КИЇВ (QHA) -

Успіхи України в експорті озброєнь завжди були об’єктом прицільного пропагандистського «вогню» з боку основного конкурента України на міжнародних ринках — Росії. А наразі під час війни до пропагандистських месиджів недругів України додався ще один: збільшення українського експорту військогої продукції — то елемент суцільної «зради», оскільки начебто послаблює фронт.

Нещодавно «Укроборонпром» відзвітував, що не лише збільшив минулого року експорт озброєнь на 25% (до 759 млн доларів), але й на цей рік планує збільшення експорту ще щонайменше на 15%. Причому портфель експортних замовлень склав майже 1,5 мільярди доларів. До речі, найбільшу частину експортної продукції складає авіація до 40%, та бронетехніка  до 30%.

То чи справді зростання експорту українського озброєння може зашкодити обороноздатності країни, зокрема забезпеченню фронту? Чи продаж нового, а тим більше дещо застарілого «металу» навпаки дозволить забезпечити приплив валюти до країни, а отже закупити сучаснішу зброю для потреб того ж таки фронту? Про це у бліц-інтерв’ю кореспонденту QHA розповів директор з розвитку інформаційно-консалтингової компанії Defense express Валерій Рябих.

QHA: Пане Валерію, то чи суперечать один одному експорт озброєнь і забезпечення потреб фронту?

В. Рябих: Слід відзначити, що це два паралельних процеси, і по суті справи наразі діють законодавчі обмеження на експорт за кордон тих зразків озброєння і військової техніки, які потрібні Міністерству оборони і ЗСУ. Зараз на всі експортні поставки дає дозвіл Міністерство оборони і без цього жоден експорт не відбуватиметься. Сподіваюся, що там тверезо дивляться на поточний стан ситуації з безпекою і обороною країни, на їхні можливості і резерви.

QHA: І про що свідчать наші можливості: експортувати чи не експортувати озброєння країні, яка перебуває у стані фактичної війни? Чи підриватиме експорт нинішню і потенційну обороноздатність України?

В. Рябих: Україна має можливості, аби крім того, щоб забезпечувати власну оборону на тому рівні, якого зараз вимагає міжнародна безпекова обстановка, ще й експортувати озброєння. І це навпаки говорить про великий потенціал нашої оборонної промисловості.

Слід розуміти, що кожна одиниця озброєння, яка наразі негайно не потрібна на фронті, але продана за кордон, приносить валюту, за яку для наших же озброєнь закуповуються імпортні компоненти, які ми не виробляємо.

 

За деякими зразками озброєнь ми маємо замкнений цикл виробництва, але більшість зразків все ж таки ми змушені робити у кооперації. І закупівля західних компонентів потрібна, оскільки вони суттєво підвищують можливості одиниць озброєнь. Як, наприклад, нічні канали у системах управління, тепловізійна техніка, електронно-оптичні перетворювачі, теплові матриці, які у нас немає можливості виробляти. Також це стосується електроніки, мікропроцесорної техніки, зокрема захисної. І саме ми вимушені в будь-якому разі закуповувати за кордоном цю техніку, зокрема техніку зв'язку, окремі компоненти систем управління тощо. А для цього потрібна валюта.

Тож цілком логічно продати частину непотрібного озброєння, щоб отримати валюту і закупити необхідні компоненти для того, щоб виробити зразки озброєння і техніки з потужнішими характеристиками, ніж берегти наразі це і десь серед інших джерел шукати валюту для того, щоб все одно процес модернізації озброєнь відбувався.

QHA: Тобто експорт військової техніки навіть під час війни не шкодить, а навпаки — піднімає на вищий рівень оборонну спроможність армії?

В. Рябих: Це дійсно так. Тому що джерела надходження валюти у нас відомі, і ми зараз маємо певний провал із цим. Частину певною мірою забезпечує аграрна промисловість. Але оборонна промисловість крім тої валюти, що вона вже зараз приносить, має приносити ще більше. Скажімо, у Польщі 23% ВВП забезпечують саме оборонні підприємства. В першу чергу, зрозуміло, за рахунок переозброєння власних збройних сил. Але це також створює потужні можливості з експорту озброєнь за кордон.

QHA: Чи можна стверджувати, що теза «експорт зброї під час війни послаблює фронт» є таким собі фейком у низці фейків про український ОПК, які час від часу з’являються в інтернеті?

В. Рябих: Слід розуміти, що причина таких фейків — конкурентна боротьба у сфері озброєнь. Бо Україна завжди була конкурентом РФ на міжнародних ринках збуту, а зараз ми ще й отримали додаткові переваги. Тренд витіснення радянських технологій продовжується. Зараз Україна має унікальну можливість розширити ринки збуту на фоні того, що РФ втрачає власні можливості, зокрема через неспрацювання плану відокремлення «Новоросії», де є ключові підприємства для російського ОПК (QHA: експерти вважають, що одним з елементів плану РФ з відторгнення частини південно-східних областей України і створення «Новоросії» було бажання взяти під контроль сконцентровані там українські оборонні підприємства, які відігравали дуже важливу роль у кооперації і поставках комплектуючих російському ОПК.)

QHA: Наскільки в українській оборонці можна розширити кількість експортерів зброї, зокрема залучивши приватних виробників-зброярів? Чи можливе створення СП з іноземними партнерами саме в оборонній сфері?

В. Рябих: За наявної законодавчої бази створення подібних СП є достатньо проблематичним процесом. І саме навколо цього і точиться дискусія. От цей форум і скликається для того, щоб дати можливість обговорити серед фахівців, а також представників іноземних країн, як адаптувати законодавство для того, щоб ми могли підвищувати власні можливості за рахунок кооперації з іншими країнами. Бо ми в принципі багато чули заяв державного концерну «Укроборонпром» про те, що вони створюють СП (скажімо, згадувалося підприємство «Любава»), але наразі підтвердження реального створення і функціонування таких СП наразі ми не бачимо. Бо чинна законодавствча база не дає можливості це зробити. І це стає вже суттєвою загрозою, бо не дає рухатися далі і розвиватися.

І наразі є декілька законопроектів, щодо якиї відбувається дискусія, зокрема щоб хтось не перетягнув на себе ковдру, і не було дисбалансу, що комусь вигідніше, а комусь ні. Слід зазначити, що так чи інакше ці закони потрібні, бо їхня відсутність не дає можливості розвиватися саме обороноздатності нашої країни за рахунок підвищення власних технологічних можливостей і підвищення рівня генерації наших озброєнь і військової техніки.

QHA: А, скажімо, із США в оборонній сфері ми можемо реалізувати якісь проекти?

В. Рябих: Я вивчав досвід країн, які проходили цей шлях, вступали в НАТО і надалі отримували можливості до співпраці. Візьмемо ту саму Польщу. Вони вимушені були відмовитися від тих технологій та виробничих потужностей, які у них були з виробництва застарілої радянської техніки. Змушені були оголосити корпоратизацію, реструктуризацю, а також забезпечити заходження на ринок передових західних компаній. Для чого? Для того, щоб принести нову якість зброї. Цей процес неминуче чекає і на нас. Бо у нас бракує власних можливостей для того, щоб за нинішніх умов дуже потужної конкуренції між державами забезпечити обороноздатність лише власними силами. І крім того західні компанії, отримавши можливість зайти сюди після зміни законодавства і взагалі зміни безпекової ситуації, окрім технологій ще можуть принести певне гарантування стабільності розвитку цієї території.

 

QHA: Тобто у разі появи на території України західних військових виробництв західний блок захищатиме нас також як країну, де розміщений їхній бізнес і гроші?

В. Рябих: Так, вони захищатиме це як власний бізнес. Те, що ми бачимо зараз — наразі розгорнуте мультинаціональне угруповання НАТО, що складається з англійців, німців тощо у країнах Балтії. Тому що і в тих країнах, у тій же Польщі розміщені військові виробництва, які працюють для НАТО. В разі, якщо повториться така ситуація, як з Україною, вони б реагували скоріше, коли б під загрозою опинилися їхні інвестиції та військові підприємства, які знаходяться у союзній ним державі. Тоді вони швидше приймали б рішення.

QHA: Чи готова Україна до приходу іноземних інвесторів у оборонку?

В. Рябих: Не зовсім. У нас наразі ще не створені умови, щоб гарантувати прихід іноземних інвесторів у оборонну сферу. Але дещо змінюється і у нас. Скажімо, серед 10 найпотужніших світових виробників зброї немає жодного державного підприємства. Все це приватні компанії з різних країн. І вони посідають перші місця у рейтингах. У нас зараз ці ж процеси відбуваються — необхідність модернізації ОПК зумовлює потребу використовувати симбіоз державного і приватного сектору. Якщо раніше левова частка в нашому оборонному сегменті була державна, скажімо, 2015 року — 67% ринку, то 2016 року ця частка зменшилася і складає близько 50%. До речі, нещодавно був підписаний меморандум між «Укроборонпромом» та Лігою оборонних підприємств (приватний бізнес), який сприятиме тому, щоб оборонна помисловість стала драйвером економіки.

До речі, другий міжнародний «Український форум з оборони і безпеки-2017» днями пройшов під егідою того, що українська оборонна промисловість є інвестиційно привабливою. От компанія A7CONFERENCES (організатор Форуму) і робить ту роботу, щоб підтвердити наш потенціал. На форумі саме обговорювали взаємодію державного і приватного оборонного сектору, а також можливості фінансування з боку національних та міжнародних фінансових установ.

Минулого року представництво західних країн на Форумі було не дуже великим, і всі лише говорили про можливості. Цього року – все вже інакше. Сподіваюся, що наступного року представництво буде ще більшим.

QHA: Дякую за розмову.

Спілкувалася Тетяна Іваневич.

QHA