КИЇВ (QHA) -

З того часу, як Єлизавета Меланьїна повернулася з концтабору, пройшло 72 роки. Але кожен день, проведений у таборі смерті, назавжди залишився у пам'яті жінки.

— До концтабору ми з мамою потрапили випадково. Я тоді маленька була, вже не пам'ятаю, звідки ми бігли, але бігли і ховалися постійно. На полустанку стояв порожній вагон з-під сіна і вівса. Ми залізли туди, вівса наїлися і заснули. А вранці нас розбудив солдат у німецькій формі. Бити не став, але під прицілом відвів до поїзду, який людей на роботи віз до Німеччини. Так і потрапили ми в полон, — ділиться учасниця Ритуалу Пам'яті Єлизавета Меланьїна.

Скільки тоді їй було років — не пам'ятає. Мати незабаром загинула під час пожежі у цеху, а маленьку Лізу разом з іншими дітьми поселили до бараку. В Україні вона повернулася вже в 1945 році.

— Нас привезли до Самбора, до дитбудинку поселили. І суворо заборонили говорити, що ми в концтаборі були. Справа в тому, що німців тоді так ненавиділи, що діти навіть нас, постраждалих, били і називали немчураками, — згадує Єлизавета Меланьїна.

Під час Другої світової війни на території нацистської Німеччини та на окупованих територіях діяло понад 14 000 концтаборів. В них знищили понад 11 млн осіб. Багато хто втратив тоді своїх батьків, братів, сестер. Вшанувати їх пам'ять збираються щороку 11 квітня.

— Раніше приходило багато людей, а зараз жменька залишилася. Моїм батькам пощастило повернутися живими, а я сама народилася у концтаборі. 4 роки там пробули, це жахливо, нікому не побажаю таке пережити. Буду приходити сюди, поки сил і здоров'я вистачить, — розповідає учасниця Ритуалу Пам'яті Людмила Геніна.

Понад 200 учасників заходу поклали квіти до пам'ятного знаку «Пам'ять заради майбутнього», Меморіалу пам'яті загиблих у Бабиному Яру та пам'ятника загиблим у колишньому концтаборі «Сирецький».

— Сюди я приходжу, щоб рідних пом'янути. Я не знаю, де вони поховані. Кожен раз, коли на кладовищі буваю, виглядаю недоглянуті могилки. Думаю, а може там мій батько або брат лежить? Біль нестерпний, словами не передати, — не приховуючи сліз, розповідає Єлизавета Михайлівна.

Вшанувати пам'ять жертв фашистів прийшли і учні однієї з київських шкіл.

— Мені дуже сумно слухати історії про концтабори, адже людей вбивали просто так, ні за що. Маю велику надію, що такого більше ніколи і ніде не буде, — каже школярка Юлія Дубчак.

Учасники Ритуалу Пам'яті кажуть: загиблих у концтаборах не забудуть ніколи. Адже це був злочин не проти одного народу, а проти всього людства.

QHA