КИЇВ (QHA) -

Першу частину інтерв’ю читайте тут)

QHA: Пане Михайле, наступного дня після саміту Ангела Меркель проводила передвиборчу зустріч і відверто заявила, що розчарована в англосаксах — американцях та британцях, мовляв, доведеться, Берліну та Парижу спільно боротися за Європу. Невже Європа зможе обійтися без НАТО?

Михайло Гончар: З огляду на фактичний початок парламентської виборчої кампанії у Німеччині, думаю, що цей виступ канцлера ФРН спрямований переважно на внутрішню німецьку аудиторію. 

QHA: Але минулого місяця Ви самі були одним з організаторів конференції про європейську безпеку, де, крім аналізу реалій Східного партнерства, в порядку дискусії піднімалися й питання створення окремої від НАТО оборонної моделі спільної Європи…

М. Гончар: Всі ці розмови нині виглядають просто утопічними. Беручи до уваги механізми європейської бюрократії, на це їм знадобляться десятиріччя. Річ у тім, що такий економічній гігант, яким є Європейський Союз, у плані безпеки – карлик.

Окрім того, навіть враховуючи участь армій США, Великої Британії та Франції у різних військових кампаніях, варто зазначити, що одна річ — воювати проти озброєних переважно стрілецькою зброєю іррегулярних формувань в Афганістані, Іраку чи Сирії, а інша річ воювати з регулярними силами країни, яка має у своєму арсеналі усі можливі види озброєнь та військової техніки, зокрема ядерну зброю. І в цьому контексті європейцям не варто винаходити новий безпековий велосипед, тим паче більшість країн ЄС одночасно входять до НАТО. Знайти консенсус серед ЄС по обороні буде складно.

Колишній заступник головнокомандувача військ НАТО у Європі генерал Річард Ширрефф  опублікував книгу в жанрі антиутопічного прогнозу «2017. Війна з Росією: термінове попередження», у якій автор припускає, що відкрите збройне протистояння з Російською Федерацією найближчим часом цілком реальне, і Кремль здатний за лічені години захопити країни Балтії. Але він там моделює нездатність НАТО протистояти РФ, а що вже казати про ЄС, який здатний лише діяти, як у випадку російської агресії проти України – породженням вербальних заяв про занепокоєння чи глибоке занепокоєння. На більше ЄС не здатний.

Тому, виходячи з Глобальної стратегії ЄС, яку ми розглядали на згаданій конференції у квітні, вважаю, що пункт, у якому мова йде про необхідність зміцнення партнерства ЄС з НАТО через узгоджене нарощування обороноздатності є шляхом, яким треба йти європейцям. Не в наших українських інтересах, щоб з’явилася лінія поділу між Північною Америкою та Європою. Шлях ЄвроНАТО на чолі з франко-німецьким тандемом якраз і призведе до «балтійського сценарію» генерала Ширреффа й катастрофи для Європи.  Висновок: Можливо НАТО – не ідеальна система безпеки для країн Західного світу, але ефективніше за неї поки нічого не створено.

QHA: Невже ЄС такий безпорадний, що не може обійтися без безпекової парасольки Євроатлантичного альянсу?

М. Гончар: В ЄС є невійськовий інструментарій впливу на агресора шляхом застосування реальних і відчутних для РФ фінансово-економічних, а не шоу-санкцій. Їхня ефективність надмірно роздута, а справжній удар по Росії завдало зменшення ціни на нафту. Режим ефективних санкцій, санкцій «примусу до миру» мав би включати:

відмову ЄС від російських проектів безтранзитних газотранспортних систем (Північний потік-2, ІІ нитка «Турецького потоку» в ЄС);

заміщення імпорту до ЄС російської нафти, нафтопродуктів, газу та вугілля неросійськими;

спрямування усіх платежів з боку західних компаній за російські енергоресурси на спеціально створені рахунки в міжнародних банках, якими РФ зможе скористатися лише після повернення до статус-кво у питанні виконання положень Гельсінського заключного акту 1975 року та Паризької Хартії 1990 року, тобто відновлення територіальної цілісності України, Грузії, виведення російського контингенту з території Молдови;

замороження персональних активів кремлівської владної олігархії, включно з членами родини і «колом друзів» Путіна, на Заході.

QHA: А скажіть, чи був у світі прецедент застосування такого механізму впливу на агресора?

М Гончар: Відомі санкції іранського зразка, де з 2012 по 2015 роки було відключення від системи міжнародних розрахунків SWIFT, санкції проти ПАР часів режиму апартеїду, нинішні засоби тиску на Пхеньян, але у такому комплексі їх не було. Це наше бачення невоєнного потенціалу ЄС, того, як використати російську залежність від європейських грошей на користь і ЄС, і з метою пацифікації кремлівського режиму, який може накоїти багато лиха у Європі.

QHA: Судячи з перших відгуків експертів, всі підкреслюють думку, що найскладніші питання лідери G7 відклали на обговорення у форматі «Великої Двадцятки», що відбудеться влітку у Гамбурзі.  Однак участь у двох самітах стали міжнародними оглядинами не тільки для Дональда Трампа, але і для його французького колеги – Емануеля Макрона. Про американського президента Ви вже казали, а що можете сказати про дипломатичний дебют Макрона?

М Гончар: Оскільки і Німеччина, і Франція виходять із примату європейських цінностей, тож співпраця між Берліном та Парижем триватиме. І дебют Макрона виявився вдалим, зокрема й випробування Путіним, який здійснив візит до Парижу. Путін розуміє, що з провалом Марін Ле Пен Росія певною мірою втрачає Францію. Хоча ще попереду парламентські вибори, на яких  «Національний фронт» очікує заручитися чималою кількістю голосів виборців, щоб принаймні вставляти палиці в колеса Макрону та його політиці, що може занурити Францію у глибоку політичну кризу. Потенціал у політика серйозний, він отримав доволі потужний кредит довіри від виборців, але наскільки він зуміє протистояти Росії, яка тисне не тільки ззовні, але й відкрила внутрішній фронт у Франції – тут є питання. Гадаю, що найближча зустріч у Нормандському форматі стане індикатором.

Отже, хороший кредит довіри від виборців Макрон може легко й розгубити, якщо втягнеться у пастку ситуативної політики, на полі якої Москва звикла грати… Гадаю, що буде розіграна традиційна антитерористична карта та загравання на певному антиамериканізмі, що характерний для французького, італійського та німецького соціумів — мовляв, нам тут треба думати про «Європу від Лісабона до Владивостока», а американці хай там займаються своїми справами…

Припускаю, що Путін і зараз, і в надалі намагатиметься переформатувати проєвропейські настрої Макрона на проєвразійські, нав’язуючи йому «дугіністичне» бачення світоустрою, де є Велика Євразія з домінуючою роллю Росії, а Європа – західний одвірок Великої Євразії.

Наприкінці нашої бесіди хотілося б наголосити на важливому. У військового керівництва НАТО є чіткіше усвідомлення, ніж у лідерів G7 чи ЄС, що, ставлячи пріоритетом боротьбу з ісламським тероризмом, використовуючи для цього як союзника менше, як їм здається, зло — російський режим. Це означає ще більше проблем на майбутнє. Європейські політики та посадовці не розуміють очевидного: російська загроза для Європи є значно небезпечнішою, ніж ісламський тероризм, бо це зло має на озброєнні ядерну зброю. А в один, далеко не прекрасний момент, може виявитися, що ці дві загрози Європи та світу об’єдналися. Зародок нової «Ісламської держави», яку б назву вона не мала надалі, вже визрів. І не десь на Близькому Сході, а в Росії. Це кадировський режим у Чечні, який допомагав Кремлю запроваджувати «русский мир» на сході України. За певного збігу обставин, які на сьогодні можуть здаватися фантастичними, може відбутися об’єднання цих сил і утворення гібриду євразійства та ісламізму з ядерним кийком у руках.

Спілкувався Олександр Воронін

ФОТО: інтернет

QHA