КИЇВ (QHA) -

Сьогодні в історії України відзначається трагічна дата — 1–2 березня 1943 року загонами СС та угорською жандармерією було жорстоко вбито 6 700 українців у селищі Корюківка Чернігівської області.

У результаті каральної акції загинуло більше людей, ніж у відомих масових вбивствах у білоруській Хатині, чеському Лідіце і французькому Орадурі, що робить її наймасштабнішою у Другій світовій війні.

Населення Корюківки підтримувало активний зв'язок з партизанським рухом. У лютому 1943 року партизани Олексія Федорова повернулися на Чернігівщину з Брянщини й розмістилися в лісах на Каменському хуторі. У відповідь на збір продуктів по селах, окупанти спалили низку населених пунктів і заарештували членів сімей партизан. Десятки жінок і дітей чекали страти. За відсутності Федорова, який перебував у Москві, командир взводу Феодосій Ступак вирішив звільнити заручників, серед яких були двоє його синів 12 і 13 років, які після розстрілу матері також очікували на смерть.

У ніч на 27 лютого партизани розгромили гарнізон Корюківки, який складався, головним чином, з угорських солдатів. Було звільнено 97 заручників, вчинені диверсії на залізничній станції, підірвані майстерні, склад пального.

Вранці 1 березня каральний загін оточив село й заходився винищувати мирне населення. Під приводом перевірки документів людей зганяли в клуби, школи і церкви, після чого партіями по 50–100 чоловік розстрілювали, незважаючи на стать і вік. 2 березня забиті трупами будинки почали підпалювати, але вбивства тривали. Карателі прочісували село, хапали людей і живцем кидали у палаючі хати. До кінця дня 2 березня Корюківка майже повністю згоріла.

Чернігівські історики С. Павленко і С. Бутко вважають, що партизани могли врятувати хоча б частину жителів Корюківки від загибелі, проте навмисне не зробили цього.

Згідно з офіційними даними, на початку 1943 року з'єднання першого секретаря Чернігівського обкому КП(б)У А. Федорова налічувало 12 загонів загальною чисельністю 5 500 бійців, більшість з яких влаштувалися недалеко від Корюківки, в сусідніх селах. За підрахунками істориків, кількість карателів, відряджених на «акцію відплати», становила приблизно 300–500 чоловік.

— Не було команди. Ми тільки спостерігали, — зізнався після війни один з партизан загону Федорова.

Жодна каральна операція гітлерівців не переривалася сталінськими загонами, бо було вигідно, щоб відбувалося якомога більше звірств з боку німецької адміністрації. Усі знали, що німецькі окупанти за кожного вбитого солдата розстрілюють до 100 чоловік, і цьому наказу вони невідступно слідували.

А підпільники і партизани, вбивши німця, навіть не закопували труп. Таке часто траплялося прямо у населених пунктах, після чого гітлерівці одразу ж розстрілювали мирних людей, а село спалювали.

За задумом Москви, населенню України потрібно було довести, що Голодомор 1932 — 1933 рр., розстріли 1930-х — це ще нічого, а німецький режим набагато страшніший.

Раніше повідомлялося, що в Національному університеті ім. Тараса Шевченка відбулося перше обговорення загального огляду історичного наративу Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр», який у майбутньому має стати основою для створення усіх експозицій музею.

QHA