КИЇВ (QHA) -

Він не стояв на площі з триколором і не закликав Путіна ввести війська на свою рідну землю, хоча з дитинства чув, що Крим — це російська земля.

Тривожні події початку 2014 року для нього зводилися тільки до хвилювань у Києві. У нього не було ясної картини того, що відбувалося в Криму і розуміння, до чого може призвести вже давно розпочата путінська гра в «єдиний народ».

...Сьогодні Юрій Тарасов живе у Львові — «бандерівському» місті, освоює українську мову і долучається до історії та культури країни, яка в дитинстві здавалася йому чужою.

Про метаморфози у своїй свідомості кримчанин Юрій Тарасов розповів в інтерв'ю кореспонденту QHA.

QHA: Юрій, яким було ставлення в сім'ї, в якій Ви виросли, до всього українського?

Ю. Тарасов: Народився я в Сімферополі, дитинство провів у Джанкої. Я застав ще СРСР, в якомусь сенсі досить «махровий», коли, у тому числі й у Криму, була дуже хороша ідеологічна обробка. Однак я зрозумів це лише зовсім нещодавно, після того як все почалося.

Після розпаду Союзу країни почали відділятися, вимагаючи незалежності, за яку і боролися. Для людини, яка жила на радянській пропаганді, все це виглядало дуже дивно — чому всі раптом захотіли незалежності? Незалежності від кого? Адже ми тут всі рідні брати...

QHA: А як у Вашому оточенні сприймали українську мову?

Ю. Тарасов: Коли у шкільну програму ввели українську мову, це приймалося як насадження і, відповідно, негативно. Так як у мене батьки були лікарями і можна було користуватися їх становищем і можливостями, а я добре вчився, цим можна було маніпулювати — і мене звільнили від вивчення української мови. Сприймав я це в позитивному ключі.  Не тому що з'явилася можливість прогулювати українську мову, а саме через те, що українська сприймалася мною як щось чужорідне, нав'язане. Крім того, у СРСР йшла пропаганда, що українці — це вигадана «недомова». У 90-ті роки минулого століття, коли з'явилася величезна кількість різної інформації, не завжди виходило нормально її аналізувати. Багато, у тому числі і розумні люди, ставали заручниками усталених при СРСР стереотипів.

QHA: На цьому ґрунті виникали конфлікти, наприклад, серед школярів?

Ю. Тарасов: З цього приводу не було.

QHA: А чи відчувалося розподілення серед населення на два табори?

Ю. Тарасов: Коли я закінчував школу на початку 90-х, розділення з українського питання не спостерігалося. Тоді це був більше поділ на кримчан і татар, яких після їх повернення з депортації почали сприймати як щось чужорідне. Чому їх тут не було, чому їх виселили і чому вони повертаються — більшість кримчан не знали. Давалася взнаки якась ксенофобія до них. Конфліктів як таких не було, але ставлення було дуже недобре. Побутували міфи, що, мовляв, приїдуть татари і почнуть всіх різати, що це нижча нація. Або ще один — що татари недостатньо освічені. Хоча треба погодитися, що освіта, яку вони отримували в Узбекистані, була не найкращої якості. Зараз я розумію, що це такий чудовий механізм, який свого часу запускали в справу ті ж самі нацисти, — чутки. Цікаво те, що більшість кримських татар, з якими я стикався і спілкувався в школі і вже потім, у дорослому житті, не відповідали цим чуткам.

QHA: Як сприймалася дружба між українцем і кримським татарином?

Ю. Тарасов: Погано. Наприклад, пам'ятаю один випадок — одна моя знайома, яка поїхала з Джанкоя вчитися до Сімферополя, почала зустрічатися з кримським татарином. Це сприймалося як щось надзвичайне.

QHA: Ви також вчилися у Сімферополі?

Ю. Тарасов: Так. У Таврійському університеті на факультеті біології. Під час навчання в аспірантурі я одружився, і у нас народилася донька. Саме в той момент мені запропонували роботу в сфері ІТ-технологій. Часу на аспірантуру залишалося все менше, тому довелося її покинути.

QHA: Яким було життя в Криму до окупації?

Ю. Тарасов: Нічого такого, що б вибивало ґрунт з-під ніг. Не дуже добре, не дуже погано. Ось тільки запам'яталося, що в роки президентства Януковича якось все було... неприємно. Хоча, відверто кажучи, більшість айтішників по суті не живуть у цій країні. Тому яке життя була навколо мене — хороше чи ні — я не надто звертав увагу, вважав за краще дистанціюватися.

QHA: І не відчували, що відбувається щось не те?

Ю. Тарасов: Ні. Ніщо не віщувало біди, як на мене.

QHA: Коли в Києві почався Євромайдан, як особисто Ви це сприйняли?

Ю. Тарасов: Особисто я? Спочатку — як якісь заворушення. Спочатку я навіть сперечався з одним знайомим, доводячи свою точку зору. Однак досить швидко поміняв її, коли познайомився з фактами, які не можна було витлумачити двояко, коли з'явилося багато інформації про те, що ж насправді відбувається. Мені довелося багато в голові міняти, переосмислювати. Це були дуже важкі та неприємні метаморфози. А ще для мене було дивним те, що батьки не зрозуміли всього цього і не розібралися. Я не міг зрозуміти: чому? Адже вони були добре знайомі з історією, але чомусь у них не було правильного бачення того, що відбувається. Я не намагався переконувати батьків.

QHA: Коли почалося захоплення Криму, Ви спостерігали за тим, що відбувається зі сторони?

Ю. Тарасов: У січні 2014-го старшій доньці було десять років, а дружина була вагітна другою дитиною (третя донька народилася вже у Львові). А в березні ми сиділи вдома і «боялися». Старшу доньку я водив до школи і назад, або вона просто сиділа вдома. Лише один раз я вибрався до центру у справах і подивитися, що ж відбувається в місті.

QHA: Що впало в очі? Яким був настрій людей?

Ю. Тарасов: Те, що люди відразу ж розділилися на дві частини — дуже жорстко і кардинально. Я не пам'ятаю, щоб хтось, хто тоді швидко не розібрався в ситуації, потім змінив свою точку зору. Відразу розділилися на два табори. Одні хотіли достукатися до інших і навпаки, і на цьому ґрунті сварилися і розлучалися.

QHA: Ви відразу вирішили покинути Крим?

Ю. Тарасов: Не відразу. Адже у мене була досить хороша робота, і поки в Криму все було відносно спокійно, я не бачив небезпеки у своєму перебуванні на півострові. Спочатку (після окупації. - Ред.) за зовнішніми ознаками життя не змінилася. Деякі знайомі відразу зірвалися і поїхали ще в грудні, до весняного псевдореферендуму. Я ось так відразу не зміг, тому що не мав стільки інформації та розуміння, що відбувається. Тоді я ще не бачив сенсу їхати.

QHA: Чому Ви вирішили поїхати?

Ю. Тарасов: Спочатку в більшій мірі це було пов'язано з роботою. Компанія, в якій я працював, вирішила піти до Краснодара (РФ). Звичайно, у мене був варіант залишитися у Криму, але вже тоді були складності, зокрема, з переказом грошей. Саме у той час з'явилися хороші пропозиції з материкової України, зокрема зі Львова. Все склалося одномоментно — і роботу запропонували, і з житлом допомогли. Ми почекали, коли дочка закінчить навчальний рік, і в кінці червня 2015 року ми вже були у Львові.

QHA: Можна сказати, що головну роль у Вашому переїзді зіграв економічний аспект?

Ю. Тарасов: Не зовсім. Скажімо так: це було економічне рішення, але викликане політичними подіями і підкріплене тим, що в Криму стало «важко дихати». Описати це досить складно — це скоріше емоційні речі.

Серед тих, які можна пояснити, — нас із дружиною сильно дратувало, що у доньки в класному кабінеті висів портрет Путіна. Таких нюансів було дуже-дуже багато, і ставлення до цього було однозначно негативне. З кожним днем ​​окупації ставало все гірше та гірше. Особливо для тих, хто вибрав для себе українську точку зору.

QHA: Пам'ятаєте, як перетинали адмінкордон із «материком»?

Ю. Тарасов: Ми їхали, коли середній доньці було півроку. Переїхали без особливих проблем, заздалегідь все спланувавши.

QHA: Багато хто говорить про відчуття свободи при виїзді з окупованого Криму...

Ю. Тарасов: Так і було — почуття свободи. Можливо, тому що змогли позбутися від того емоційного пресингу в Криму. Дійсно, стало дуже легко.

QHA: Як зустрів Львів?

Ю. Тарасов: Львів нас зустрів ще в Херсоні. Україномовна провідниця говорила дуже швидко, і зрозуміти її відразу було досить складно. Сам Львів завжди всім запам'ятовується бруківкою. Я навіть зараз, коли їду зустрічати або проводжати друзів на львівський ж/д вокзал, не можу звикнути до цього. А тоді, вийшовши з поїзда, я сприймав львівську бруківку як бруківку свободи (сміється. - Ред.). А друге враження — досить чисте місто, набагато чистіше, ніж Сімферополь. Пізніше я зрозумів, що не все так ідеально, але все ж.

QHA: Як ставляться жителі Львова до кримчан, зокрема, яке було ставлення до Вас?

Ю. Тарасов: Нічого негативного. Коли говориш російською, косо не дивляться, коли говориш українською з помилками — теж. Хоча пригадую один випадок. У перший же день після переїзду я пішов до магазинчика поруч із будинком. Тоді українська у мене був зовсім «кривою». Продавчиня, мабуть, подумала, що зі мною щось не так, тому що я говорив повільно, ретельно підбираючи кожне слово. Тоді вона косо на мене подивилася і потім при всіх наступних моїх візитах дивилася так само. Це єдиний випадок, коли мені здалося, що щось не так.

QHA: А коли дізнавалися, що кримчанин, як реагували?

Ю. Тарасов: О-о-о... Завжди виникав стандартний набір питань: а що там у Криму? А чому Львів? Всі дуже дивувалися, як ми сюди переїхали. Це завжди така емоційна реакція, дуже захоплена.

QHA: Ви вірите в повернення Криму Україні?

Ю. Тарасов: Це не питання віри, а питання політики та економіки. Мені здається, що Росія не зможе його утримати, а Україна за допомогою світової спільноти зможе його повернути.

QHA: Що для Вас означає Крим сьогодні?

Ю. Тарасов: Вже нічого. Для тих, хто вирвав себе з корінням, це вже не важливо. Я почав розуміти, що Земля дуже маленька і відмінності не в території, а в людях.

QHA: А що для Вас Україна сьогодні?

Ю. Тарасов: Для мене Україна — це підліток, оточений купою родичів, які намагаються зробити з нього свою подобу. Кожен по-своєму. Я не маю на увазі батьків. Вони, як могли, ростили дитину, але вже втомилися...

Але в підлітковому віці вже неможливо сильно вплинути. Тобто все вже в руках цього підлітка. Якщо він захоче бути розумним і думати своєю головою, то все буде добре. Якщо ні, то буде ще одна «порожня» держава.

Єдине, що для мене в Україні зараз здається зайвим, застарілим і сильно заважає, — це релігійне питання. ХХI століття — і замість того, щоб розвивати науки і технології, у нас засилля релігій.

QHA: Чи можлива Україна без Криму?

Ю. Тарасов: У цьому житті все можливо. Особливо чітко починаєш це розуміти після того, що трапилося. Україна можлива і на Марсі — головне, щоб там були українці.

Розмовляла Ольга Волинець

ФОТО: інтернет

QHA