«Для українських моряків зберігаються ризики кримінального переслідування Росією. По Бекірову це вже почалось». Адвокат Полозов про нюанси обмінів та «пунктик» РФ

Публікації
Тетяна ІваневичQHA
14 Липня 2020, 20:00
Фото: Элиф Беяз
Тетяна ІваневичQHA
14 Липня 2020, 20:00
Тетяна ІваневичQHA

Росія намагається тримати на юридичній «ниточці» і не відпускати далеко від себе українських політв’язнів, звільнених в ході обмінів. В першу чергу це стосується кримських бранців. Звільнення «політичних» в РФ оформляється таким чином, щоб в будь-який момент можна було поновити кримінальне переслідування.

Так, в травні в окупованому Криму поновили розгляд кримінальної «справи» проти  колишнього політв’язня Едема Бекірова і оголосили його в міжнародний розшук. Бекіров був звільнений торік у вересні в рамках великого обміну, тоді ж до України повернулись 11 політв’язнів, серед них - кримчани Олег Сенцов, Володимир Балух та Олександр Кольченко, а також 24 полонені українські моряки, звільнити яких Росію зобов’язав Міжнародний трибунал з морського права.

Нинішня ситуація з Бекіровим викликала низку запитань: чим зумовлене поновлення справи, кому ще зі звільнених бранців може загрожувати відновлення російських переслідувань, чим воно небезпечне для них та як надалі Україна повинна або не повинна процедурно звільняти своїх заручників, щоб не давати в руки Росії важелі для поновлення юридичного тиску?

На ці та інші питання «Кримським новинам» відповідає адвокат Микола Полозов, який, зокрема, захищає українських моряків в російських судах. Втім, юридичною процедурою розмова не обмежилась. Полозов розповів про свої ініціативи щодо убезпечення звільнених українських моряків від можливого подальшого тиску російської репресивної машини і про те, що українська влада поки ніяк не відреагувала на них. Торкнулись також перебігу обмінів заручниками й цікавої ситуації з «обмінним фондом» - коли Росія постійно поповнює його на окупованих територіях, а Україна без жодних зобов’язань депортує затриманих російських злочинців. А ще говорили про особливий «пунктик» Росії щодо кримських татар, про те, що саме представники корінного народу Криму становлять левову частину українських політичних бранців Кремля та про єзуїтську маніпуляцію Росії, яка намагається представити терористами народ, представники якого не вчинили жодного теракту.

«Звільнення за схемою призупинення справ зберігає для заручників ризики поновлення переслідування»  



Поновлення справи проти Едема Бекірова в кримських «судах» засвідчило, що Росія не збирається відмовлятись від продовження переслідувань звільнених бранців. Хто ще з них перебуває під ризиком поновлення справ - як з тих, хто був звільнений торік, так і з тих, кого звільняли раніше? 

Торік у вересні під час великого обміну звільнення різних українських політв’язнів відбувалось на різних правових підставах. Приміром, Олег Сенцов, Олександр Кольченко, як і раніше Ахтем Чийгоз та Ільмі Умеров, були звільненні після винесення указу президента РФ про помилування, що означає припинення будь-якого кримінального переслідування стосовно них за даними обставинами. А, наприклад, Едем Бекіров був звільнений лише завдяки тому, що суд змінив йому запобіжний захід на непов’язаний із триманням під вартою, і він, власне, виїхав за кордон (з РФ до України - прим. ред.). 

Те ж відбулось і з українськими моряками - слідче управління ФСБ змінило їм запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов’язання, яке дала уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова, і формально це дозволило їм перетнути кордон. Справа по відношенню до Бекірова не припинялась, вона була призупинена. Потім її відновили. Та ж історія і зі справою проти моряків - вона призупинена, але її досі не припинено. І це породжує для Едема Бекірова, для українських моряків ризики кримінального переслідування. З Едемом Бекіровим ця ситуація вже почала відбуватись. Думаю, з моряками це в певний момент теж станеться. 

Тобто над моряками зберігається загроза поновлення справи Росією? Україна може якось захистити їх в юридичній площині?

Зі свого боку я звертався до української сторони, до міністерства закордонних справ України з пропозицією провести комплекс процесуальних дій, спрямованих на фіналізацію справи моряків. Тобто подати (до російського суду) відповідне клопотання про припинення справи, з великою ймовірністю отримати відмову, пройти процедуру оскарження і передати після всіх процедур ці документи до міжнародних інстанцій. В тому числі в Європейський суд з прав людини. Тобто повністю вичерпати всі засоби правового захисту в національній російській юрисдикції. Поки жодного рішення (українською стороною) за моєю пропозицією не прийнято. Я сподіваюсь, що його все ж таки приймуть, бо якщо залишити все як є, немає ніяких гарантій, що через рік, через два, через п’ять російські слідчі раптом не поновлять цю справу, не почнуть вимагати затримати моряків та екстрадувати їх, якщо вони будуть перебувати за межами України. Моряків начебто поки не чіпають, але ситуація для фігурантів, які знаходяться в такому становищі, не дуже хороша. Тут питання, перш за все, перемовин, тут питання юридичної схеми, за якою відбулося звільнення. І схема, при якій справа не припиняється, при якій не відбувається  юридичного очищення, вона, як виявилось, недостатньо хороша.

А як давно і кому саме ви подавали свої пропозиції щодо справи моряків?

Я подавав пропозиції ще в лютому цього року. Потім буквально півтора тижня тому я зустрічався з першим заступником міністра закордонних справ Еміне Джеппар і ще раз говорив про це. Але поки що ніякого зворотнього зв’язку мені щодо цього не надійшло.

Є вірогідність, що Росія навмисно звільняє за схемою призупинення справ, зміни запобіжного заходу, щоб далеко не відпускати колишніх бранців і при потребі «смикнути за мотузку»?

Безумовно. Але, знов-таки, тут питання переговорників, які погодились саме на такі умови. Коли звільняли Ахтема Чийгоза та Ільмі Умерова, там йшлося про повне юридичне очищення, там йшлося саме про помилування, і це було зроблено. Коли відбувається інакше, без припинення кримінальної справи, з якимись призупинками, це завжди потенційний ризик притягнення в майбутньому до кримінальної відповідальності, плюс це додаткові витрати у випадку, якщо відбувається екстрадиція із західних країн тощо. Тобто, на мій погляд, це не найкраща історія. Безумовно, в моменті звільнити людину будь-якою ціною, можливо, це і має обґрунтований вигляд, але прораховувати наслідки також необхідно.

Наскільки я розумію, хоч по Чийгозу і Умерову начебто Путін видав указ про помилування, але його ніхто не бачив, і на питання: «Чи безпечно їм відвідати Крим?» однозначно відповісти не можна?

Щодо указу (про помилування), то він існує, він стосовно них винесений, але засекречений. Водночас я припускаю, що стосовно них паралельно винесена і заборона на в’їзд на територію Російської Федерації, до якої російська влада відносить і Крим. Тому якщо вони туди поїдуть, то притягувати їх до кримінальної відповідальності за тими давніми подіями ніхто не буде. А от елементарно не пустити до Криму або придумати якийсь новий «злочин» про незаконний перетин «держкордону», якщо вони спробують туди потрапити, - цілком ймовірно.

Як надалі Україна повинна була б процедурно звільняти своїх бранців, щоб не було ризику повторного переслідування, повторних репресій Росії щодо них?

На поточний момент найбільш універсальним способом є винесення указу про помилування з боку президента РФ. В принципі, він може виноситись на будь-якій стадії кримінального переслідування, не обов’язково, щоб вирок вже набув чинності, як це дехто думає. Президент може винести такий указ в будь-який момент, і це виключає  будь-які негативні наслідки (для звільненого). Це може бути акт амністії, який виносить Держдума РФ. Але він не індивідуалізований, він стосується, як правило, категорій злочинів. Втім, оскільки дуже багато переслідується громадян України, кримських татар, за так званими «справами Хізб-ут Тахрір» зі звинуваченнями в участі в терористичній організації, якою «Хізб-ут Тахрір» вважається в Росії, то акт амністії цілком може бути. Це можуть бути якісь комбіновані рішення, коли приймається і акт амністії, і указ президента, і, можливо, якісь процесуальні підстави для припинення кримінальної справи. Тобто в кожному конкретному кейсі  - своя історія, свої складнощі, і тут не можна всіх згрібати в одну купу, тут по кожному кейсу треба розбиратись окремо і по кожному кейсу формувати свою схему юридичного очищення.

Але якщо Росія буде наполягати саме на призупиненні справ, звільняючи наших  заручників, то доведеться з цим змиритися і погодитись?

Питання призупинення справи, зміни запобіжного заходу - це дуже така непостійна історія. Зараз вони роблять так, а потім, як показує справа Едема Бекірова, беруть і поновлюють справу, а «суди» на місцях роблять вигляд, що вони нічого не знають ані про Бекірова, ані про ситуацію загалом, і оголошують його в міжнародний розшук. Тобто це така історія, яка дозволяє на поточний момент, можливо, досягти якоїсь мети - вивезти людей (з ув’язнення - прим. ред.), але потім породжує масу проблем, які все одно так чи інакше доведеться вирішувати. 

«Обмінювати можна лише людей на людей, а не людей на політичні та економічні преференції»



Українська сторона анонсувала черговий обмін бранцями. Хоча й без конкретизації, чи стосуватиметься він кримських заручників. Чи вам відомі якісь деталі?

Питання політичних перемовин щодо звільнення заручників - це завжди така важка історія, важка тема. І я хочу сказати, що з початку весни, як почалась ця історія з коронавірусом, фактично всі перемовини були заморожені, влада України не виходила на контакт з родичами політв’язнів, були припинені всі ради та наради, які відбувались за участі родичів. За цей час Росія лише поповнювала кількість заручників, захоплюючі нових і нових людей як в окупованому Криму, так і безпосередньо на території РФ. І те, що зараз йдуть такі сигнали, що перемовини можуть відновитись - це дуже добре.

Можна припустити, що стоїть за можливістю відновлення перемовин по бранцям? 

Знов таки, є питання політичної ціни. Тому що дуже багато ведеться розмов, що ці перемовини можуть бути пов’язані з додатковими домовленостями, пов’язані з певними політичними чи економічними умовами. Приміром, щось на кшталт поставки води до Криму в обмін на звільнення людей. Особисто я виступаю категорично проти цього, тому що коли йдеться про обмін, обмінювати можна лише людей на людей, а не людей на політичні та економічні преференції. Росія має практично необмежений потенціал для того, щоб поповнювати цей «обмінний фонд». Зараз число захоплених українських політв’язнів становить понад 130 осіб, з яких 90 - це кримські татари. І навіть якщо умовно припустити конструкцію, що зараз віддають 130 людей і при цьому відкривають воду в Крим… А хто заважає російській владі в подальшому набрати ще більше людей (українських заручників)? І що тоді? Відключати воду чи як вчинити в такому випадку? Питання дуже складне.

А чи є в розпорядженні України необхідна кількість цікавих для Росії людей, щоб подати їх на обмін?

Ми бачимо, що, ймовірно, старт цих перемовин був обумовлений тим, що Україна випустила зі своєї території двох громадян РФ, які можуть бути причетні до вчинення злочинів, і які, можливо, знаходились на території України нелегально. Їх віддали взагалі без будь-яких зобов’язань. В ЗМІ повідомлялось, що ці два громадянина РФ планували вчинити якісь злочини в Україні, що вони були співробітниками якогось збройного формування, можливо, йшлося про ПВК «Вагнера» чи ще про якесь формування. І фактично їх просто видворили за межі України. Мені журналісти навіть ставили питання - а чому їх не помістили в обмінний фонд і не стали взамін їх вимагати когось з українських заручників? Відповіді на ці питання у мене немає, це вже до української влади питання, чому було прийняте таке рішення.

Але зрозуміло, що за таких обставин виникає питання: а чи є у України достатня кількість громадян РФ або інших осіб, які можуть зацікавити російську владу в цьому перемовному процесі? Тобто співставна кількість людей, на яких можна обміняти політв’язнів-громадян України. Однак оскільки українська влада веде ці перемовини абсолютно закрито, кулуарно, то громадськість не знає наявний стан справ, і це породжує дуже багато запитань.

Тобто ви, як адвокат, теж не в курсі перемовин?

Ні. Мене нікуди не запрошують на такі наради, не вводять мене в курс справ, коли відбуваються ті чи інші домовленості, тому я тут на загальних підставах, так як і громадськість в цілому: уважно стежу за тим, що відбувається, але ніякою спеціальною інформацією не володію.

«Росія демонізує в очах світу кримських татар, навішуючи ярлики «терористів» на народ, який не вчинив жодного теракту»   



На вашу думку, для чого Росії зараз треба було поновлювати справу по Едему Бекірову? Який сигнал і кому вони хочуть цим подати?

Ми бачимо, що, в принципі, Російська Федерація дуже неохоче віддає громадян України - кримських татар, політв’язнів. За весь час були передані лише три людини: Ахтем Чийгоз, Ільмі Умеров та Едем Бекіров. І ще декілька людей були звільнені внаслідок зміни російського законодавства, приміром, Ісмаїл Рамазанов. Але кримські татари складають переважну більшість серед українських політв’язнів, і саме по ним у Росії, судячи з усього, певний «пунктик». Мета дуже проста. Кримські татари в переважній більшості не прийняли наслідків окупації в позитивному для Росії ключі, і саме тому відбуваються подібні знущання над цим народом з боку російської влади, знущання над політв’язнями. Саме тому, скажімо так, по відношенню до кримськотатарських громадян України РФ займає таку дуже жорстку позицію. Зараз лише на поточний момент у 185 кримських дітей немає батьків, тому що вони знаходяться в тюрмах і таборах. Це - послідовна репресивна політика, політика залякування, політика придушення кримських татар. 

Перший заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу Наріман Джелял в недавньому інтерв’ю «Кримським новинам» висловив важливу думку: Росія намагається представити затриманих за політичними мотивами кримських татар мусульманськими терористами. І робиться це в тому числі для того, щоб в світі не було співчуття до них та не було консолідованої боротьби за їх звільнення. Наскільки така російська юридична маніпуляція спрацьовує?

Захід в принципі дуже насторожено ставиться до мусульман, до ісламського фактору. Це пов’язано і з так званим ісламським тероризмом, це пов’язано  і з боротьбою з ІДІЛ, і з величезною вимушеною міграцією до країн Європи, перш за все, представників мусульманського віросповідання. І Кремль, безумовно, розігрує цю карту у взаємостосунках із західними партнерами, демонізуючи кримських татар, навішуючи на них ярлики «терористів», фактично ставлячи знак рівняння між тим же ІДІЛ та кримськими татарами, які взагалі не вчиняли ніколи жодних терактів - ні до окупації Криму, ні після окупації Криму. Зрозуміло, це - політична маніпуляція. Зрозуміло, це ускладнює можливість адвокації проблематики кримських татар, в тому числі в міжнародних органах та із західними партнерами України. І тут Україні треба проводити дуже серйозну дипломатичну політичну роботу для дезавуювання заяв російської влади по відношенню до кримських татар.

Раніше впродовж кількох років серед українських політв’язнів було кілька дуже токсичних для Кремля заручників, люди з відомими прізвищами, щодо яких був значний міжнародний резонанс. Зараз, наскільки я розумію, таких прізвищ практично немає і це ускладнює боротьбу за звільнення...

Так, але тут є декілька питань. Перше - це те, що кримські татари не знаходяться в мейнстрімі уваги західних ЗМІ, в принципі, Захід дуже сором’язливо відсуває кримський порядок денний на дальню поличку. І це абсолютно очевидно. Другий суттєвий момент полягає в тому, що все ж таки після великого обміну, який відбувся у вересні минулого року, відбулось дуже багато подій. Це і пандемія коронавірусу, яка, в принципі, змусила багато країн, як то кажуть, піти на самоізоляцію, в тому числі з різних міжнародних питань, і внутрішні проблеми цих країн, скажімо, заворушення в США тощо. Плюс це активні дії російської влади, пов’язані з ізолюванням РФ від зовнішнього світу, з прийняттям змін до конституції, відхід від пріоритету норм міжнародного права, що, безумовно, ускладнить звільнення заручників, ускладнить можливість адвокації західних країн по відношенню до цих людей. І, так, немає (серед бранців) тих флагманів, які могли б цей порядок денний, що називається, «качати». Тому, звісно, ситуація стає складнішою, ситуація стає важчою. Ми бачимо, що динаміка захоплення громадян України в окупованому Криму не знижується, вона триває абсолютно такими ж ударними темпами. І без активних дій з боку українського уряду, з боку української влади за підтримки західних союзників навряд чи вдасться добитись прогресу.