КИЇВ (QHA) -

Волонтери закликали державу створити на державному рівні єдину структуру, яка б, отримуючи державне фінансування, постійно акумулювала та систематизувала інформацію про загиблих у російсько-українському конфлікті.

Як передає кореспондент QHA, про це йшлося під час дискусії, присвяченій проблемі збереження пам'яті про події російсько-української війни — «Мартиролог героїв: фундамент пам'яті російсько-української війни», організованої «Експертним корпусом» у рамках фестиваля «Історія.UA».

За оприлюдненою інформацією, наразі збором даних і веденням реєстрів про загиблих у війні займаються як волонтери, так і відповідні державні організації, зокрема Міноборони чи Державна служба у справах ветеранів. Однак самі упорядники визнають, що дуже часто в реєстрах містяться суттєві помилки, як про обставини загибелі чи поховання військового, так і в його персональних даних. Така ситуація дуже ускладнює роботу із вшанування пам’яті полеглих, особливо тих, хто загинув на початку війни. Із часом проблема лише загострюється, оскільки війна триває, інформація накопичується, і силами волонтерів опрацювати її, а тим більше перевірити, вже практично неможливо. Тому виникла потреба у створенні єдиної структури на державному рівні, зокрема для того, щоб закумульована нею інформація лягла в основу створення загальнодержавного Мартирологу загиблих героїв.

Головний редактор сайту «Новинарня», який займається тим, що збирає інформацію про загиблих, Дмитро Лиховій зауважив, що наразі необхідно налагодити цю роботу на державному рівні, щоб потім зібрана, систематизована і перевірена інформація лягла в основу створення Книги пам’яті. Говорячи про необхідність перевірки інформації щодо полеглих, він зауважив, що важливо, щоб у Книгу пам’яті потрапили лише справжні герої, і щоб інформація про них відповідала дійсності, не містила помилок.

— Волонтери волонтерами, але потрібен ресурс держави... Потрібен тиск громадськості на оборонні відомства, щоб це було систематизовано і структоровано, і щоб шана була віддана всім загиблим. Важливо, щоб держава створила певні органи чи структуру, щоб вона надавала інформацією і на її підставі можна було сформувати Мартиролог, до якого попали б справжні герої.

Крім того, за його словами, наявність фінансування дозволить заохотити людей на місцях, скажімо, працівників місцевих музеїв тощо, збирати і поширювати подібну інформацію, зокрема для створення загальнодержавної Книги пам’яті.

— Якби була підтримка держави, якби було розуміння, що це важливий проект, і було фінансування ... то всі ці речі просувалися б набагато швидше. Працівники з районних музеїв, напевне, дуже активно б до цього долучилися, якби було передбачене хоч якесь фінансування.

Куратор воєнного напрямку в Експертному корпусі Роман Кулик додав, що бажано було б реалізувати комплексний підхід до вшанування пам’яті загиблих, не обмежившись лише створенням реєстрів.

— Під Мартирологом ми мали на увазі створення установи, яка матиме компетенцію і повноваження, постійне фінансування, щоб здійснювати цю діяльність безперешкодно і оперативно. А вже потім створення Пантеону героїв. Третім напрямком має бути створення Бази даних про загиблих, якою мали б можливість користуватися всі бажаючі.

Волонтер проекту «Книга пам’яті загиблих за Україну» Герман Шаповаленко зазначив, що в наявних і волонтерських, і відомчих реєстрах загиблих міститься дуже багато помилок, які з плином часу стає все важче відстежувати і виправляти. Так, він навів приклад, коли в реєстрі один з бійців 95-ї бригади, який загинув 2015 року, був віднесений до загиблих за Донецький аеропорт, хоча ця бригада там не стояла. Трапляються випадки, коли до реєстру загиблих включені військові, які згодом виявилися живими.

— Помилки в даних є і залишатимуться ще довго - доки ми не проведемо верифікацію даних. Лишається багато помилок в прізвищах, датах народження, там навіть є люди які потім виявились живі, були нагороджені посмертно, але потім з'ясувалось, що вони були в полоні, повернулись. Через три роки знаходити ці дані все важче, масив інформації збільшується, а першоджерела інколи видаляються навіть самими родичами.

Говорячи про проблеми зі складанням реєстрів загиблих, Шаповаленко зауважив, що є проблема і в підрахунку та оприлюдненні даних про втрати. Приміром, існують розбіжності як у тому, кого вважати загиблим, так і в тому, відносити полеглого до бойових чи небойових втрат. Скажімо, багато хто з родичів відмовляється вважати свого сина чи чоловіка загиблим, і в такому випадку волонтери не вносять на сайт інформацію про нього. За його словами, саме тому, крім інформації про 3645 загиблих бійців, що міститься на їхньому сайті, існують ще неоприлюднені дані про кілька сотень військових, які вважаються загиблими.

— Крім 3645 загиблих бійців, які внесені на наш сайт, у нас є ще інформація про кілька сотень бійців, яку не вносимо на сайт здебільшого це ситуація, коли родичі не вірять у загибель своїх близьких, і як бути з такими даними надалі — я не знаю. Родичі не вірять у загибель, навіть якщо це підтверджують бойові побратими і на 99% аналіз ДНК підтверджує, що це є ця людина. Такі загиблі найближчим часом не будуть занесені до нашого сайту, хоча ми всі їх вважаємо загиблими.

Говорячи про те, кого з бійців відносити до бойових, а кого до небойових втрат, Шаповаленко зазначив, що роботу ускладнює відсутність перевірених даних обставин загибелі багатьох вояків, особливо у перші роки війни. Через це дані про таких військових також не вносяться до сайту.

— Є питання, чи віднести людину до бойових чи до небойових втрат, оскільки дуже важко встановити обставини загибелі. Особливо це стосується втрат перших двох років, коли щоденно гинули десятки.  Маємо багато інформації по людях, по яких залишається питання, і ми не знаємо, чи заносити їх до сайту, через незрозумілість обставин загибелі.

За словами Шаповаленка, наразі волонтери відчувають суттєвий брак як фінансових, так і людських, і технічних можливостей для продовження збирання і систематизації інформації. Наприклад, на їхньому сайті працює семеро людей і кілька десятків добровільних помічників. Зокрема, через брак робочих рук і відсутність технічних можливостей, на сайті не оприлюднюється зібрана інформація про меморіальні дошки, встановлені героям в різних куточках України. Також заморожені проекти з розміщення відеоконтенту та створення карт з нанесенням на неї місць поховань. Саме тому є необхідність у створенні якоїсь державної структури, яка мала б відповідні ресурси.

Волонтери розглядають різні організаційні форми майбутньої державної структури, яка мала б упорядкувати інформацію щодо загиблих. Обговорюється як створення окремої державної структури, так і структурного підрозділу в одному з профільних відомств.

Роман Кулик вважає, що ініціатором створення нової структури  має виступити не лише Міноборони, а й Адміністрація президента. Водночас він не наполягає саме на створенні якоїсь нової структури.

— Потрібен тиск громадськості не лише на МО але й на Адміністрацію президента вона й має виступати тим ініціатором, яка ініціює створення цього органу, що займеться створенням Мартирологу. Для нас не є метою створити щось нове. Головне визначити суб’єкта, який відповідатиме за цей процес, який організує волонтерів, який організує всі організації, які цим займаються, збере всю інформацію докупи, верифікує її і створить цей реєстр, про який ми говорили. Цим мають займатися професійно і на постійній основі, щоб була відкрита база даних про загиблих — обставини, прізвища, дати.

Дмитро Лиховій вважає доцільним створити саме структурний підрозділ в одному з чинних міністерств, однак надати йому окреме фінансування для подібного проекту.

— Я вважаю що це має бути не окремий орган, а структурний підрозділ в одному з наявних міністерств, який мав би окреме фінансування і який об'єднав би зокрема волонтерські ініціативи. Спільним знаменником має бути державна офіційна підтверджена інформація  це має бути і сайт єдиний, і має бути Біла Книга, і має бути Меморіал, і в зокрема зал слави чи в МО, чи в іншій структурі. Тобто це має бути такий комплекс дій, яким має займатися якийсь один структурний підрозділ.

Разом з тим співробітник відділу обліку і збереження місць пам'яті Інституту національної пам’яті Владислав Куценко, який взяв участь у обговоренні, зауважив, що в Україні вже існує структура, яка не лише займається веденням реєстрів загиблих у війні, але й отримує на це державне фінансування. Йдеться про Державну службу ветеранів. Водночас він негативно відгукнувся про ефективність їхньої роботи.

— Насправді та структура, про доцільність створення якої ви кажете, вона є і вона щомісяця отримує державне фінансування це Державна служба у справах ветеранів. Вони повинні цим займатися. Вони також ведуть цю базу (реєстр загиблих), вони отримують на неї фінансування. Вона дублює зокрема і базу Книги пам’яті, в чомусь є розходження, в чомусь збіги. Але от ефективність їхньої роботи близька до нуля.

Попри всі складнощі, волонтери вважають важливим вшанування пам’яті полеглих у російсько-українській війні. До речі, відповідний проекти існують зокрема у військових ЗМІ.

Засновник та керівник радіостанції «Армія ФМ», підполковник Яна Холодна повідомила, що наразі існує ідея створити загальний меморіал на території МО, але він буде відкритий для громадськості.

Крім того, на військовому телебаченні України реалізується проект «Будемо жити», в якому висвітлюються історії полеглих героїв крізь призму спогадів їхніх родичів чи побратимів. Назва проекту визначається тим, що він збирає і поширює інформацію про бійців, які ціною власного життя врятували своїх однополчан, тобто ціною свого життя дали продовження іншому життю. Також багато історій про вояків, у яких зараз дуже маленькі дітки або які загинули, коли їхні дружини ще були вагітні, і дуже важливо, щоб коли ці діти виростуть, вони могли почути про свого батька від людей, які знали його. Крім того, збирання і поширення історій про подвиги героїв є важливим не лише для тих, хто живе мирним життям, але й для тих, хто зараз перебуває на фронті — як свідчення, що їхній подвиг належно вшановується суспільством.

— Проект "Будемо жити"  ми намагаємося показати, що людина загинула, але є щось, в чому вона продовжує жити  або у своїй дитині, або в якійсь справі, яку вона започаткувала чи яка була започаткована на її честь. Ці історії потрібні не лише тут суспільству, вони потрібні і там, на війні. Коли на Майдані вшановують загиблих, військові завжди по-особливому дивляться ці кадри. Таким чином ми показуємо свою повагу до людини, яка пішла воювати і загинула, — підсумовує Яна Холодна.

За підсумками дискусії, агентство QHA попросило Германа Шаповаленка висловити свою думку щодо організаційної форми створення єдиної державної структури як нову і окрему, чи як структурний підрозділ. Однак волонтер зазначив, що важлива не організаційна форма, а те, наскільки ефективно ця організація працюватиме.

— Мені все одно, як воно називатиметься  головне, щоб була реальна робота. Якщо Держкомветеранів я з ними намагався співпрацювати. Співпраця з ними не налагоджується через те, що вони кажуть, дайте довідку, що вам потрібна довідка, грубо кажучи. Тобто я до них прийшов, а вони кажуть: «Дайте нам офіційний запит». Але ж я волонтер, у нас нема документів. Вони, напевно, для себе працюють, у них, напевно, немає потреби назовні це видати. Так, вони ведуть реєстр поховань, але наскільки він відповідає дійсності, є великі сумніви, тому що я працював не з одним і не з десятком різних зведених даних  скрізь є помилки, і в році народження, і в місці народження, і в місці поховання. Інколи права рука не знає, що робить ліва.

На запитання QHA, чи є якісь особливості в роботі з даними тих загиблих українських бійців, які народилися на нині окупованих територіях — у Криму чи в ОРДЛО, Шаповаленко розповів, що дані по таким людям є в реєстрі, але особливістю є те, що, як правило, місцем їхнього поховання є територія, підконтрольна Україні. Поховати цих героїв на їхній малій батьківщині наразі неможливо через російську окупацію. За його словами, він пригадує лише один випадок, коли військовий, уродженець АР Крим, що загинув на Донбасі 2014 року, був вивезений до вже окупованого Росією Криму і похований там поруч із батьками.

— Їх ховають на території, підконтрольній Україні. Наскільки я можу пригадати, тільки один лейтенант, здається 17-ї бригади, Олександр Ончуров, був похований на Батьківщині у Криму. Тобто він загинув уже 21 серпня 2014 року і якимось чином його тіло було доправлене в окуповану вже Автономну Республіку Крим і там, біля батьків, його поховали.

Герман Шаповаленко також прокоментував розбіжність їхніх даних про загиблих із офіційними даними (наразі там говорять про трохи більше ніж 2900 загиблих в цілому за силовими відомствами). За його словами, вони подають середню цифру по переважно бойових втратах, щодо яких мають інформацію.

— У нас в реєстрі 3645 загиблих плюс кілька сотень, яких ми не вносимо. Це всі ЗСУ, МВС, ДПСУ, НГУ, добробати. Відмінність від офіційних цифр залежить від критеріїв, якими ви керуєтесь. Якщо ви кажете, що військовий загинув у зоні АТО, то це бойова однозначно, ви його порахуєте, а якщо ви скажете, що він загинув при необережному поводженні зі зброєю, ви його не будете враховувати. У нас – увесь масив по бойових плюс деяка частина небойових, та, яку ми знайшли, та по якій ми знайшли інформацію. Тому у нас така є відмінність між загальною кількістю військових втрат, яка вважається десь понад 4100, якщо всіх-всіх порахувати, і винятково бойові втрати це ті, які нагороджені посмертно, по яких скрізь фігурують дані, от якраз між цим мінімумом і максимумом всі ці цифри варіюються.

Як повдіомляо QHA, за даними Міноборони, небойові втрати Збройних сил України в цілому за 9 місяців поточного року скоротилися на 36% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року, а у зоні АТО небойові втрати зменшилися більше ніж вдвічі.

QHA