КИЇВ (QHA) -

15 липня 2017 року український борець Февзі Мамутов завоював Гран-прі на Міжнародному турнірі з греко-римської боротьби в Іспанії. Він впевнено подолав чотирьох суперників і привіз перемогу до України.

Після анексії Криму кримський татарин Мамутов не зрадив країну — як дванадцять років тому, коли хлопець вперше виступав на міжнародній арені, так і зараз на його грудях красується український герб. Кожну перемогу він присвячує своїм рідним і пишається тим, що вона може стати ще одним приводом порадувати кримськотатарський народ, якому випали важкі випробування.

У бесіді з кореспондентом QHA Февзі Мамутов розповів, як у його житті з'явилася греко-римська боротьба, з ким із суперників в Іспанії боротися було найскладніше і що для нього означає підтримка його народу.

QHA: Февзі, вітаю з перемогою!

Февзі Мамутов: Дякую.

QHA: Ви впевнено перемогли чотирьох суперників. Що було найскладнішим?

Февзі Мамутов: Почати... У мене дуже рідко бувають другі місця, тому що, коли справа наближається до фіналу, інакше, як перемогти, неможливо — там вже все само собою все виходить. А ось почати — складно.

На турнірі в Іспанії у мене було чотири суперника. Бої почалися з представника ПАР. Я ще ніколи не боровся з представниками цієї країни. Бій з ним виявився досить легким. Потім я боровся з французом. Потім японець — дійсно далеко не слабкий спортсмен. У фіналі я зустрівся також із французом вірменського походження.

Сил мені надавали співвітчизники з Києва та Криму, я відчував їх величезну підтримку. Всі близькі, друзі та знайомі стежили за змаганнями і підтримували.

QHA: Що для Вас означає ця перемога?

Февзі Мамутов: Мене дуже багато людей вітають з перемогою, що приємно. Коли я приїхав додому і побачив щасливі очі своєї дружини, я зрозумів, що для неї означає ця перемога. Коли розмовляв з рідними, які живуть у Криму, у голосі тата промайнула гордість. Вони раді за мене — і це головне. А також ця перемога стала радістю для всіх моїх співвітчизників, які на сьогоднішній день переживають не найкращі часи. Чому б їх не порадувати? Такі моменти дуже значимі для мене через те, що я можу викликати позитивну емоцію у людей.

QHA: Хто із світових борців є для Вас найсильнішим суперником?

Февзі Мамутов: На сьогоднішній день я боровся з усіма топовими борцями світу. Однак якщо в інших країнах у кожній ваговій категорії по сім-вісім осіб, то у нас — один-два... Думаю, що найсильніші на сьогоднішній день — це представники Ірану, Росії, Грузії. Україна у 2015 році серед усіх світових країн в команді стала третьою. Наші борці теж сильні, ми задніх не пасемо.

QHA: Спортивні експерти називають Вас думаючим борцем, а однією з головних Ваших якостей називають спокій...

Февзі Мамутов: Я завжди переглядаю бої своїх суперників, аналізую. Інакше не можна, якщо ти займаєшся цим видом спорту і чекаєш позитивних результатів. Ти повинен жити цим. Коли навіть сон ти сприймаєш як тренування, як відновлення (сміється. — Ред.).

Є така думка, що моя особливість — у гнучкості. Звичайно, ти думаєш під час бою, однак більше працює м'язова пам'ять. У той же час, коли виходиш на ринг, розумієш, що це така ж людина, у якої в мізках маса проблем, турбот і страхів. Незрозумілі ситуації, різні переплетення під час бою для мене вигідні, оскільки багато хто губляться в такі моменти. Насправді багато борців мають стиль боротьби, який схожий на їхню поведінку в житті.

QHA: Як у Вашому житті з'явилася греко-римська боротьба?

Февзі Мамутов: Спочатку я почав займатися кікбоксингом. До зали мене привів старший брат. Я навіть виступав на якихось змаганнях, тоді ще в категорії до 18 кг. Але на перший бій я не встиг надіти екіпіровку. На другий — просто не вийшов, хоча боягузтвом не відрізняюся. Зайняв третє місце серед трьох учасників. Ось так і завершилася моя кар'єра в кікбоксингу. Але цей диплом у мене досі є (сміється. — Ред.).

А до зали греко-римської боротьби я потрапив зовсім випадково. Я не знав про неї нічого. Зал знаходився зовсім поруч із моїм будинком. Якось ми гуляли з хлопцями і випадково забігли до зали. Там до мене підійшов тренер, розповів про цей вид боротьби — і я залишився. Ось досі не можу вилізти з цього виду спорту. Я вдячний Господу, що так вийшло, тому що боротьба — це те, що дійсно робить тебе дисциплінованим, дає якесь розуміння життя і постійно тримає в тонусі. Ти завжди знаєш, чого хочеш. Адже всі люди шукають сенс життя, а боротьба, на мою думку, допомагає знайти цей сенс швидше.

QHA: Ви розповідали, що у севастопольській школі, де вчилися, Ви були єдиним кримським татарином. Яке відношення було до Вас з боку дітей та викладачів?

Февзі Мамутов: У Севастополі в той час кримські татари були рідкістю. І дійсно, я був єдиним кримським татарином на всю школу. Якихось репресій відносно мене не було, але була дитяча недоброзичливість. Однак я розумію, що діти абсолютно в цьому не винні. Адже як може дитина робити якісь речі, яких не бачить вдома? Це думка батьків. А взагалі, якщо людина судить про інше за національністю або кольором шкіри, її складно назвати розумною. Тоді я зумів подружитися з усіма своїми однокласниками, і зараз ми спілкуємося, вони мене вітають з перемогами.

Зі школи у мене є один спогад, пов'язаний з міфами... Вчителі нас постійно лякали страшилками, що на Західній Україні дуже погано ставляться до російськомовних. Якось я опинився на змаганнях у Львові. Пам'ятаю, чомусь у нас були костюми кольорів російського триколора, проте з написом «Україна».

Нас там привітали українською мовою, ми відповіли на російській. І нічого не сталося — все було добре. Нас поселили, добре годували, ми брали участь у змаганнях на рівні з усіма. Нам за такою ж ціною продавали квитки і хліб, ніхто не відмовляв...

Оскільки я завжди висловлював свою думку, якщо інші щось сказали несправедливо або неправдиво, то тут я теж не змовчав. Але коли прийшов до школи і розповів про це, відповідь була традиційною: «Ви потрапили не до того району».

QHA: Зараз у Вас є можливість відвідувати Крим?

Февзі Мамутов: Їжджу раз на рік під час відпустки, з дозволу Міністерства оборони. Дуже сильно тягне в рідні місця. Хочеться частіше бачити батьків, які, на жаль, не вічні. Ось чого я дійсно боюся, так це відчувати себе винним у тому, що я присвятив своє життя чомусь, але при цьому не побув з батьками.

Коли я народився, мій старший брат і дві сестри були вже досить дорослими. І вони, і батьки жили мною. Дуже егоїстично з мого боку було б не шукати спосіб приїхати — просто втішити і обійняти маму.

QHA: Я так розумію, що після анексії Криму перед Вами стояв вибір — поїхати або залишитися...

Февзі Мамутов: Вибір був у кожного кримчанина. Однак вперше на міжнародній арені я виступив у 2005 році, і так само, як і зараз, у мене на грудях красувався герб України. Неможливо взяти і в один момент все поміняти. Тим паче, що я військовослужбовець української армії і давав присягу Україні. Її зрадити не можна, тому що це певного роду клятва. А порушувати клятву недобре.

Розмовляла Ольга Волинець

QHA