КИЇВ (QHA) -

Генерал Петро Григоренко закликав кримськотатарський народ змінити тактику боротьби з радянською владою і перейти до рішучих вимог. Про це 20 жовтня, на вечорі пам'яті, присвяченому 110-річчю від дня народження українського громадського діяча, генерал-майора Петра Григоренка, сказав лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв.

Він поділився своїми спогадами з кореспондентом QHA про генерала Петра Григоренка, розповівши, що він був більше ніж другом для кримськотатарського народу.

— Знаменита промова Петра Григоренка на вечорі на честь дня народження в'язня сталінських таборів і письменника О. Костеріна дуже вплинула на радикалізацію кримськотатарського національного руху. Григоренко закликав змінити нашу стратегію і тактику, припинити звертатися до ЦК КПРС і до уряду, тобто до основних винуватців усіх злочинів проти нашого народу, з проханнями про справедливість, а переходити до рішучих вимог, бо, як він казав, «те, що належить по праву, не просять, а вимагають»,  поділився спогадами Джемілєв.

Далі Джемілєв розповів, що квартира самого Петра Григоренка, звісно, перебувала під постійним наглядом КДБ. Він не міг сходити в сусідній магазин за продуктами без того, щоб за ним не ув'язалися кілька агентів держбезпеки. Але заарештовувати генерала радянська влада довгий час не наважувалася — їй заважала його народна популярність і визнання на Заході.

Наприклад, якщо у пересічної людини під час обшуку виявляли статті Петра Григоренка, особливо його знамениту промову на вечорі О. Костеріна, то це було достатньою підставою для його арешту за звинуваченням у зберіганні та розповсюдженні документів, що ганьблять радянський лад. Наприклад, 21 квітня 1968 року у м. Чирчику поблизу Ташкента були побиті і розігнані кілька тисяч кримських татар, які зібралися відзначати своє національне свято Дервізу, а кілька людей були заарештовані і віддані до суду. І основною причиною цієї жорстокості було те, що, за оперативними даними КДБ, на цьому святі активісти національного руху збиралися зачитати промову Петра Григоренка, — згадував народний депутат.

За його словами, кримські татари побоювалися позасудової розправи над генералом за допомогою якогось провокатора, який міг вбити Григоренка. Тоді було прийняте рішення з Узбекистану до Москви направити спеціальну групу молодих кримських татар, які мали таємно вести негласні заходи стеження за квартирою Григоренка, а також супроводжувати його під час поїздок по місту.

— Про це довгий час не знав і сам Григоренко. Якось він мені сказав, що останнім часом біля свого будинку і під час прогулянок він став помічати, що за ним стежать люди неслов'янської національності. А я йому відповів: «От саме їх якраз можете не боятися, а, навпаки, в разі необхідності завжди можете розраховувати на їхню допомогу». Петро Григорович подивився на мене з подивом, а потім розреготався, розповів Джемілєв.

Він згадав деякі подробиці обшуку в домі Петра Григоренка, свідком якого він став.

— Через пару годин після початку обшуку, користуючись метушнею, що зчинилася, я зробив нову спробу втечі. Але цього разу невдало. Стрибаючи з вікна квартири Григоренка, розташованої на 3-у поверсі досить високого будинку, я зламав собі ногу, був схоплений і доправлений спершу у відділення УВС, а потім у лікарню Скліфосовського, де мені наклали на ногу гіпс. Заарештовувати вони мене тоді не стали. По-перше, про обшук у квартирі Григоренка і інцидент з моїм невдалим стрибком моментально передали багато західних радіостанцій, а по-друге, їм явно не хотілося заарештовувати мене у Москві.

Після чого, за словами Джемілєва, було відкрито одну спільну кримінальну справу проти нього, Петра Григоренка і поета Іллі Габая. Але незабаром справу проти генерала було виділено в окреме провадження. Радянське керівництво вирішило його не судити, а відправити на лікування до психіатричної лікарні.

— Григоренко витримав нелюдські тортури у в'язниці КДБ Ташкента, в інституті Сербського у Москві і у спецпсихушці Черняхівська — постійні побиття, гамівні сорочки, насильницькі годування під час голодувань протесту з вибиванням зубів, уколи аміназину, що викликають жахливий біль і вводяться лікарями-садистами, спеціальні заштовхування його в тісні камери з буйними божевільними. Але все ж страшні фізичні і моральні тортури нітрохи не зломили волю цієї мужньої людини, сказав народний депутат.

Григоренка остаточно звільнили з психушки 26 червня 1974 року, але за тиждень до його звільнення знову заарештували Мустафу Джемілєва. Генерал відразу повертається до правозахисної діяльності, налагоджуючи зв'язки з рештою дисидентів, що все ще перебували на волі.

У березні 1978 року, під час перебування Григоренка на лікуванні у США, радянське керівництво позбавляє його радянського громадянства.

— Григоренко плакав, бо був вірним сином свого народу і він знову хотів бути в цій країні з її жахливою бідністю, засіяною в'язницями, таборами і психушками, з її тупими і нахабними чиновниками, бо тут його батьківщина, його народ, його друзі і соратники , згадує Джемілєв.

1999 року кримські татари встановили пам'ятник Петру Григоренко в центрі Сімферополя на площі, яка називалася «Радянською».

Генерал Петро Григоренко — ветеран Другої світової війни, за участь у якій був удостоєний низки урядових нагород. Він активно критикував радянську владу, сприяв активізації національного руху кримських татар. Разом зі своїми земляками у діаспорі закладав фундамент відродження незалежної і демократичної України. Він створив і очолив Закордонне представництво Української Гельсінкської групи, яке фактично стало неофіційним посольством незалежної України ще задовго до її появи на політичній карті світу. За свою активну позицію Григоренко переслідувався владою.

1964 року його заарештували і примусово відправили до психіатричної лікарні. Вдруге його заарештували вже 1969 року і випустили на волю лише 1974 року під тиском міжнародної спільноти. В кінці 1977 року генерал виїхав з дружиною до США для операції і побачення з сином, що емігрував раніше. Через кілька місяців був позбавлений громадянства і тим самим права повернення до СРСР.

QHA