КИЇВ (QHA) -

2017 рік, розпочавшись з інавгурації нового президента США і будучи продовжений циклом виборчих процесів у країнах Європейського союзу, має всі шанси стати однією з поворотних точок у сучасній історії. Сукупність процесів, що відбуваються в найважливіших для міжнародної стабільності регіонах світу, свідчить про те, що сутичка провідних світових гравців за розподіл сфер впливу тільки починається.

Кореспондент агентства «Кримські новини» поспілкувався з Надзвичайним і повноважним послом України в Туреччині в 2008-2016 рр. Сергієм Корсунським про стан справ на міжнародній арені, про виклики і перспективи для України в світлі останніх змін на ключових для нашої країни напрямах світової політики.

Сергій Володимирович, 24 січня завершилися переговори в Астані щодо врегулювання сирійського конфлікту. Як Ви оцінюєте їх результати?

— Я не думаю, що ці переговори внесли щось нове або значне в рішення сирійської проблеми. Попередній формат — женевський — повинен бути продовжений і, наскільки я розумію, він буде використовуватися. Плануються відповідні заходи, де передбачена участь спеціального представника ООН, і це — реальний шлях вирішення конфлікту. Те, що ми спостерігали в Астані, — спроба довести, що саме Росія грає ключову роль і без неї проблема не буде вирішена. Ви знаєте історію із запрошенням США: на переговорах був присутній посол США в Казахстані, тобто Дональд Трамп при всіх своїх заявах про важливість врегулювання ситуації навколо Сирії у зв'язку із загрозою ІДІЛ нікого не делегував.

Читайте на QHA: Переговори в Астані — черговий раунд безрезультатною полеміки?

Більш того, на мою думку, всі події, які відбувалися навколо Сирії останнім часом — перемир'я, історія з Алеппо, московська зустріч трьох міністрів закордонних справ, — мали на меті довести, що Росія, Туреччина та Іран здатні вирішити конфлікт без Америки, але якщо США хочуть, то їх теж можуть запросити. Саме це і сталося відразу після зміни адміністрації. Мені здається, кожна з країн в цьому трикутнику вирішує свою задачу, і якщо для Туреччини це реальне прагнення врегулювати ситуацію на своєму південно-східному кордоні, то для Росії — перш за все інструмент тиску на Захід.

У цьому світлі якими Ви бачите подальші кроки з врегулювання сирійського конфлікту?

— Я думаю, що попереду ще дуже багато роботи. Вкрай важливим є те, якою буде політика нового президента США з цього приводу, в якій мірі та як саме Сполучені Штати будуть брати участь у подіях. Наскільки я знаю, Дональд Трамп дав вказівки Пентагону підготувати новий формат коаліції, яка буде займатися боротьбою з ісламською державою. Концепція і формат цієї коаліції поки не зовсім зрозумілі.

Я працював в США, коли формувалася коаліція під час війни в Іраку, і пам'ятаю, наскільки цей процес був нетривіальним і неоднозначним. Я думаю, що тут буде відбуватися майже те ж саме. Тому що кожна країна, яка буде входити до коаліції, повинна розуміти, що треба буде входити фізичними ресурсами, людьми, технікою, грошима і, можливо, зіткнутися із загрозою терактів. Потрібно розуміти, що подібне рішення повинно бути серйозним і добре продуманим.

Під час підготовки переговорів розкрилися деякі суперечності та розбіжності інтересів навіть серед країн-організаторів, зокрема, Росії та Ірану. Чи може це закінчитися припиненням їх співпраці з Сирією?

— Іран завжди займав свою нішу, ця країна має власні інтереси і діє вкрай прагматично. І ми розуміємо, що там, безумовно, існують протиріччя. У Росії та Ірану — різні інтереси в регіоні.

Читайте на QHA: Роздратування головного союзника Кремля на Близькому Сході зростає

Взагалі, я думаю, що це дуже складний вузол взаємин: Туреччина — Іран, Іран — Росія, Росія — Туреччина, а якщо там ще і США беруть участь, то це перетворюється на чотирикутник вельми заплутаних двосторонніх і багатосторонніх взаємодій. Сторони, з одного боку, начебто мають одну конкретну мету — покінчити з війною в Сирії та з тероризмом, але з іншого — погляди на те, як ця мета повинна бути досягнута і що повинно вийти в результаті, абсолютно різняться.

У такому випадку могли б Ви окреслити ключові лінії розлому, які будуть визначати політику навколо Близького Сходу найближчим часом?

— Як ви знаєте, у Туреччині є один дуже конкретний інтерес: північна Сирія повинна бути вільна від ІДІЛ, при цьому там не можна допустити створення ніяких ворожих Туреччині анклавів. Ми розуміємо, що Іран підтримує шиїтська меншість у Сирії. Росію, швидше за все, цікавить не тільки зміцнення позицій на Близькому Сході, а й створення проблем для Європейського Союзу і США — мова про біженців, які прагнуть на Захід і не повинні повернутися назад до Сирії. Туреччина хоче, щоб три мільйони біженців повернулися додому, Росія ж — навпаки, докладає зусиль до того, щоб конфлікт не вщухав і біженці не поверталися.

Читайте на QHA: Багатогранний турецький «Щит Євфрату»

Все це відбувається на тлі виборів у цілій низці європейських країн і в умовах формування зовнішньої політики нового президента США. Мені навіть важко пригадати такої складності вузол проблем, який зараз виник у системі світових взаємовідносин. Саме тому я вважаю, що кроки, які робляться, не можна розглядати через призму простих рішень.

Навіть загострення ситуації в Авдіївці, де загинуло багато наших хлопців, з моєї точки зору, має відношення до процесів, що відбуваються навколо Сирії, — адже для Росії це теж інструмент, за допомогою якого можна впливати на позицію Заходу. Володимир Путін перевіряє готовність Європи і США в нових умовах виступити з єдиних позицій і для цього використовує як ситуацію в Сирії, так і загострення по лінії зіткнення на Донбасі. Я переконаний, що Україна зараз — важливий фактор світової політики, і ситуація навколо Сирії, яка важлива для Європи сама по собі, впливає і на позицію ЄС щодо України.

Протиріччя і конфлікти в регіоні зав'язані в надзвичайно тугий вузол і, на жаль, нечасто зустрічається розуміння, що це дуже складна конструкція. Тут треба розбиратися, що стоїть за кожним кроком, який конкретний інтерес переслідує кожен гравець, і не приймати видиме за дійсне.

Чи розробляються зараз якісь сценарії, варіанти того, як Україна могла б, граючи на протиріччях, про які Ви говорили, отримати максимум користі для своїх національних інтересів?

— Це питання не зовсім за адресою, але я не сумніваюся ні секунди, що всі ті, хто задіяний у вирішенні подібних питань, думають над цим день і ніч. Крім того, мені здається, що для нас не менш важливою є опрацювання альтернативних сценаріїв, ми повинні вміти відповідати на запитання «а що, якщо?..». Зараз є багато дуже цікавих аналітичних публікацій, автори яких говорять про те, що ми навіть ще нещодавно не могли уявити собі, наскільки радикально і як швидко зміниться політика США. Ми не могли уявити собі Brexit. Тому, можливо, варто уявити найгірший варіант — скажімо, якщо Ле Пен переможе у Франції або що станеться з позицією Нідерландів, якщо до влади прийдуть праві популісти?

На мою думку, Україні потрібно будувати концепцію зовнішньої політики, розуміючи, що ми в якійсь мірі будемо змушені шукати нові конфігурації союзників. Може бути, ідея зміцнення центральноєвропейського альянсу, або Інтермаріума, яка вже висловлюється деякими аналітиками, має під собою серйозні підстави? Крім того, треба серйозно думати про те, як розвивати відносини з Великобританією, яка, незважаючи на вихід з ЄС, вже заявила про серйозну підтримку України. І, звичайно, про те, чи можемо ми хоч якось допомогти розв'язати весь цей близькосхідний вузол...

Читайте на QHA: Чого чекати від терористів у 2017-му?

Я абсолютно переконаний, що всі ці питання серйозно аналізуються. До яких рішень ми прийдемо — буде залежати від того, як буде розвиватися ситуація, тому що ми, на жаль, а може бути, і на щастя, не є тим важковаговиком, який здатний різко змінити ситуацію поодинці. Ми — швидше, країна, яка виступає як каталізатор якихось процесів у світовій політиці. Ми можемо десь допомогти, підтримати — скоріше через міжнародні механізми.

В Організації Об'єднаних Націй, Раді Європи, ОБСЄ ми можемо багато чого зробити. Я не сумніваюся, що при цьому буде враховуватися і двосторонній контекст, адже у нас з тим же Іраном досить хороші стосунки. Нам дуже важливо бути присутнім в арабському світі, але разом із тим ми не можемо однозначно ставати тільки на одну сторону. Для нас життєво важливо мати якомога більшу кількість союзників. Мінімум два останніх голосування в ООН за резолюціями, пов'язаними з територіальною цілісністю України та порушенням прав людини в Криму, показали, наскільки важливо мати все-таки пул друзів, не просто одного-двох, а значну групу. Це вимагає більш зваженої регіональної політики, тому необхідно враховувати питання, що далеко виходять за рамки двосторонніх відносин. Ми розуміємо, що ситуація дуже складна, але якщо ми десь і якось можемо допомогти вирішити регіональні проблеми, виходячи з найвищих принципів і враховуючи наші національні інтереси, це потрібно робити.

З огляду на все сказане, якими Ви бачите першочергові цілі української зовнішньої політики?

Завдання номер один — не допустити зниження інтересу до українських проблем. Анексія Криму, як і дії російських військ і місцевих бандитів на Донбасі повинні бути припинені. Але для цього необхідно зрозуміти, що відбувається з формуванням нової політики Сполучених Штатів і з виборами в Європі. Аналіз світових ЗМІ за останні два тижні показує, що ті горе-віщуни, які прогнозували, що світові не буде діла до України після інавгурації Дональда Трампа, помилилися кардинально — практично всі світові агентства і газети в ці дні дуже багато уваги приділяють російській агресії на Сході , обстрілу Авдіївки, об'єктивно і правдиво подаючи інформацію. Я думаю, що все це вплине і на позицію президента Трампа і, можливо, стане предметом обговорення на президентських виборах у Франції. У лютому, коли Україна головує в Раді безпеки, плануються вкрай важливі заходи в Нью-Йорку і Вашингтоні, можливо, за участю президента України, а також відбудуться вибори в Нідерландах, які фактично вирішують долю угоди про Асоціацію, адже ми розуміємо, що новий уряд має сказати «так». Будемо сподіватися, що і виборці, і політики в Нідерландах почують те, про що говорить весь світ: Росія здійснює агресію проти нашої країни, а Україна повинна стати повноправним членом європейської сім'ї.

На мою думку, перші серйозні рішення будуть прийняті не раніше саміту «Великої сімки» у травні цього року. І у нас, як ви розумієте, завдання — зробити все, щоб і країни «сімки», і наші найближчі партнери не знижували рівень підтримки України. Нам не можна допустити ослаблення тиску на Росію.

На всі ці процеси, як Ви сказали, Україна має обмежений вплив...

— Навіть якщо в якихось питаннях ми безпосередньо вплинути не можемо, слід продовжувати всіма доступними засобами доносити правдиву інформацію про те, що відбувається в Україні, і сподіватися, що все-таки торжество розуму настане, що непередбачувано фантастичний популізм, який зараз настільки бурхливо процвітає в політиці, буде зупинений. Будемо сподіватися, що в цьому свою лідируючу роль зіграє Німеччина, переобравши Ангелу Меркель.

Розмовляв Роман Кот

QHA