КИЇВ (QHA) -

З Ольгою Башей, відомим волонтером-парамедиком та радником заступника міністра оборони, ми зустрічаємося в центрі столиці на Майдані Незалежності. Не помітити дівчину, незважаючи на її маленький зріст, неможливо: швидка і впевнена хода, промениста посмішка і ще дещо, що відразу вирізняє її з натовпу, — хіджаб. Цей атрибут мусульманських жінок став уже звичним як для Ольги, так і для її близьких і друзів.

Про те, чому, пройшовши складний життєвий шлях, вона зважилася змінити релігію і що допомогло їй зберегти віру, не дивлячись на втрати близьких і рідних людей, Ольга Башей розповідає дуже відкрито.

QHA: Оля, багато українців знають Вас по волонтерській роботі у зоні АТО. Нещодавно Ви почали викладати у соцмережах фотографії в хіджабі і навіть з'являтися в ньому на різних публічних заходах, що тільки підтвердило припущення, що Ви змінили релігію. Коли прийшло усвідомлення того, що Ви бачите себе в ісламі?

Ольга Башей: У пошуках релігії я була з 12 років, тобто все почалося ще з дитинства. Моя прабабуся була дуже релігійною православною жінкою. Вона завжди шукала правду і любила в людях чесність, а ще мала дар зцілення. Пам'ятаю Біблію, яку вона читала. Це була величезна книга, яка в дитинстві  була для мене загадкою.

QHA: Ви були хрещені?

О. Башей: Мене похрестили разом із новонародженим братом, коли мені було вже десять років, так би мовити, «за компанію». Коли я подорослішала, ми ходили з татом до церкви святити паски. Навіть у такому юному віці я не могла зрозуміти, як можна приходити до церкви і бачити п'яного батюшку. Я не скажу, що це у всіх церквах відбувається, але той випадок дуже вплинув на моє бачення релігії. Після цього я більше не ходила до церкви, а незабаром і тато перестав. Я зрозуміла, що до православ'я душа не лежить, тому що бачила в ньому багато неправильного і непорядного.

Пізніше я познайомилася з «п'ятдесятниками», ходила на їх служби. Тоді прочитала Старий і Новий Завіт, що мені допомогло в подальшому житті, дало якийсь захист і допомагало не робити помилок...

Коли я вже вийшла заміж, в якийсь момент ми з чоловіком почали обговорювати питання релігії: де насправді правда, та істина, яку людина шукає, щоб стати ближче до Бога? Тоді я вже почала зустрічати на вулицях Києва дівчат у хіджабі. Чоловік мені щоразу говорив: «Дивись, як гарно». Ми почали читати більше інформації про іслам, але нас лякало, що найчастіше можна було побачити жінку в нікабі (мусульманський жіночий головний убір, що закриває обличчя, з вузьким прорізом для очей. — Ред.). Природно, нас, європейців, це насторожувало. Це вже пізніше я прочитала в Корані, що потрібно одягати вбрання красиве, яскраве, і що, прийнявши іслам, я зможу одягатися, як і раніше, тільки покриваючи голову.

QHA: Коли ж Ви все-таки зважилися на цей крок?

О. Башей: Серйозно до ісламу я підійшла вже у 2012 році, почавши читати спеціальну літературу, спілкуватися з мусульманами. У 2014 році я познайомилася по роботі (Ольга працювала помічником нотаріуса. — Ред.) з турком, який відразу прийняв мене за мусульманку і розповів трохи про релігію.

Однак, як не парадоксально, але більше почала дізнаватися про іслам я вже на фронті. В Дебальцевому познайомилася з хлопцями-чеченцями. Вони були вражені тим, що на фронті — жінка, і говорили, що моє місце — вдома. Але коли побачили як у Шахтарську я допомагала пораненим, змінили свою думку про мене.

Чим більше я спілкувалася з чеченцями, тим більше мене турбувало питання, яке відношення до жінки в мусульманській сім'ї. Вони мені пояснили, що у них жінка повинна сидіти вдома і підтримувати вогонь у домівці. Так, це можливо, якщо ти живеш у Саудівській Аравії або Арабських Еміратах, але не у нас і не у цей час. Хлопці багато розповідали про мусульманство, про ставлення до жінок, особливо матері. Після цього у мене з'явилося бажання все-таки прочитати Коран.

Ще більше зацікавилася ісламом після знайомства з військовим — комбатом 122-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї аеромобільної бригади Сергієм Гуріним з позивним Араб, який довгий час жив у Саудівській Аравії. Він багато знає про іслам і навіть поводить себе, як мусульманин. Сергій порадив мені почитати Коран, після чого я зможу вже прийняти рішення, чи потрібен мені іслам і чи готова я до нього.

QHA: І Ви вже прочитали?

О. Башей: Повністю ще ні. Але коли у мене або вдома, або в АТО незрозумілий настрій, я відкриваю Коран на будь-якій сторінці та читаю. Я не побачила якихось особливих відмінностей у Корані та Біблії щодо Нового або Старого Завіту.

Читаючи Коран, я серйозно замислилася над тим, щоб прийняти іслам. Араб питав мене, чи розумію я серйозність даного вчинку, але я була налаштована рішуче.

QHA: Ви прийняли іслам на фронті?

О. Башей: Ні. У серпні 2015 року, вкотре приїхавши на ротацію, я дуже поспішала на нараду до Міністерства оборони України, де на той час вже працювала радником заступника міністра. У метро випадково побачила мусульманку з покритою головою. Спочатку подумала, що незручно людину на вулиці зупиняти з таким питанням, але все-таки зважилася — підійшла до неї та поцікавилася, чи давно вона в ісламі. «Так, сім років», — відповіла дівчина, запитавши, чому я цікавлюся. «Я хочу прийняти іслам, але не знаю, як і де це зробити», — сказала я їй. Я думала, що для цього обряду потрібно якесь приміщення, спеціальні люди або це потрібно кудись записувати...

Вона мені пояснила, що для прийняття ісламу досить при свідках-мусульманах прочитати шахаду (свідоцтво про віру в Єдиного Бога (Аллаха). — Ред.), і відразу ж запитала, чи готова я. «Так», — без сумнівів відповіла я. Бачу по часу, що на нараду спізнююся зовсім, але вирішила не відступати і довести справу до кінця.

Ми стали прямо у метро, ​​прочитали шахаду, і на роботу я приїхала вже мусульманкою. По дорозі ця дівчина завела мене до мечеті, де познайомила з одною мусульманкою, котра навчила мене читати Аль Фатіху (перша сура Корану. — Ред.), ввела трошки у релігію та подарувала книжки з вивчення сур.

І що цікаво, на нараду до міністерства я не запізнилася, тому що вона ще й не почалася... З того часу я реально відчула себе іншою людиною.

QHA: У чому саме?

О. Башей: Змінились і настрій, і підхід до життя. Коли після перерви у кілька місяців я їхала до АТО, то розуміла, що я вже мусульманка, і навіть якщо зі мною щось трапиться, то АльхамдуліЛлях, все буде добре.

Єдине, що мене бентежило, що я не читала намаз. Для себе я розуміла, що це недобре і потрібно це робити. Але коли є робота і ти бігаєш з однієї наради на іншу, не встигаєш. Це вже пізніше я дізналася про таке поняття, як намаз-борг. Потім почала прагнути до того, щоб вивчити інші сури, адже знати Аль-Фатіху недостатньо.

QHA: Я так розумію, що Ви прийняли рішення самостійно. Коли про нього дізналися Ваші рідні?

О. Башей: До 2016 року я тримала все в таємниці. Перша, кому я сказала, була моя найближча подруга, яка мене підтримала. Пізніше зміни в мені помітила невістка, а потім і мій улюблений шестирічний племінник. Спочатку я закривалася в кімнаті для проведення намазу, чого раніше не було, а потім змінила і стиль одягу...

Старший брат і мама відреагували нормально. А ось молодший брат спочатку сильно переживав, особливо через ставлення до мене у суспільстві. Так, іноді я ловлю на собі косі погляди, особливо в транспорті. Однак будь-яких труднощів у магазинах та громадських місцях немає. Єдине, що не можу собі дозволити, це у такому вигляді прийти до Міністерства оборони — там носити хіджаб не дозволяється.

Ольга Башей не носить хіджаб тільки на фронті та в Міністерстві оборони, де він заборонений правилами.

QHA: А на фронті як відреагували?

О. Башей: Особливих якихось змін у моїй поведінці друзі та соратники не помітили. Наприклад, Льоша Мочанов (український гонщик і відомий волонтер. — Ред.) сказав мені, що якби побачив у мені якісь фанатичні зміни, які вплинули б на мою поведінку та дії, то неодмінно сказав би і відмовляв від такої релігії. А надзвичайно шанований мною Андрій В'ячеславович Верба (генерал-майор медичної служби ЗСУ. — Ред.), дізнавшись, що я прийняла іслам, спочатку не повірив. Однак зараз він навіть іноді вітається зі мною по-мусульманськи (сміється. — Ред.).

QHA: Невже всі позитивно поставилися до зміни релігії? Адже це дуже серйозний крок у житті людини...

О. Башей: Спочатку моя свекруха Софія Михайлівна (мати покійного чоловіка Ольги. — Ред.) була шокована, що я прийняла іслам. Вона довго не могла змиритися з тим, що я буду носити хіджаб, говорила, що я сховала всю красу. Однак хустка — це всього лише закрите волосся, я ж обличчя не закриваю. А зараз, коли Софія Михайлівна бачить мене у хіджабі та мусульманському одязі, тільки з усмішкою говорить: «Яка ж ти в мене гарна!»

Правда, пізніше вона почала запитувати: «Значить, тепер ти повинна вийти заміж тільки за мусульманина?». І вона має рацію. Я для себе вирішила, що вийду заміж тільки за людину, що сповідує іслам.

QHA: Це важливо для Вас?

О. Башей: Так, для мене важливо, щоб чоловік був мусульманином, оскільки чоловік у сім'ї — глава, і він може стати наставником у релігії для мене і дітей. Знаю, що можна вийти заміж і не за мусульманина, але тільки у тому випадку, якщо він готовий прийняти іслам.

На конференції «Жінка — посол миру».

QHA: Ви вже тримали пост у Рамадан?

О. Башей: У минулому році постувала вперше. Дуже чекала священного місяця і переживала, як його переживу. Але, напевно, загартування війною далося взнаки. Цілий день не їсти і тільки під вечір випити склянку води — не кожен може витримати. Але для мене у цей піст більше важливо було, чи витримаю я його духовно.

QHA: Ви у Рамадан були в зоні бойових дій?

О. Башей: Ні. Я намагалася не виїжджати до АТО, пообіцяла собі, що витримаю піст у Києві. У зоні АТО у мене, можливо, не виходило б так тримати піст, як я цього хотіла. Я провела його в спокої, спілкуючись з сестрами, або у мечеті, що принесло велике полегшення. Тому для мене піст пройшов дуже легко.

QHA: У сучасному світі іслам намагаються представити релігією терористів...

О. Башей: ...Наприклад, багато хто лякає «джихадом», не розуміючи його значення для мусульман. Джихад — це не війна проти когось або готовність надіти пояс шахіда і підірвати себе, і все навколо. Джихад — це захист сім'ї. Якщо мусульманин живе тут, на українській землі, він її і захищає. Мене, як і багатьох українських бійців, здивувало, чому ті ж чеченці пішли на фронт, ставши на захист України. Хлопці розповіли, що свого часу їм допомогли українські військові, і в той же час Україна для них — земля, на якій живуть їхні рідні. Хтось живе у Макіївці, хтось у Бахмуті, хтось у Києві... Для них це рідні міста. Вони дали мені відповідь, після якої мені стало все зрозуміло про мусульман та іслам: «У нас тут сім'ї. Значить, це наш дім».

Розмовляла Ольга Волинець

ФОТО: QHA, Фейсбук Ольги Башей

QHA