КИЇВ (QHA) -

Нова концепція зовнішньої політики Росії, яку подарував російським громадянам останній місяць року, цілком ймовірно, може вже за рік-другий втратити свою актуальність. Таке вже не раз траплялося в новітній історії. Концепція від 2000 року, написана в Кремлі після перемоги на виборах президента Володимира Путіна, стала неактуальною вже у 2001 році, коли в Нью-Йорку впали TwinTowers, внаслідок чого у світі з'явилася нова глобальна загроза — міжнародний тероризм. Проіснувала вона саме до початку п'ятиденної війни, розпочатої Росією в серпні 2008 року проти сусідньої Грузії.

Її політичні наслідки поставили світ перед загрозою початку третьої світової війни. Країнам Заходу стало зрозуміло, що «збирання російських земель» і відродження імперії на військовій агресії проти Грузії навряд чи зупиниться. Захист російськомовних громадян, які проживають за межами державних кордонів Росії, вписаний у зовнішньополітичну концепцію, вказав на те, що захоплення Путіним нових територій — лише питання часу. У лютому 2013 року з-під пера кремлівських стратегій виходить чергова концепція, яка дуже швидко втрачає свою актуальність після окупації Криму і початку війни проти України. Саме з цією концепцією Росія прожила три роки, вперше після розпаду колишнього СРСР наразившись на масштабні міжнародні персональні та економічні санкції й опинившись у глухій міжнародній ізоляції. Коли дивишся на калейдоскоп мінливих концепцій з питань зовнішньої політики Росії, важко позбутися відчуття того, що Кремль завжди помилявся з глобальними політичними трендами. Чи то спеціально, чи то помилково.

Нова концепція: кримський шлях «ЛДНР» не світить

Але як би там не було, у новій концепції, підписаній Путіним на початку грудня цього року, ніяких особливо нових елементів помічено не було. Ну, хіба що прибрали положення про підтримку Росією підходів щодо зниження фактора сили у розвитку міжнародних відносин. А й справді, як можна на тлі масштабних війн проти України і сирійської опозиції говорити про те, що для чинника сили у зовнішній політиці місця більше немає?! Поки паруючий авіаносець «Кузнєцов» зможе лякати міжнародних партнерів, доти фактор сили (військової, а не економічною або інноваційної) для Путіна буде єдиним, який можна буде «продавати» на міжнародних майданчиках.

Концепція також надійно ховає сподівання жителів так званих «ДНР» і «ЛНР», які на початку конфлікту розраховували на приєднання до Російської Федерації (за прикладом Криму). У концепції і словом не згадується проблема так званих російських співвітчизників, що живуть у зонах конфліктів, що посилає Донецьку і Луганську чіткий політичний сигнал: у кращому випадку частина Донеччини і Луганщини можуть повторити долю невизнаних Абхазії, Південної Осетії або Придністров'я, але вже точно не українського півострова.

Взагалі-то Україну не раз згадують автори зазначеного документа. В одному положенні вони пропонують ідею розвитку всього різноманіття політичних, економічних і культурних відносин з Україною на основі взаємоповаги, вибудовування партнерських відносин при дотриманні національних інтересів Росії. В іншому параграфі вказується на прагнення Москви врегулювати внутрішньополітичний конфлікт в Україні політико-дипломатичними методами. Іншими словами, нова концепція зовнішньої політики Путіна визначає мету з повернення Донбасу до складу України на російських умовах.

Тонкий натяк: Росія вчепилася в Крим мертвою хваткою

Окремо мова про Крим у документі не йдеться, оскільки Москва вважає, за словами Путіна, питання Криму «остаточно вирішеним». Але, чітко вказуючи на готовність Росії захищати свої національні інтереси за допомогою всіх наявних засобів, у тому числі, військових, стає зрозумілим, що просто так півострів Україні ніхто повертати не збирається. У чому, власне, ніяких сумнівів ні у кого й не виникало. Адже не для того ж його вкрали у березні 2014 року, щоб потім повертати. Разом із тим у документі фіксується готовність повернути Україні Донецьк і Луганськ, але на умовах Москви. Офіційному Києву подається сигнал, що:

а) нормалізація відносин між двома сусідніми державами можлива, але за кремлівським сценарієм;

б) дається остаточна порада забути про повернення Криму;

в) військову агресію Росії вкотре пропонується розглядати як внутрішній український конфлікт.

Отже, взагалі-то, нічого нового в документі, прийнятому напередодні щорічного послання Володимира Путіна Федеральним зборам, що відбулися 1 грудня, ми не побачили. Набір все тих же фраз і політичних оцінок того, що відбувається в Україні, які громадяни країни чують вже майже три роки. Це може свідчити про два моменти. Перший — Кремлю за великим рахунком наплювати на утримання згаданої концепції, адже діяти він звик не у відповідності з якимись стратегічними планами, а інтуїтивно, навмання. Другий, за вже сталою традицією, Москва розуміє, що дуже скоро основні постулати можуть втратити свій сенс. Як це не раз траплялося у 2001, 2008 і 2013 роках. Нам залишається лише чекати — c такою динамікою продукування концепцій нову можна очікувати десь через півтора роки.

Андрій Наджос,

Доцент Інституту міжнародних відносин, КНУ ім. Т.Шевченка

для QHA

QHA