ЛЬВІВ (QHA) -

24-річний курсант Національної академії сухопутних військ України імені Петра Сагайдачного Артем Ломов у розмові з кореспондентом QHA тримається підкреслено незалежно, проте при згадці рідного Криму, де він провів свою юність, говорить якось інакше, не поспішаючи і намагаючись знайти точні слова, які виражають його почуття.

— 2014 року було дуже неприємно відчувати свою безпорадність. Хоча на анексованому півострові залишилися майже всі родичі. Вони підтримують мене, незважаючи на мою проукраїнську позицію по Криму. Мої брат, сестра, бабуся всі за Україну, зазначає він.

З розмови з Артемом стає зрозумілим, що новини з батьківщини він отримує, розмовляючи з рідними по телефону, скайпу або вайберу. Що ж стосується життєвої позиції, то його майбутнє чітко визначене років на десять наперед.

Після закінчення академії буде розподіл, буду виконувати свої обов'язки, тим більше, що військове життя знаю не з чуток. До вступу до академії довелося побувати в АТО у складі підрозділу, який захищав Донецький аеропорт. Ніс службу у Донецьку, охороняючи деякі важливі державні об'єкти. З огляду на те, що строкову службу проходив у спецназі, була внутрішня готовність захищати батьківщину саме у зоні проведення АТО, ділиться курсант.

На моє запитання про те, чи було страшно на передовій, Ломов відповідає просто, без хвастощів.

— Якщо чесно, то в АТО я напросився сам. Трохи страшно було коли тільки побачив ворога, але після першого пострілу все пройшло. Просто став робити те, що потрібно, щоб вижити і захистити своїх товаришів по зброї. Причому служба у спецназі справді зіграла хорошу службу. За час моєї участі у бойових діях нікого не вбили, був тільки один поранений,  розповідає Артем. 

На фото: Артем Ломов (другий праворуч у першому ряду) з побратимами внизу,  ред.)

А коли наша розмова знову повертається до рідного Криму, на його обличчі з'являється якийсь ледь помітне напруження. Видно, що курсанту важко говорити про залишений 2014 року дім, і він довго підбирає потрібні слова.

— Хочеться побачити рідних, які залишилися у Криму, але після участі в АТО розумію, що це практично нереально. Залишається сподіватися на диво. Наприклад, на те, що ми або відвоюємо півострів або помиримося із РФ, хоча останнє, після стількох жертв з української сторони, малоймовірно, зазначає Ломов.

За деякий час він знову повертається до цієї теми, але вже з боку світової політики.

Є ще надія на те, що з новим президентом США нам повернуть Крим під тиском світової громадськості та за рахунок санкцій. Або що президента РФ Путіна на його посаді змінить людина, яка рахуватиметься з нормами міжнародного права, і переговори по Криму перейдуть у цивілізованіший формат.

Прощаючись із курсантом Артемом Ломовим, на грудях якого блищить медаль «Захисник Вітчизни», міцно тисну його руку. Десь глибоко в душі зароджується надія, що з такими воїнами незалежність України під надійною охороною.

ФОТО: інтернет

QHA