Цього дня 2014 року Луганськ і Донецьк опинились в окупації, а Харків дивом уник їхньої долі

Новини України та світу
Тетяна Нікішина
06 Квітня 2021, 18:37
Тетяна Нікішина
06 Квітня 2021, 18:37

6 квітня 2014 року — трагічна дата в сучасній історії України. Цього дня синхронно у Луганську, Донецьку та Харкові місцеві сепаратисти разом із російськими диверсантами захопили адмінбудівлі, а наступного дня було «проголошено народні республіки» у Харкові та Донецьку.

Після перемоги Революції Гідності і втечі президента Януковича з країни на сході України розігралися драматичні події. Вони були зрежисовані в Москві, а їхніми безпосередніми виконавцями стали російська агентура з числа сепаратистів і російські диверсанти. Нині цього не приховує навіть Росія, але представники п'ятої колони РФ в Україні й далі стверджують, що в нашій державі відбувається «громадянський конфлікт». І це на фоні того, що Україна навесні 2014 року стикнулася з військовою агресією сусідньої держави.

До «російських туристів» приєдналися місцеві маргінали, які створювали «масовку» та «телевізійну картинку» для російських ЗМІ. Пропагандисти вміло знаходили потрібні їм ракурси та видавали сценарно підготовлені зібрання за спонтанний прояв народного гніву, наляканих «київською хунтою» мешканців Донецька, Харкова та Луганська.

Міліція та СБУ до «шоу» ставились поблажливо, хоч і не наважились за кримським сценарієм перейти на бік сепаратистів. На відміну від Криму, ні в Харкові, ні в Донецьку, ні в Луганську не нараховувалося такої кількості російських військових, а ті, що прибули, змушені були приховувати свій статус. Тому було зроблено ставку на імітацію «народного невдоволення» та зраду місцевих еліт і силовиків.

Перша «проба пера» відбулася у 1 березня 2014 року.

Тоді в центрі Луганська пройшов антиукраїнський мітинг і всі дізналися про місцевого депутата Арсена Клінчаєва, який проголосив себе лідером місцевих сепаратистів і підняв російський прапор над ОДА.

У центрі мільйонного Донецька зібралися близько 10 тисяч прихильників «русского мира». Тоді ж на сцені з'явився Павло Губарєв. Мітингарі проголосили його своїм лідером і «народним губернатором», заявили, що вимагають «референдум» і пішли захоплювати будівлю ОДА.

1 березня у Харкові відбулися зіткнення між прибічниками Майдану та антимайданівцями. Серед останніх було чимало російських диверсантів, що видавали себе за місцевих. Сутички швидко перетворилися на побиття й завершилися штурмом будівлі Харківської ОДА. Все це відбувалось практично в режимі онлайн.

Антимайданівці виводили побитих активістів із будівлі — принижували та ставили їх на коліна. Також із адмінбудівлі зірвали державний прапор і встановили російський триколор.

Тогочасний мер Харкова Геннадій Кернес фактично підтримав антимайданівців і заявив, що саме проукраїнські активісти спровокували сутичку. Після цього Кернес і Михайло Добкін — колишній голова Харківської обладміністрації (2010-2014) із родинами втекли до Росії.

9 березня у Луганську з нагоди 200-річчя Тараса Шевченка місцеві мешканці вийшли на проукраїнський мітинг й були жорстоко розігнані прихильниками «русского мира».

Свою агресію вони спрямували і на захоплення будівлі ОДА, вивішування російського прапора та обрання «народного губернатора». Ним став місцевий сепаратист Олександр Харитонов. За кілька днів його затримала СБУ, відправили до Києва та засудили — він отримав п'ять років заочно та вже влітку 2014 року приєднався до сепаратистів.

У Донецьку великий проукраїнський мітинг відбувся 13 березня 2014 року. Тоді на вулиці вийшли тисячі людей і заявили про власну позицію. Міліція не попередила провокації — на людей напали антимайданівці, які були озброєні ножами та битами. Вони вбили активіста Дмитра Чернявського та викрали кількох учасників мітингу, десятки людей отримали забої та серйозні травми.

У той же час «куратор Луганщини» — Олександр Єфремов, голова фракції «Партії регіонів» у Верховній Раді (2010–2014) — фактично благословив антиукраїнські акції, хоч і лишався номінально осторонь, але саме його люди склали ядро місцевих колаборантів.

Весь березень 2014 року відбувались своєрідні гойдалки — влада не могла взяти ситуацію під контроль, а сепаратисти не мали достатніх сил, щоб реалізувати свій план. Події у Криму, де Росія наважилась на відверту інтервенцію проти України, додавали сепаратистам наснаги.

Керівниками заколотників були профі з Росії. Саме вони координували постійні мітинги у містах і створювали «картинку» для російських ЗМІ, подаючи це як «русскую весну» в Україні.

14 березня російські диверсанти та їхні прибічники з терористичної організації «Оплот» у Харкові спробували захопити будівлю організації «Патріот Україну» на вулиці Римарській. Відбувся справжній штурм із вогнепальною зброєю, яку застосували з обох боків. Під час бою двоє нападників загинули. Одним із учасників штурму був російський диверсант Арсеній Павлов, більше відомий як «Моторола».

30 березня Харків вийшов на великий проукраїнський мітинг, тоді ж народився славетний міжнародний хіт — «Путін х…йло».

6 квітня 2014 року у Луганську, Харкові та Донецьку синхронно пройшла нова хвиля заворушень. У Харкові та Донецьку колаборанти знову захопили будівлі ОДА, а в Луганську — будівлю СБУ з арсеналом зброї.

В усіх випадках це не були масові акції, як їх змальовували російські ЗМІ. Протестантів у кожному з міст було не більше двох тисяч, а безпосередньо штурмом адмінбудівль займалися ударні загони, які складалися з російських диверсантів.

Ще 5 квітня у Донецьку у сепаратистів з'явився новий «лідер» — Денис Пушилін, який самопроголосився «заступником» затриманого «народного губернатора» Губарєва. Наступного дня у місті пройшов черговий мітинг сепаратистів, після його закінчення вони пішли на черговий штурм ОДА. Міліція не чинила опору.

У ніч на 7 квітня російські диверсанти захопили будівлю СБУ та отримали доступ до арсеналу зброї.

«Республіканську народну раду» вигадали на ходу й до 7 квітня про неї нічого не було відомо. Проте саме від її імені сепаратисти проголосили «ДНР».

Кілька десятків людей, що опинилися в сесійній залі, почали діяти від імені облради, хоча жодного відношення до неї не мали. Вони проголосили так звану «декларацію суверенітету Донецької республіки», закликали Путіна ввести російські війська під виглядом миротворців, а також призначили на 11 травня «референдум» за «кримським сценарієм».

У Луганську сепаратисти діяли за вже відомою схемою: мітинг — захоплення адмінбудівлі — самопроголошення. Ввечері 6 квітня було захоплено будівлю обласного управління СБУ, у ніч на 7 квітня — філію Нацбанку, а також побудувано барикади, які перекрили центр міста (ударною силою «штурмовиків» стали російські диверсанти, що завдяки захопленим арсеналам СБУ були добряче озброєні. Вони взяли заручників (близько 60 осіб) і замінували будівлі.

Нині Донецьк і Луганськ з околицями перебувають під контролем росіян і перетворилися на територію нових «темних віків» — населення, що залишилось на окупованих територіях, позбавлене елементарних прав і фактично перебуває у заручниках в терористів. Харків же залишається вільним містом.

Як повідомляли «Кримські новини», фракція «Європейської солідарності» висунула вимогу до керівництва Верховної Ради негайно внести до порядку денного законопроєкт про відповідальність за колабораціонізм.