КИЇВ (QHA) -

Оголошуючи дострокові президентські та парламентські вибори, президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган планував швидко і з мінімальними зусиллями переобиратися та отримати більшість у парламенті.  Однак, події останніх тижнів говорять, що це буде не так просто зробити.

За результатами опитування проведеного REMPES від 2 травня, зараз президент  Реджеп Таїп Ердоган може розраховувати на 34,9% голосів, Мухаррем Індже — 18,9%, Мераль Акшенер — 17,6%, і Селахаттін Демірташ — 9,7%.

Кожен з них має свої недоліки та переваги, однак поодинці ні в кого з них немає шансів, але у випадку другого туру можливі різні, не надто приємні для Ердогана варіанти.

Отже, хто вони, суперники діючого президента?

Лівий центр

Від найбільшої опозиційної Народно-республіканської партії Туреччини, яка контролює лівий центр, на вибори йде Мухаррем Індже. Колишній вчитель фізики, він хоча й критикує Ердогана всюди, де тільки може, але не надто відомий широкій публіці. Індже є членом парламенту протягом останніх 15 років і вважається представником більш націоналістичного крила партії.

Його кандидатура стала несподіванкою, адже планувалося, що за президентське крісло змагатиметься сам глава НРП Кемаль Киличдароглу. І тут не йдеться про фронду всередині партії, а швидше про довготривалу стратегію. Буквально у лютому цього року він був переобраний главою НРП.

До плюсів Індже варто віднести те, що він є одним з найкращих ораторів турецького політикуму, має підтримку низових структур партії, адже будував свою політичну кар’єру починаючи рядовим членом партії. Окрім того, до нього добре ставиться курдське населення. Свого часу, у травні 2016 року, було багато шуму, коли Індже, в супереч волі партії, проголосував проти зняття депутатської недоторканності з курдських депутатів. І зараз він розраховує на їхню підтримку.

— Я буду президентом 80 мільйонів громадян Туреччини, правих і лівих, алевітів і сунітів, турок і курдів. Я буду неупередженим президентом, — заявив Індже на мітингу 2 травня.

Правий центр

Єдиною жінкою-претендентом на президентське крісло є лідер “Хорошої партії”  Мераль Акшенер. Усю свою політичну кар’єру вона будує як представник правого сегменту турецького політикуму. Обравшись від Партії вірного шляху в 1995 році, вона стала першою жінкою на посаді міністра внутрішніх справ Туреччини — у 1996 — 1997 рр.

Потім Акшенер була соратницею Ердогана і навіть виступила однією з засновниць Партії справедливості та розвитку. Щоправда, дуже швидко віддалилася від нинішнього президента Туреччини і у 2007 році стала членом крайньо-правої “Партії національного руху” і навіть була віце-спікером парламенту.

Після того, як Партія націоналістичного руху взяла курс на співпрацю з Ердоганом та ПСР, Акшенер очолила групу незадоволених і заснувала власний проект — “Хорошу партію”.

Серед плюсів виділимо її імідж людини, здатної за потреби діяти рішуче, окрім того, в турецькій політиці зараз є запит на жінку-політика. Варто відзначити її негативне відношення до курдів.

Курдський кандидат

Селяхаттін Демірташ — за професією адвокат. Він починав як правозахисник і в політиці з 2007 року, коли був обраний у парламент від лівої Партії демократичного суспільства. При цьому, Демірташ підтримує тісні зв’язки з курдами у Сирії та Іраку, а також з Робітничою партією Курдистану, що визнана терористичною у Туреччині. У 2010 році він навіть відсидів декілька місяців “за зв’язки з терористами РПК”. З 2014 року Демірташ очолює Демократичну партію народів — ліву силу, яка у тому числі відстоює інтереси національних меншин, зокрема курдів у Туреччині — після виборів 2015 року стала третьою за впливом партією парламенту.

На його користь грає “ореол мученика”. Зараз Демірташ перебуває у в’язниці. У лютому минулого року його знову засудили за “приниження турецької нації” під час публічних виступів. Тоді ж за гратами опинилося ще 8 депутатів, а ще 11 чоловік його однопартійців були позбавлені депутатських мандатів. Разом з тим, його двояка позиція щодо курдського тероризму відштовхує багатьох ліво налаштованих некурдів.

Комбінації

Кожен з трьох кандидатів має свій нішевий електорат, який стовідсотково за нього проголосує. Для Акшенер — це праві та ультраправі націоналісти, для Індже — це ататюркісти і лівий центр, ну а Демірташ може відтягнути на себе курдські голоси, половина з яких, як правило, підтримує Ердогана. Вже зараз зрозуміло, що у першому турі ні в кого з них немає шансів проти чинного президента. Але разом з тим і Ердоган поки що не набирає необхідних для перемоги 50% +1 голос.

Якщо відбудеться другий тур, ситуація інша. Акшенер, Індже, а також лідер невеликої ісламістської партії “Саадет” Темель Карамоллаоглу вже домовилися, що підтримають один одного в другому турі проти Ердогана. У цьому випадку вони зможуть розраховувати на паритет з діючим президентом і вирішальними будуть голоси курдів. Зокрема, це відноситься до релігійно-консервативної їхньої частини, яка традиційно підтримувала президента, але у зв’язку із операцією “Оливкова гілка” на півночі Сирії проти тамтешніх курдів, вона все більш вороже налаштована до правлячого в Туреччині режиму.

Таким чином, опозиції необхідно отримати підтримку Демірташа. Якщо в другий тур вийде Мухаррем Індже, з цим не повинно виникнути проблем, якщо ж Мераль Акшенер — про курдські голоси можна буде забути, як і про президентське крісло.

Роман Кот

QHA