Контур Криму на «материку». Як російська окупація відкриває кримських татар для українців | QHA media

Контур Криму на «материку». Як російська окупація відкриває кримських татар для українців

04 января 2019, 13:36
Закрыть
Тетяна ІваневичQHA media

Російська окупація дала відчутний поштовх для пізнання справжнього Криму на українському «материку». Обмеживши доступ України до Криму, вона спровокувала підвищений інтерес українців до цього регіону, до його реальної глибинної історії. А витіснення кримських татар з їх історичної батьківщини зумовило розвиток і проростання паростків культури цього народу в різних куточках України, куди закинуло людей вимушене переселення.

Колись для пересічного українця слово «Крим» переважно асоціювалось із дитячими спогадами про відпочинок «дикунами», ненав’язливим сервісом із відчутними «совковими» елементами, студентськими походами по горах і каньонах, екскурсіями до царських палаців чи до Херсонесу й Бахчисараю.

АЛІМ АЛІЄВ - програмний директор «Кримського дому»

— Раніше Крим в сприйнятті українців був таким туристичним куточком, куди любили приїжджати, де був ненав’язливий сервіс. Крим ми екзотували, сприймали його нашим екзотичним куточком, де живуть якісь незрозумілі кримські татари, але зараз ми починаємо йти в глибину. Головне, що у нас є історія, яка не лише розділяє, але й об’єднує.

Кримські татари та їхня культура сприймалась дещо розмито, як щось екзотичне, на зразок  культури майя або народів Тибету. Багато хто взагалі не бачив різниці між татарами і кримськими татарами. Не завжди було й чітке розуміння належності тої чи іншої пам’ятки. Українці пишались Бахчисараєм, не особливо зважаючи, що за цю архітектурну перлину вони мають завдячувати саме кримськотатарським майстрам. Українці більш-менш знали «російські» часи Криму і майже не зважали, що перед цим на півострові три століття існувала держава кримських татар – Кримське ханство, що  час існування цієї держави майже вдвічі перевищував «російський» період Криму. Мало хто усвідомлював, що «російський» період в Криму для кримських татар був тим же самим, що російсько-радянський період для України – окупацією.

Останні роки ситуація змінилась. Українці раптом гостро усвідомили, що Крим та його історія, кримські татари та їхня історія і культура – це частка історії і культури всієї України. І ця історія та культура сягає набагато глибше в давнину, ніж добре заучені в школі останні два-три століття. В Україні не лише зріс інтерес до всього кримського і кримськотатарського. Крим тепер сприймається з іншими акцентами, ніж до анексії і до війни, з акцентами болю, втрати, вигнання, сподівання на повернення.

Зараз кримськотатарська культура сама прийшла до материкової України. Її контури проступають в українських містах і містечках у вигляді граффіті і муралів, кримськотатарських ресторанчиків і кав’ярень, політичних транспарантів і лайтбоксів до трагічних або славетних пам’ятних дат.


Тамга і блакитний прапор

Блакитний прапор з золотою тамгою майорів над буремним Майданом в 2013-на початку 2014 року, і багато хто з киян і не киян тоді вперше зацікавились сутністю цієї символіки.

Потім була анексія і війна. І боротьба проти анексії і за перемогу.







Фотографія кримськотатарського прапору із тамгою, пов’язаного на зруйнованій опорі ЛЕП, для багатьох стала символом Громадянської блокади Криму восени 2015 року






А влітку 2016 року кримська група Євромайдану спільно з представниками караїмської громади та волонтерами групи “Ставай поруч” відзначили в Харкові День кримськотатарського прапору. Тоді на відзначення прийшли і місцеві харків’яни, і переселенці з Донбасу. Люди плели маскувальну сітку для армії, а заодно виплели сітку-візерунок Кримськотатарського прапору.

Утиски кримських татар з боку російської влади призвели до згортання публічних відзначень святкових і пам’ятних дат в окупованому Криму. Водночас, відзначення таких дат на «материковій» Україні, навпаки – стало масовим і вийшло на більш високий рівень, ніж до 2014 року.

Щонайменше кілька разів на рік в український міський простір вплітається кримська і кримськотатарська символіка з політичним акцентом. Зараз в Україні публічно і масово відзначаються  День опору російській окупації 26 лютого; День вшанування жертв депортації 18 травня; День кримськотатарського прапору 26 червня.





До окупації Криму день депортації також вшановувався в Україні, однак тодішні білборди були, м’яко кажучи, не дуже конкретними щодо трагедії конкретного народу. Ось скажімо, розміщений в Криму у 2012 році білборд містить текст «18 мая – День памяти жертв депортации из Крыма». Назва народу, що був депортований, навіть не згадується. До речі, так само обтічно ці формулювання звучать і в сьогоднішньому окупованому Криму.

Після 2014 року Україна таки стала конкретніша у визначенні жертв і агресорів. І це простежується по білбордам, які впродовж останніх років розміщувались до чергових роковин трагедії. Тепер на них чітко вказується «депортація кримськотатарського народу». А після того, як Україна на державному рівні визнала депортацію геноцидом кримськотатарського народу – саме  це слово почало з’являтись на білбордах.

В 2017 році загальнонаціональна кампанія також супроводжувалась тематичними білбордами, зокрема, щодо долі зруйнованих, або й знищених, депортацією кримськотатарських родин.





А минулого року по всій Україні до Дня депортації розмістили білборди, на яких зображено один із символів кримськотатарського народу — тамгу. Тут вона не звичного золотого, а червоного кольору у вигляді залізничних рейок на чорному фоні.

Еміне Джапарова - перший заступник глави МІПу»

— Це тамга у вигляді залізниці. Залізниця є символом депортації, тому що виселяли кримських татар у товарних вагонах, в нелюдських умовах, коли упродовж місяця майже без їжі і води люди виселялися у невідомість, багато людей загинуло, тих, хто загинув, їх просто викидали крізь вікно або залишали на місцях зупинок. І символ тамги, як символ єдності народу і символ майбутнього у вигляді залізниці — це як раз є наша спроба показати, що це є пам'ять з одного боку, але рух у майбутнє — з іншого.

Російська окупація додала нових героїчних і трагічних дат до історії кримськотатарського народу і України. Тепер 26 лютого ми відзначаємо «День опору російській окупації».




Багатьом запам’ятались борди і лайтбокси, що з’явились позаторік на наших вулицях до цієї дати: дві руки в браслетах з  тризубом і тамгою розривають залізні грати і напис «1096 днів опору Криму російській окупації». Такі білборди були розміщені, зокрема, на Чернігівщині.

Крім того, інші загальноукраїнські національні свята останні чотири роки носять кримську відзнаку: на День Незалежності, на День ЗСУ, на День Злуки, а також під час масових акцій на захист українських політв’язнів українські міста заповнюються кримськотатарською символікою.

А ще напочатку травня кримськотатарська спільнота вже не перший рік публічно відзначає на «материку» Хидирлез, в тому числі в столиці. І ці святкування, в яких можуть взяти участь всі бажаючі, також вже стали звичним елементом міського життя.

В підсумку, все це призводить до того, що кримськотатарська символіка – блакитний прапор із золотистою тамгою – стають упізнаваними серед української спільноти


…Минулого року 26 лютого на мітингу до Дня опору на столичному Майдані під українськими і кримськотатарськими прапорами стояло не так і багато людей. Двоє молодих хлопців йшли повз і один спитав у іншого: «Дивись, якийсь мітинг, це що сьогодні?» Той подивився на прапори: «Це кримські татари, їх в Криму Росія пресує сильно…». І хлопці підійшли ближче до мітингарів.


Кава з гірким присмаком репресій

До 2014 року кримськотатарські заклади харчування були поширені переважно в Криму.

Анексія Криму, виїзд багатьох кримських татар за межі півострова зумовили суттєве збільшення кількості кримськотатарських закладів харчування в різних містах України. Переважно, у Львові, Києві, на Херсонщині.

Опубліковано Musafir Вівторок, 15 серпня 2017 р.


Опубліковано Хайтарма Субота, 3 лютого 2018 р.
Опубліковано Шевкетом Юзбашевим Субота, 9 травня 2015 р.

Елементи кримськотатарського декору в оформленні вивісок і фасадів поступово стають звичним елементом столичної архітектури.

До 2014 року в Києві існував лише один досить відомий заклад з кримськотатарською кухнею – «Крим» на Майдані Незалежності. А за останні 4,5 роки лише в столиці з’явилось щонайменше 7 великих і маленьких кав’ярень, ресторанчиків або просто кіосків, в яких основною або додатковою є кримськотатарська кухня. Дехто з їхніх власників-кримських татар мав аналогічний бізнес в Криму, але під тиском окупаційної влади був змушений виїхати і облаштовуватись на материку. Інші, ставши переселенцями, вирішили спробувати себе в бізнесі.

Одну з перших кримськотатарських чебуречних відкрив на столичному Подолі біля Житнього ринку алуштинець Асан Буджуров із батьком Ескендером. Згодом чебуречна переросла в ресторан «Софра», яка відкрилась напередодні 2016 року на Кловському узвозі.

Ще один відомий заклад – кафе «Musafir», яке з 2007 по 2014 рік існувало в Бахчисараї, але після анексії  кафе в Бахчисараї було зачинене під тиском кримської «влади». Тож з 2015 року «Musafir» почав працювати в Києві на Саксаганського, але згодом велика кількість гостей змусила до розширення і в 2017 році відкрився філіал на Богдана Хмельницького.

На Володимирському ринку був відкритий «Бахчисарай», на Деміївському – «Burma», неподалік Олімпійського стадіону – «Кримські канікули». Серед більш-менш відомих назв – невеличке кафе «Ай-Петрі», яке його власник, що приїхав з Алупки, назвав на честь гори поблизу цього містечка. В самому центрі столиці не так давно був відкритий ресторан турецької і кримськотатарської кухні «Мейдан».

Ще один цікавий заклад – кафе «Хайтарма», яке неподалік метро «Либідська» в Києві відкрив кримчанин, ветеран АТО, бізнесмен  Арслан Місіратов.

Цікавий ресторан «Кок-Коз», що на київському Подолі. «Кок-Коз» перекладається як «блакитні очі». Свою назву заклад отримав від однойменного селища в Криму у підніжжя гори Ай-Петрі — його жителі, кримські татари, завжди відрізнялися кольором очей − від сіро-блакитного до синього.

В травні 2014 року у Львові ресторан з кримськотатарською кухнею «Айше» відкрив колишній мешканець Феодосії, який і в Криму мав ресторанний бізнес.

Тож тепер ті, хто не може поїхати до Криму, шукають Крим в затишних кримськотатарських кав’ярнях, чиї інтер’єри оформлені в традиційному народному стилі.



І хоча вивіска над кримськотатарською кав’ярнею в тому ж Києві зараз викликає гіркий, як кава, асоціативний ряд: «анексія-окупація-боротьба-репресії». Однак і цей присмак є частиною спільної українсько-кримськотатарської історії.




Крим в урбаністичному ландшафті українських міст

Крим в архітектурі українських міст не надто присутній. Почасти він «проступає» в культових будівлях. Доволі відома столична споруда, так чи інакше пов’язана із Кримом — це караїмська Кенаса, розташована на Ярославовому Валу. Караїми, так само, як і кримські татари, — корінний народ Криму. Побудована майже 120 років тому архітектором Владиславом Городецьким Кенаса стала однією з архітектурних окрас Києва.

Оздоблення в мавританському-арабському стилі збереглось до сьогодні, хоча Кенаса втратила сферичний купол зі шпилем. За радянських часів Кенасу закрили, потім передали освітнім установам і досі будівля використовується не за призначенням (зараз тут знаходиться спілка театральних діячів України).

Схожої долі зазнала Бердянська кенаса, побудована в 1899 році. В радянські часи її закрили, а майно розпродали. Зараз вона також використовується не як культова споруда, а як база спортклубу. Так само на приміщення для різних організацій була перетворена Севастопольська кенаса — культова споруда караїмів, пам’ятка архітектури кінця XIX — початку XX століття.

Але то – дуже давня історія.

Зараз українська спільнота пізнає кримськотатарську культуру і історію не лише через політичні та «смакові» асоціації. Кримськотатарські народні орнаменти стали активно використовувати при створенні муралів та панно в різних українських містах. І хоча про мурал не скажеш, що то «збудовано на століття», втім і така швидкоплинна архітектура додає свою родзинку міським ландшафтам.

З Криму й до Криму — стежка. Поки невідомо, скільки доведеться мандрувати, але ми повернемося. Цей проект — візуальні відбитки–нагадування у просторах наших міст, покликані утримувати кримське питання в полі загальної уваги та підтримувати постійний зв’язок між материковою Україною і Кримом. В умовах тиску, який спостерігаємо зараз в Криму, й певного ігнорування кримських питань на материковій Україні, мова мистецтва залишається чи не єдиною можливістю спілкуватися.

Такими словами анонсувався проект «Стежка», який розпочали активісти в 2015 році.  В рамках проекту передбачалось прикрасити кримськотатарськими орнаментами і символами будівлі й інфраструктуру українських міст, крім того, передбачалось, що кримськотатарська орнаментика поєднуватиметься з українським орнаментом. Основою для проекту стали роботи відомого кераміста Рустема Скібіна, який змушений був залишити Крим після анексії.

Проект стартував у Києві влітку 2015 р. – кримськотатарським орнаментом були розписані колони під Голосіївським шляхопроводом. Польський стріт-артист Артур Вабік розписав колони по всій довжині тунелю. За основу він взяв візерунки з керамічних тарілок авторського розпису Рустема Скібіна.

Далі «Стежка» продовжилась до Вінниці, де кримськотатарськими орнаментами, поєданими цитатами з оповідань Михайла Коцюбинського про Крим, була розписана будівля Бібліотеки навпроти будинку-музею письменника.

В рамках проекту «Стежка» з’явився і мурал на стіні художнього музею ім. Бродського в Бердянську. Його створив київський художник Андрій Гуренко, використовуючи орнаменти Рустема Скібіна як елементи казкового пейзажу.

Рустем Скібін

— Найголовніший аспект полягає в тому, що наш простір заповнюється візуальними символами, орнаментами, які нагадують нам про те, що у нас є Батьківщина, є Крим. Сьогодні, перебуваючи далеко від нього, ми все одно його бачимо і відчуваємо.

До речі,  кримськотатарський орнамент «Орьнек» та знання про нього, внесені до національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Таке рішення затверджено наказом Міністерства культури України в лютому 2018 року. Відтепер цей орнамент охоронятиметься законами України.

Втім, в різних містах України з’являлись і одиночні художні «нагадування» про Крим і його корінний народ.

Львівські митці до Дня депортації кримськотатарського народу два роки тому організували проект-стіну, що повинна нагадувати містянам про цей день в історії України.  На вулиці Бенедиктовича, намалювали символічне графіті про Крим і окупацію. Одну частину стіни наповнили словами вірша кримськотатарської авторки Лілії Буджурової про події 2014 року кримськотатарською та українською мовою. Поруч — карта Криму і символ депортації – ластівка.





А минулого року на станції київського метро «Осокорки» з’явилось панно, на якому зображена дівчина в національному кримськотатарському головному уборі — Фесі. Його автор — американський художник Мата Руда.

Перший заступник Мінінформполітики Еміне Джапарова написала у себе в ФБ, що на малюнку також зображені «лялє» – тюльпани, які є дуже символічними для кримських татар.


—     Мата сказав, що він «американець, але латинос з костариканським походженням, а корінні народи латиноамериканських країн мають схожу історію виселень, переселень і репресій, знищень та руйнувань». Історія виживання та збереження самобутності кримських татар йому надзвичайно близька через власні паралелі історії своєї сім’ї та народу», – пояснює Джапарова.

А ще на стінах та парканах українських міст почасти можна зустріти невелички емоційні графіті, які нагадують про Крим, і які вочевидячки зроблені з чийогось власного емоційного поруху душі.


Відродження топоніміки у Криму – в очікуванні деокупації

Недостатня увага і підтримка кримських татар з боку України в доокупаційний період суттєво вплинула на присутність кримськотатарської символіки і топоніміки в українському урбаністичному середовищі, в першу чергу, в самому Криму.

Частково цю ситуацію почали виправляти після анексії, але всі позитивні новації поки що існують лише на папері.

В реалі все зміниться після деокупації Криму – коли набуде чинності законодавство про декомунізацію в Криму і кільком десяткам населених пунктів півострова повернуть кримськотатарські топонімічні назви.

Зокрема, в травні 2015 року Верховна Рада своєю постановою  присвоїла міжнародному аеропорту «Сімферополь» ім’я відомого кримськотатарського бойового льотчика, Героя Радянського Союзу Амет-Хана Султана.

Також три роки тому Верховна Рада своєю постановою декомунізувала 70 населених пунктів в п’яти  районах Криму та в Севастополі, переважно села та селища міського типу.

Ще одне майбутнє кримськотатарських мотивів на «материку» можна очікувати із упорядкуванням чи будівництвом релігійних споруд. Скажімо, цього року в Дніпрі мусульманській громаді передано мечеть, за яку впродовж багатьох років велись перемовини з міською владою. Колишню Катеринославську соборну мечеть побудовали ще на початку ХХ століття на гроші турецьких торговців  і кримських татар, які мешкали у місті. В радянські часи в цій будівлі було все – від господарських споруд до дитячо-юнацької спортивної школи. Ще в середині минулого століття мечеть втратила зовнішнє оздоблення, але тепер будівлю планують відреставрувати. Також там працюватиме культурний центр кримськотатарського народу.

Кримськотатарська громада також активно шукає місце під будівництво великої мечеті в Києві, однак поки що земельна ділянка під це не знайдена.

АЛІМ АЛІЄВ - програмний директор «Кримського дому»

— Зараз йде процес пізнання через культурні проекти, через розуміння того, що у нас є один ворог, у нас є спільні цінності. А це дуже важливо, це важливіше, ніж один ворог. Бо історія спільних цінностей набагато довша. І ми почали відкривати не лише те, що у нас є не тільки Ахтем Сейтаблаєв чи Джамала з культурних діячів. Що у нас є інші виконавці, в нас є інша глибока література, у нас є хороший живопис, у нас є молоді режисери. Тобто це процес взаємопізнання він зараз тільки формується.

Впродовж останніх років популяризація кримськотатарської теми на материковій Україні відбувалась хвилями. Спочатку цю хвилю підняли і підтримували активісти або переселенці, які графіті і муралами вписували Крим в міський простір. Але ентузіазм і спільнокошт – речі нетривалі. Ініціативи державних інституцій по внесенню кримськотатарської нотки в життя українських міст зазвичай обмежуються певними датами і не вирізняються «капітальністю». Переважно розміщуються тематичні біг-борди, лайтбокси, плакати, які через певний час знімаються з порядку денного.

Втім, навіть  такі «вкраплення» Криму заохочують людей шукати Крим, знання про нього та його корінний народ, його культуру і історію.