КИЇВ (QHA) -

Вперше як глави своїх держав подібні саміти відвідали нещодавно обрані Президенти США і Франції – Дональд Трамп та Еммануель Макрон. Останній у понеділок зустрічався в Парижі з Президентом РФ Владимиром Путіним.

Характерно, що на саміті НАТО Дональд Трамп закликав чинити опір загрозам країнам блоку, що йдутьь від терористів та від Росії.

На прес-конференції за підсумками саміту генсек НАТО Єнс Столтенберг (який, як повідомлялося раніше, 9-10 липня відвідає Україну) пояснив, що ті чотири військові групи НАТО, розгорнуті у країнах Східної Європи, перебувають там з однієї-єдиної причини: тому що Росія анексувала Крим.

Втім, текст комюніке саміту G7 (зокрема пункт 13, присвячений Україні) виявився стриманішим.

Експерт: «Захід недооцінює Росію, але потроху прокидається»

Над  результатами двох самітів в ексклюзивному інтерв’ю для QHA розмірковує президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар.

QHA: Пане Михайле, так сталося, що обидві дискусії світових лідерів так чи інакше торкаються тематики ваших досліджень національної та енергетичної безпеки. Отже, які ваші загальні враження від цього спілкування?

Михайло Гончар: Гадаю, що наших читачів ці два міжнародні заходи цікавлять в першу чергу з точки зору наших національних інтересів. Але розпочну з глобального виміру. І у НАТО, і у G7 не просто намітилась, а вже рельєфно вималювалась і тисне проблема під назвою «Трамп». Невігластво американського президента вражає, як і його манери достатньо згадати, як він відштовхнув убік чорногорського прем’єра на саміті НАТО. Інтелектуальна убогість породжує фізичну дію та позування компенсаторні реакції.

З іншого боку не все так безнадійно, як про це пишуть європейці, вражені манерами Трампа. Візьмемо хоча б кліматичну угоду, проти якої американський президент, ще у статусі кандидата, різко виступав. Він і зараз виступає проти, але взяв своєрідний тайм-аут для прийняття остаточного рішення. Нагадаю, що шість країни-членів «великої сімки» Британія, Канада, Франція, Німеччина, Італія і Японія підтвердили готовність виконувати умови, встановлені угодою щодо клімату, яка направлена на скорочення викидів парникових газів у атмосферу. Проте США відмовилися підтвердити готовність виконувати зобов'язання, узяті при підписанні угоди.

У звичній для себе манері через Twitter Трамп повідомив, що:

— Я прийму остаточне рішення з приводу Паризької угоди наступного тижня.

Тобто певна еволюція його позиції відбувається по мірі того, як він консультується з експертами, котрі пояснюють йому суть речей. Почасти американський лідер справляє враження абсолютного тупака у зовнішній політиці та у міжнародних справах, але це може бути елементом певної гри з Вашингтону. Своєрідний «американський капкан» для європейців та росіян.

США часів Трампа хочуть, щоб європейці дещо глибше замислилися над питанням власної безпеки. Європейці, на думку США, мусять зрозуміти, що краще їх самих ніхто за безпеку Європи не потурбується. Мовляв, дві світові війни мали б же чомусь навчити європейських аборигенів.

На мій погляд, США не відмовляються від євроатлантичної безпекової моделі. Те, що Сполучені Штати як найбільша військова сла західного світу, вимагають від європейців більших витрат на оборону цілком  логічна та виправдана  вимога. Європа вже давно стала безпековим паразитом у НАТО. За винятком Сполученого Королівства та Франції, решта європейських країн-членів НАТО у воєнному відношенні, включаючи німецький бундесвер, мають не збройні сили, а озброєні формування. Припускаю, що у не зовсім гіпотетичному випадку, коли б підрозділ бундесверу потрапив під вогонь російських реактивних систем залпового вогню десь у Балтії й до Берліну доправили б фрагменти тіл німецьких військовослужбовців, участь ФРН в операціях із захисту союзників по НАТО була б завершена за кілька днів, а то й годин.

Європа сильно пацифікувалася, починаючи з 90-х, не хоче діяти, не хоче вдаватися до превентивних заходів щодо глобального порушника міжнародного права. Вона лише реагує та й то запізніло. І Росія бачить це! Європейці дорікають Трампу, що він ніде у своїх висловлюваннях не підтвердив Ст. 5 Вашингтонського договору НАТО (що визначає європейську колективну безпеку,  ред.). Це так. Але ж США ніде офіційно й не дезавуювали Вашингтонський договір! На відміну від кліматичної угоди, яку Трамп поставив під сумнів ще в ході виборчої кампанії, Вашингтонський договір під сумнів не ставився. Трамп намагається його «комерціалізувати», що, звісно, є не зовсім адекватним способом примусити європейців витрачати більше на оборону. Не слід виключати й того, що позиція США «ні «так», ні «ні»» щодо 5-ї статті може бути своєрідним капканом для ворогів Америки, які вдягають шати друзів США у боротьбі з ісламським тероризмом та говорять про НАТО як пережиток минулого, але дії яких містять усі ознаки підривної діяльності проти Заходу та країн, що обрали прозахідну орієнтацію України, Грузії, Молдови, Чорногорії…

QHA: Повертаючись до України, чого можна очікувати?

М.Гончар: Особливо очікувати нема чого. В комюніке саміту G7 пункт 13 присвячений Україні. У ньому, як у дзеркалі, ми можемо побачити неадекватність західного мислення. Взяти хоча б термінологічні речі знову бачимо словосполучення «криза в Україні». Що це? Недолугість мислення? Ні. Вони чудово розуміють, що мова йде про російську агресію, але термін цей не вживається, бо ж якщо дати таку оцінку, то й діяти потрібно відповідним чином, а не просто висловлювати занепокоєння чи глибоке занепокоєння. Знову ж таки мова йде про «Мінські угоди», в той час як їх варто іменувати «домовленостями», не більше того! На угоди вони ніяк не тягнуть, тим більше, що парламентських процедур цей сумнівного правового характеру документ не проходив.

Хоча в деяких рядках комюніке містяться позитивні для нас констатації несприйняття анексії Криму, підтвердження позиції територіальної цілісності України, теза про можливе посилення санкцій проти Росії. У нас останню позицію намагаються подати як успіх української дипломатії. Якщо він тут і є, то на мікрорівні, а головним чинником, що спонукав G7 до цього, є те, що Росія четвертий рік демонстративно ігнорує позицію Заходу і це вже дістало західних лідерів. Дозволю певне припущення, що «пряники» для Москви на Заході закінчуються, тож «сімка» показала, що у неї є й «батіг». «Солодка цукерка» обіцянок Заходу пом’якшити чи зняти санкції не подіяла, хоча її у комюніке G7 ще раз продемонстровано, але Росія на подібну дипломатію ніяк не реагує. Тому наявне посилення тональності. Але в усьому іншому триває знайома риторика та хибна орієнтація на абсолютизацію мінських угод, хоча зрозуміло, що ці домовленості мертві від 31 грудня 2015 року, коли закінчився термін їхньої придатності, так би мовити.

Отже, ні НАТО, ні Велика сімка, не прийшли до якихось принципово нових підходів, просто є констатація очевидного та заклик до сторін про виконання домовленостей, які просто неможливо виконати. І все ж у позитиві погроза посилити санкції і, гадаю, що це сказано не для красного слівця.

(Далі буде)

Спілкувався Олександр Воронін

ФОТО: інтернет

QHA