КИЇВ (QHA) -

Військові перевороти, особливо для країн зі слабко розвиненими традиціями демократії, завжди були і залишаються перевіреним способом захоплення влади і усунення політичних конкурентів, втім, вони не завжди є благом для держави і народу. QHA пропонує добірку найважливіших вдалих військових переворотів останніх років.

Події у Зімбабве знаменують собою завершення ери диктаторів-довгожителів у Африці

Відтоді як 1980 року у Південній Родезії впав режим білих колоністів і до влади прийшов Роберт Мугабе, попутно перейменувавши країну на Зімбабве, минуло 37 років. На старості років 93-річний беззмінний президент вирішив передати правління своїй дружині Грейс Мугабе, яка де-факто і так давно вже керує країною, спираючись на представників другого покоління правлячої еліти країни.

Це викликало невдоволення у другого за впливом в країні угруповання — Lacost на чолі з першим віце-президентом Емерсоном Мнангагвою. Це призвело до того, що 6 листопада цього року Мнангагва був звільнений. Але опальний віце-президент знайшов підтримку у військових і вже 14 листопада до столиці країни Хараре увійшли війська на чолі з командувачем Силами оборони Зімбабве Константино Чивенга.

За короткий термін Роберта Мугабе взяли під домашній арешт, було заарештовано більшість членів уряду, крім того, солдати заблокували доступ до парламенту, урядових будівель і офіційної резиденції президента. При цьому у своєму телезверненні до народу змовники оголосили, що те, що відбувається, не є військовим переворотом, а президент перебуває у безпеці, бо метою військових є «злочинці», які оточили Мугабе і відповідальні за соціально-економічні проблеми Зімбабве, і що після їхнього усунення країна «повернеться до нормального життя». Ситуація у Зімбабве тільки починає набирати обертів.

Проголошення влади військових у Таїланді 2014 року припинило скочування країни в хаос

З листопада 2013 року, паралельно з подіями в Україні, Таїланд стрясали масові антиурядові протести. Оскільки місцева влада поводилася набагато адекватніше, ніж режим Януковича, зусилля протестувальників ніяк не могли увінчатися успіхом, і протести затягнулися на півроку. Протягом цього часу зросла злочинність і рівень насильства взагалі, а економіка Таїланду була втягнута у хаос. Зрештою все це набридло військовим, і 20 травня 2014 року командувач Королівською армією генерал Прают Чан-Оча оголосив про введення в усій країні військового стану для «підтримки законності і порядку», а вже через 2 дні було оголошено про військовий переворот. Військові пообіцяли відновити порядок в країні і забезпечити проведення політичних реформ.

Генерал очолив створену ним і командувачами всіх видів Збройних сил і поліції "Національну раду для миру і порядку", а пізніше обійняв посаду прем'єр-міністра військового уряду, на який перебуває донині.

Захоплення влади військовими у Єгипті 2013 року позначило завершення Арабської весни

Коли в ході Арабської весни на Близькому Сході почали падати один режим за іншим, у Єгипті місце поваленого багато років тому правлячого президента, колишнього військового Хосні Мубарака посів представник асоціації "Брати-мусульмани" Мохаммед Мурсі.

Новий президент відразу ж почав проводити лінію на ісламізацію до того світськи орієнтованого Єгипту і почав поступове витіснення військових з політичного життя країни. За рік свого правління "Братам-мусульманам" так і не вдалося відновити економічне зростання Єгипту, чим вони налаштувати проти себе більшість єгиптян. У цій ситуації повернення військових до влади було лише питанням часу.

Останньою краплею, що переповнила чашу терпіння військових, став наказ Мурсі заарештувати все командування силових структур, який завдяки щасливому випадку потрапив до рук міністра оборони. 3 липня 2013 року міністр оборони Єгипту Абдул Фаттах Ас-Сісі оголосив про повалення Мухаммеда Мурсі і про призупинення дії Конституції, при цьому виконуючим обов'язки глави держави був призначений голова Конституційного Суду Адлі Мансур. Крім президента, було заарештовано понад 300 представників "Братів-мусульман".

Після порівняно безкровного самого перевороту "стара нова" влада зіткнулися з масовими акціями протесту, які, втім, були жорстоко придушені. За даними самої влади, загинуло 638 ​​і було поранено 2 тис. осіб. За даними ж опозиції — убито 3 тис. і поранено понад 10 тис. осіб. Після нетривалого перехідного періоду генерал Ас-Сісі у липні 2014 року був обраний на посаду президента Єгипту, яку обіймає досі.

Військовий переворот у Малі 2012 року на деякий час дозволив стабілізувати країну і не допустити її розвалу

Наслідки Арабської весни позначилися не тільки на Єгипті, але і на ряді африканських країн, таких як Малі. Після падіння режиму Каддафі у сусідній Лівії фактично безгоспними залишилися величезні арсенали зброї, розкидані по всій країні, чим скористалися серед інших і туареги — один з кочових народів Сахари, що живе на території чотирьох країн: Лівії, Алжиру, Нігеру і Малі, і мріє про свою незалежну країну — Азавад. Маючи бойовий досвід і зброю з Лівії, туареги легко розбили Збройні сили у Малі і захопили більше половини цієї країни.

В умовах поразок на фронтах, як це часто буває, військові підняли заколот у столиці. 21 березня 2012 року повстанці взяли з боєм у столиці Бамако президентський палац, будівлю державного телебачення і військові казарми. Після чого було оголошено про утворення "Національного комітету відновлення демократії та відродження держави", головою якої став капітан Амаду Саного. Були заарештовані майже всі члени уряду і парламенту, але сам президент Амаду Тумані Туре встиг втекти.

Першими діями комітету стали скасування Конституції і деяких інститутів влади, введення комендантської години і закриття кордонів країни. На відміну від інших, військові у Малі не стали затримуватися при владі і вже через місяць передали її цивільному уряду на чолі з в.о. президента і спікером парламенту Діункунде Траоре.

Підготував Роман Кот

QHA