник Олександр Сєдов вважає, що родичам варто використовувати будь-яку можливість заявити про злочин – навіть в окупаційні органи влади.
«Я думаю, що якщо пропав родич, то потрібно використовувати всі методи. Крім того, у Москалькової не буде підстав говорити, що до неї не зверталися».
А от Наріман Джелял займає більш скептичну позицію, і вважає, що більше сенсу апелювати до української держави, яка забезпечить як міжнародний розголос, так і шляхом роботи консулів здатна вирішити конкретні проблеми політичних бранців з Криму в російських тюрмах.
«Я особисто не бачу сенсу звертатись до російського омбудсмену. Громадяни України, які не сприймають російську окупацію Криму, звичайно, ж в першу чергу звертаються не до російського омбудсмена, а до української держави, обов’язком якої є захист власних громадян. І звичайно, політичні в’язні, їхні рідні, адвокати, правозахисники, звертаються до українських правозахисних організацій, до української держави в особі президента, парламента, уряду, представництва президента України в АРК, Меджлісу кримськотатарського народу, що перебуває наразі в Києві. Україна через дипломатичні органи, в тому числі через дипустанови в Росії, наших консулів, своєю увагою до стану політв’язнів робить набагато більше. Кожен з хлопців, які утримуються сьогодні у в’язниці, кажуть, що увага міжнародної спільноти, людей, журналістів, правозахисників і українських дипломатів до ситуації з ними, робить їхній стан більш безпечним», – підсумовує перший заступник голови Меджлісу.
Москальковій же Джелял радить згадати, що вона не політична фігура, а правозахисник, і не робити ідеологічних заяв на кшталт тих, які прозвучали на комітеті ПАРЄ. Водночас, він зауважує, що російській омбудсмен прийшла на цю посаду з системи МВС і є людиною дещо іншого складу сприйняття реальності. В тому числі і сприйняття порушень прав людини.
