КИЇВ (QHA) -

Адвокат заступника глави Меджлісу Ахтема Чийгоза Микола Полозов розповідав в ефірі Радіо Hayat про роботу, захоплення, ставлення до путінському режиму і кримських татар.

Ольга Волинець: Що для Вас Крим поза судовими засіданнями?

Микола Полозов: Чесно кажучи, до всіх цих подій я до Криму приїздив лише один раз, 1993 або 1994 року. У мене бабуся викладала у Московському авіаційному інституті. У Криму під Алуштою у цієї фінансової інституції був табір. Туди я разом з нею приїхав. Тоді я був підлітком, було прекрасне море, гори, сонце. Потім якось не склалося. Не їздив я у Крим.

З моменту, коли я прийняв захист Ахтема Чийгоза і почав працювати, я знову опинився там. Складно порівнювати з тими спогадами, які у мене були. За великим рахунком Крим для мене за ці півтора року — це тільки Сімферополь. Ми перебували в судовому процесі, суд проходив у Сімферополі. Це дуже цікаве місто. У ньому ніби зупинився час. Складається враження, що там щось радянське присутнє в архітектурі, в людях. Я трохи подивився Крим, коли займався опитуванням свідків. Я з'їздив і в Старий Крим, і на північ Криму, але не так багато вдалося подивитися, як хотілося б. «Перлину Криму», Південний берег, я так і не побачив за ці півтора року жодного разу.

Імран Усеїнов: Якщо взяти тему кримських татар, у багатьох, напевно, виникало питання, як Ви познайомилися з кримськими татарами?

Микола Полозов: Перше знайомство з кримськими татарами у мене відбулося у Києві. Це було пов'язано зі справою сина Мустафи Джемілєва. Фактично першим кримським татарином, з яким я познайомився, був сам Мустафа-ага. Я почав з національного лідера.

У мене взагалі не було уявлення, що це за народ, що це за люди, але постійне спілкування з ними у Криму та у Києві, звісно, змусило мене захоплюватися цими людьми. Настільки вони відкриті, чуйні, без якихось каменів за пазухами, я не думав, що люди, які пройшли через таку силу-силенну випробувань, не озлобилися, не берегли ненависть до тих, хто їх засилав, хто знущався з них. Я схиляюся перед цими людьми, які навіть зараз, незважаючи на важкі умови в окупації, продовжують жити, продовжують грати весілля, ростити дітей. Я був на кількох весіллях, це приголомшливо. Це цілий ритуал із частуванням, піснями, танцями, коли виступають чудові артисти, коли говорять дуже красиві побажання, я часто навіть засмучувався, що не володію кримськотатарською мовою, до кінця не розумію, що говорять ті, хто вітає молодих.

Ольга Волинець: Ви нещодавно заявляли, що готові переїхати до Києва через тиск на Вас як на адвоката. Чи досі Ви дотримуєтеся цієї думки? Чи є у Вас відчуття Батьківщини?

Микола Полозов: Звісно, переїзд до Києва — це крайній варіант. Я бачу своє покликання в тому, щоб захищати людей, яких російська влада незаконно переслідує. Поки є така можливість, я буду займатися цим.

Для мене, звичайно, Батьківщина — це Росія. Зараз це абсолютно затаскане слово, але я вважаю себе патріотом Росії, не Кремля, не путінського режиму, а саме країни. Багато в чому боротьба в судах — це боротьба з людожерськими бажаннями Кремля знищувати інакодумство, свободу. Поки є така можливість, я буду продовжувати цю боротьбу.

Якщо мене позбавлять статусу, у російської влади виникне бажання посадити мене в тюрму або вбити, я готовий переїхати до Києва. Але у Києві я до всіх цих подій був один раз, теж на початку 90-х. Це приголомшливе місто, приголомшливі люди. Я знаю кілька росіян, які після всіх цих подій переїхали в це місто і продовжують тут жити.

Імран Усеїнов: Як так вийшло, що Ви не потрапили під «каток» пропаганди?

Микола Полозов: Завжди в будь-якому народі є ті, хто залишають собі залишки здорового глузду. Навіть у гітлерівській Німеччині були люди, які чинили опір. Ще до подій в Україні я захищав ряд російських опозиціонерів, політв'язнів. У якийсь момент для мене стало очевидно, що ті люди, які стоять на верхівці, сидять у Кремлі, не діють в інтересах країни, вони діють у своїх інтересах. У них є всі засоби маніпуляції. Я не єдина така людина в Росії, яка не піддається дурману пропаганди. Хотілося б, що б таких було більше.

Ольга Волинець: Марк Фейгін якось сказав, що справа Надії Савченко зруйнувала його сім'ю. Наскільки справи, які Ви ведете, впливають на Вашу сім'ю?

Микола Полозов: Звісно, я можу сказати, що у мене абсолютно героїчна дружина, яка з розумінням ставиться до моєї діяльності, незважаючи на те, що ми досить рідко бачимося через часті відрядження, поїздки у Крим. На мій погляд, вона нервується, але підтримує мене.

Імран Усеїнов: Чому, маючи можливість безпечніше працювати в Росії, Ви вибрали захищати кримських татар, які йдуть проти режиму?

Микола Полозов: Я вважаю, що це свого роду покликання. Треба допомагати тим, хто не може себе захистити, треба допомагати тим, хто відстоює правду, відстоює свободу. Я вважаю, що кримським татарам завжди допомагали люди інших національностей. Ми знаємо, який внесок у підтримку кримських татар зробили Андрій Сахаров, Петро Григоренко. Очевидно, на новому витку історії з'являються нові люди, які стають друзями кримськотатарського народу.

Ольга Волинець: У Вас є час на подорожі?

Микола Полозов: Звісно, більшу частину часу займає професійна діяльність. Багаторічна робота у досить напружених умовах вже викликала певне звикання. Життя у трилері сприймається як щось нормальне. Після того, як закінчився процес у справі Ахтема Чийгоза, і судді пішли виносити вирок, у мене з'явилася можливість з'їздити відпочити. Чесно скажу, два тижні я просто маявся. З трилера досить важко перебудовуватися на мирний лад.

Ольга Волинець: Де відновлювали сили, якщо не секрет?

Микола Полозов: Я вважаю, що поки Крим перебуває в окупації, відпочивати там абсолютно неправильно, там треба працювати, тому я їздив в одну з європейських країн.

Імран Усеїнов: Що б Ви порекомендували кримським татарам щодо того, як краще показувати свій протест?

Микола Полозов: Звичайно, я можу сказати, що, перш за все, людям необхідно берегти себе, берегти свої сім'ї. Закликати виходити на відкриті протести було б провокацією. Це неправильно. Необхідно зберігати у своєму серці вірність Батьківщині, необхідно передавати дітям знання про те, що відбувається насправді, що це окупація, що вона рано чи пізно закінчиться, необхідно зберігати надію.

Величезний досвід мирної та ненасильницької боротьби кримськотатарського народу, зокрема в період повернення на Батьківщину, боротьби за це — те, чого не можна втратити. Звісно, необхідно, щоб ветерани залучали до цього молодь, тому що люди, які ще за радянських часів боролися, ще зберегли в собі цей запал, але нове покоління, яке виросло в Україні, яке не відчувало на собі гніту радянської репресивної машини, до кінця не розуміє, що робити в такій ситуації, коли репресії повертаються знову. Необхідно передавати досвід мирної боротьби цьому поколінню.

Ольга Волинець: Чи передаєте Ви досвід своєму синові? Чи розповідаєте про те, что відбувається у Криму?

Микола Полозов: Йому всього 10 років. Він не надто цікавиться політикою. Разом з тим, звичайно, він іноді ставить питання, які стосуються світоустрою, питання, пов'язані з владою в Росії. У міру можливості я намагаюся говорити йому правду. На мій погляд, в умовах тотальної брехні правда є абсолютною цінністю.

Ольга Волинець: Чи хотіли б Ви, щоб він продовжив Вашу справу і став адвокатом?

Микола Полозов: Я вважаю, що він повинен вибрати для себе свій шлях. Якщо він захоче бути адвокатом, я готовий надати йому всю необхідну підтримку в цьому, але це занадто невдячна робота, важка. Якщо він займеться чимось іншим, мене це аж ніяк не засмутить.

Імран Усеїнов: Чи не боїтеся Ви за свою сім'ю?

Микола Полозов: Я сподіваюся, що російська влада не буде опускатися до того, щоб переслідувати членів сімей, хоча ми бачимо деякі моменти, пов'язані, наприклад, з сім'єю Навального, коли щодо його дружини, дітей відбувається тиск з боку влади, але тут я готовий приймати удар на себе. Звісно ж, питання безпеки сім'ї є пріоритетом.

Ольга Волинець: Наскільки російські політичні процеси відрізняються від українських? Наскільки різними шляхами ідуть наші країни?

Микола Полозов: Тут важливо розуміти істотну ключову різницю: якщо в Україні є хоч сякий-такий суд, судді часто приймають рішення, непопулярні в суспільстві, в яких влада не зацікавлена ​​(останні рішення, пов'язані з одеською справою, випуск з-під варти Нелі Штепи), то в Росії суду як такого немає, є придаток виконавчої влади, вертикаль людей у ​​мантіях, які готові проштамповувати будь-яке рішення, що спускалося їм згори. Тут я бачу найголовнішу відмінність: в Україні є незалежний суд. Так, чекає багато роботи, щоб довести це до якихось європейських цивілізованих стандартів, але в Росії навіть цього немає. На мій погляд, це ключова відмінність.

Ольга Волинець: Що, на Вашу думку, показали останні вибори в Росії?

Микола Полозов: В людей уже синдром вивченої безпорадності, вони розуміють, що Путін — це надовго, нинішній режим нікуди йти не буде. У них немає ресурсу і немає бажання щось змінювати. Мені це нагадує пізні радянські роки, коли всіх виганяють на демонстрації, але люди приходили, знаючи, що можна потім розійтися по трійках і випити горілки. Останні вибори показали, що люди не зацікавлені в тому, щоб змінювати політичну ситуацію в країні.

Кремль фактично вже зараз дав старт президентській кампанії. Зрозуміло, що в березні 2018 року Путіна переоберуть. Там навіть буде значна кількість голосів, тому що люди не бачать жодної альтернативи йому. Для Кремля важливо буде показати явку, показати те, що люди зацікавлені у продовженні правління Путіна. Це будуть свого роду не вибори, а референдум довіри.

Ольга Волинець: Через скільки років, на Вашу думку, может зламатися ця система?

Микола Полозов: Важко сказати. Це може статися і завтра, і через 20 років. Очевидно, що неоімперське мислення, яке Кремль намагається використовувати у своїй внутрішній і зовнішній політиці, ні до чого доброго не призведе. Я вважаю, що путінський режим є ворогом Росії. Це люди, які бачать сенс і мету свого перебування при владі тільки в тотальному злодійстві. Я боюся, що для країни це нічим хорошим не закінчиться.

Імран Усеїнов: Якби у Вас була можливість усунутися від роботи і виїхати за кордон, Ви б зробили це?

Микола Полозов: Мені було б дуже нудно. Я вважаю, що людина повинна постійно перебувати в дії, постійно здійснювати якусь корисну діяльність. Якщо тільки ближче до старості, щоб писати мемуари... До того часу подивимося.

Ольга Волинець: Чим Ви займаєтеся, окрім адвокатської діяльності?

Микола Полозов: Я люблю риболовлю, неподалік від Москви у мене є дача на березі Волги. Коли виникає можливість, я із задоволенням їжджу туди половити рибу. Не сказати, що я дуже успішний рибалка, але є така приказка, що час, проведений на рибалці, Богом у строк життя не зараховується. Це дозволяє перезавантажитися, структурувати свої думки. Це корисно.

Імран Усеїнов: Вільні Москва, Крим і Київ — що б Ви вибрали?

Микола Полозов: Звичайно, як корінний москвич, як людина, яка народилася у Москві і прожила в ній все своє життя, я б вибрав звільнену Москву. Вся моя діяльність спрямована на те, щоб Москва була вільною, але це не означає, що я не приїздив би із задоволенням до Криму або до Києва.

Імран Усеїнов: В цьому, напевно, у Вас найбільша схожість із кримськими татарами.

Ольга Волинець: Де Ви бували в Україні, окрім Криму та Києва?

Микола Полозов: На жаль, в Україні мені ніде не вдалося побувати. Це обумовлене тим, що просто немає вільного часу. Я б із задоволенням з'їздив до Львова, до Одеси. Єдина моя подорож Україною була, коли я разом із сином Мустафи-ага їхав на машині, привозив його до Києва. Ми проїхали зі сходу України до самого Києва. Не дуже сильно вдалося розгледіти, що відбувається зовні. Звичайно, в Україні є чудові місця. Це і Карпати. Я сподіваюся, що мені вдасться знайти час і відвідати всі ці чудові місця.

Ольга Волинець: Можете охарактеризувати кількома словами росіян, українців та кримських татар?

Микола Полозов: Що стосується кримських татар, то це люди, всередині яких немає зла, люди, які, незважаючи на той тиск, те зло, яке було їм заподіяне, не озлобилися, не акумулювали його. Українці — це абсолютно вільна нація, у них всередині організму є свобода, яку нічим не задушити. Росіяни — це люди великої країни, в них ментально відчуваються безкраї простори Росії, коли від Смоленської області до Далекого Сходу навіть фізично не можна охопити країну, треба летіти багато годин, в росіянах є широта.

Імран Усеїнов: Яка відмінність проваджень з кримськими татарами від інших справ політв'язнів?

Микола Полозов: В Криму існує абсолютно специфічна ситуація, за якої зрадники судять патріотів, це накладає істотний відбиток. В Росії такого не було, щоб громадяни іноземних держав отримували суддівський статус, прокурорський статус, щоб у них була додаткова мотивація якомога жорсткіше ставитися до своїх співвітчизників. Я ніде такого не бачив. На жаль, у Криму це є. На мій погляд, цей рівень репресій багато в чому пояснюється бажанням вислужитися перед новою російською владою у тих громадян України, які вчинили зраду. Це дуже важко бачити, коли люди, які під час гімну прикладали руку до серця, зараз фактично кидають патріотів за грати, але історія бачила такі випадки. Рано чи пізно все закінчується. Мені здається, що ці люди зазнають відповідальності за зраду.

Імран Усеїнов: Зараз відбуваються судові процеси, підсумок яких очікуваний. Для кримських татар, для кримськотатарських адвокатів довести справу до кінця — це більше принципове питання. Для Вас воно теж є принциповим. Для Вас це допомога кримським татарам чи спосіб піти проти системи?

Микола Полозов: Я не поділяю ці чинники. Не було б системи — не потрібно було б допомагати кримським татарам, ніхто б їх не чіпав. Події останніх років, ті речі, які відбуваються в окупації, інспіровані Кремлем. На жаль, можливості адвоката у боротьбі з цією системою мінімальні, але я вважаю, що навіть та паліативна допомога, яку я надаю (піддання розголосу, фіксування порушень прав людини), це дуже важливо. Просто зараз ми не можемо допомогти цим людям, але все проходить. Я переконаний, що в підсумку важливо залучити до відповідальності тих, хто знущається з кримських татар в окупованому Криму.

Ольга Волинець: «Хаят» в перекладі з кримськотатарської означає життя. Чим є життя для Вас?

Микола Полозов: Для мене це спосіб самовираження. Я вважаю, що людина — це завжди творчість, мистецтво. Я вважаю, що самовираження і є сенсом життя.

Джерело: Радіо Hayat

QHA