ВІННИЦЯ (QHA) -

Студенти вінницьких вузів та професійно-технічних училищ пам'ятним маршем вшанували активістів, які загинули під час Революції Гідності.

Більше тисячі студентів пройшлися центром Вінниці, вигукуючи гасла: «Герої не вмирають!» і «Слава Україні — Героям слава!».

Почався траурний захід у понеділок, 20 лютого, на площі біля пам'ятника Михайлу Коцюбинському, після чого в супроводі правоохоронців колона вирушила до Майдану Героїв Небесної сотні.

Координатор акції, студентка Ніна Бегас каже, що головною умовою проведення пам'ятної ходи стала відсутність політичних гасел.

— До нашої акції приєдналася переважно молодь — студенти вінницьких коледжів, вищих навчальних закладів, училищ та університетів, — розповідає координатор. — В першу чергу, акція спрямована на молодь. Наша мета — сформувати у свідомості підростаючих українців гідне ставлення до людей, які власним духом, кров'ю і життям намагалися чинити опір гнобленню з боку влади.

Учасники траурної ходи несли портрети шести загиблих на Майдані: Валерія Бразденюка, Леоніда Полянського зі Жмеринки, Олександра Капіноса, хоча він родом із Тернополя, однак жив саме у Вінниці, Максима Шимка, Романа Олиха та Юрія Нечипоренка.

На жаль, останніх двох активістів не визнали Героями Небесної сотні.

19-річна студентка Олена Цимбалюк, яка приєдналася до ходи, каже, що 20 лютого — трагічний день для всіх свідомих людей.

— Вшанувати пам'ять загиблих — це найменше, що ми можемо зробити для батьків хлопців, яких вже немає з нами, — каже дівчина. — Це історичний приклад незламного духу і спраги справедливості української нації. Я з гордістю буду розповідати про подвиги цих людей своїм дітям.

17-річний Максим Ширшов впевнений, що кров людей, яких убили на Майдані, не пролилася марно.

— Я не дуже розбираюся в політиці, але зміни в Україну прийшли. Вони не настільки відчутні в інфраструктурі, медицині, зарплатах — вони в наших душах, у нашому розумі. Ми повірили в свої сили, цілісність і рішучість, і зрозуміли, що маємо право вимагати більшого. Такі відчуття не купиш ні за один транш. Шкода людей, які пішли з життя, але вони померли з гідністю. Найголовніше сьогодні — робити висновки і не повторювати своїх помилок. Я впевнений, що прийде час і ми зробимо правильний вибір, аби нас не обманювали.

Присутня на віче мати померлого Леоніда Полянського зазначила, що її син був на Майдані з перших днів.

— Мій син працював у Києві, і коли почалася Революція Гідності, він, не роздумуючи, пішов на Майдан, — зі сльозами згадує жінка. — Був там, коли побили молодь, йому теж дісталося. Лікарі тоді наклали йому 14 швів на голову. Вся рідня благала його повернутися, проте він був набагато сміливіше за всіх нас, і говорив: «Хто, як не ми?». У цей день, 20 лютого, три роки тому мого сина не стало.

На час акції центр Вінниці був перекритий, що викликало невдоволення багатьох городян.

Наприкінці заходу була зачитана безкомпромісна резолюція студентського віче до керівництва держави.

У своєму зверненні молодь вимагала негайно притягнути до відповідальності та покарати всіх причетних до вбивств на Майдані.

QHA