Вода як casus belli? Або чому водної «блокади» Криму ніколи не існувало | QHA Кримські новини

Ваш браузер застарілий

Для роботи з сайтом необхідна підтримка Javascript та Cookies

Щоб користуватись усіма можливостями сайту, завантажте та встановіть один із цих браузерів:

МЕНЮ
Follow us
Висловити свою думку
10:00, 7 Травня, 2021
15 Квітня 2021, 19:08

Вода як casus belli? Або чому водної «блокади» Криму ніколи не існувало

Закрити

Росія занурює Крим в «окріп» подій

Весняна російська ескалація в Азово-Чорноморському регіоні відпочатку була зумовлена бажанням «вибити» з України воду для окупованого Криму. До цього все більше схиляються експерти, і в цьому є певний резон. Загострення на Донбасі — лише інструмент, а не мета. Варто згадати градус і ухил масованої російської пропаганди останнім часом: там все — про воду й уявні українські провокації проти Криму. Плюс паралельний трек — підготовка до буцімто видобутку прісної води з-під Азову для… наповнення Північно-Кримського каналу.

Професійні та «диванні» експерти обговорюють припущення, що «водний ультиматум» Росія висуне Україні спочатку через третю особу, можливо, вже на завтрашній зустрічі Володимира Зеленського  та Емманюеля Макрона.

Для української сторони будь-яке рішення може мати відчутні негативні наслідки. Якщо українська влада «прогнеться» і, скажімо, вирішить продавати воду до деокупації Криму, то таким чином вона втратить повагу в очах союзників та українського суспільства по обидві боки адмінмежі. Знівелює довіру до свого слова і своєї позиції, яка скрізь декларується як «ніякої води до деокупації».

Якщо ж на будь-які водні експерименти українська влада зараз не погодиться, то є ймовірність, що Росія вирішить таки добратись до води силовим методом — десант-кидок і захоплення шлюзів на Херсонщині. Як варіація — провокація в стилі Майнільського чи Гляйвіцького інцидентів. Чи наважиться РФ на найгірший варіант, чи просто залякує, намагаючись перемогти у «війні нервів» — питання без гарантованої на сьогодні відповіді (хоча я особисто схиляюсь до психологічного тиску, який за будь-яких варіантів у військове рішення не виллється). 

Можна припускати, що Росія готує також якісь гібридні варіанти вирішення проблеми. Дозволю собі пофантазувати на тему — чи не існує якихось можливостей таємно (підземними комунікаціями) відновити постачання води з материка Північно-Кримським каналом (або якимись підземними меліоративними системами — в канал)? А паралельно російська сторона імітуватиме видобуток прісної води на Азові, якою буцімто заповнюватимуть канал (от вам і пояснення — звідки вода взялась). У кожній казці є доля правди…

Адже Росія анонсувала початок видобутку прісної води з-під Азову саме в квітні і саме в квітні зазвичай після зимового «сну» наповнюється водою Північно-Кримський канал (у роки окупації — лише на материковій частині). Цікаво ще й те, що поки ніхто не бачив, де саме ведуть видобуток прісної води під Азовом росіяни. Видобувна платформа — не голка, її неможливо непомітно провести морем і встановити. При тому, що серед кримчан поширюються чутки, що підазовська вода ось-ось піде по каналу. 

Вишенька на тортик — Росія обіцяла позиватись до буцімто «організаторів водної блокади Криму» і навіть визначила пятьох «претендентів»:  Рефата Чубарова, Мустафу Джемілєва, Ленура Іслямова, Андрія Сенченка та Петра Порошенка.

«Водна блокада» Криму — вдала, але безпідставна російська спекуляція

Тепер до головного — а чи існувала колись «водна блокада» Криму взагалі, чи то є словоформа, успішно створена і впроваджена російською пропагандою. 

Ключове — Україні варто зараз вибити з рук РФ такий пропагандистський козир, як «водна блокада Криму». Просто тому, що ніякої «блокади» як такої не існувало і не існує. Є точкове перекриття штучного українського інфраструктурного об’єкту після окупації частини її території. Україна не допомагає, але й жодним чином не заважає країні-окупанту отримувати воду для забезпечення кримчан — з будь-яких інших джерел і будь-якими методами. Українські прикордонники не відбирають на виїзді з Херсонщини у кримчан пляшки з питною водою, українські фахівці не відганяють від Криму дощові хмари, українські силовики, виходячи з Криму, не підривали водогони і не збираються цього робити. 

Тож Росія абсолютно безпідставно спекулює словом «блокада», в тому числі на міжнародній арені, вживаючи його для тиску на емоції та заплутування ситуації. 

Так свого часу Росія,  видаючи бажане за дійсне, активно вживала словосполучення «Дебальцевський котел», коли порушила Мінськ-1 і перетнула лінію зіткнення на Донбасі. Хоча правильно було б говорити про «Дебальцевський виступ». 

А «блокада» — це коли в часи Голодомору-Геноциду на українське село совєцька влада вішала «чорну дошку» і військові не пропускали в село продовольство, а помираючих через голод людей не випускали назовні, і ті помирали в муках. Блокада — це ті заходи, які Росія застосовує щодо України в Керченській протоці та Азовському морі, захопивши український фарватер і обмежуючи доступ українським кораблям і суднам проходження до портів. 

Тому варто чітко відділити мух від котлет.  Перегляд водної риторики, вочевидячки, покращить позиції України в протидії тиску Росії — як прямому, так і через міжнародні організації.

Варто чітко артикулювати: Україна не блокує водопостачання цивільних, тому що для цивільних кримчан цілком достатньо внутрішньокримських водних ресурсів. Якщо ж зараз цивільним чомусь бракує води, це може означати лише те, що окупуюча країна використовує її для потреб свого збройного контингенту. І значить, саме вона винна у створенні водного дефіциту для цивільних мешканців.

Водночас, якщо вже говорити про «блокаду», то Україна цілком має право блокувати російські окупаційні війська на своїй території, в тому числі і в постачанні водою. Саме тому Росія намагається подати проблему води в Криму, як проблему цивільних, необгрунтовано оперує терміном «гуманітарна катастрофа», замовчуючи, що, в першу чергу, через відсутність води потерпає її збройний окупаційний контингент і трофейні військові заводи. 

До речі, згідно з міжнародним правом, країна-окупант зобов’язана забезпечити мешканців окупованих територій у тому числі водою. Але ніде не вказано, що це має відбуватись за рахунок тиску на країну, чию територію вона окупувала. Тож прийнятна риторика може бути в межах «ймовірний/ситуативний водний дефіцит у Криму, спровокований російською окупацією».  І як єдиний метод подолання цього дефіциту — ліквідація причини, яка його викликала. Тобто ліквідація російської окупації півострова. Якщо Росії справді небайдужі кримчани, то заради їхнього виживання вона має забрати свої війська з Криму. Якщо ж справа в бажанні зберегти військову базу в Криму як плацдарм для домінування в регіоні — то так і треба казати, а не спекулювати на цивільних.

Автор: Тетяна Іваневич

Інші думки автора

Нові думки