КИЇВ (QHA) -

30 квітня на 82-му році життя помер український поет Борис Олійник.

Про це повідомив журналіст Михайло Маслій.

— 30 квітня об 11 годині 45 хвилин на 82-му році життя після важкої і тривалої хвороби спочив у Бозі легендарний український поет Борис Олійник... Царство Небесне... Колись він сформулював своє життєве і мистецьке кредо: «Писати, як живеш, а жити, як пишеш».

Поет народився 1935 року на Полтавщині. Загибель батька на війні ще у шкільні роки змушувала хлопця братися за перо і писати схвильовані вірші. Свій перший поетичний твір опублікував іще 1948 року. Перша ж книга поезій «Б’ють у крицю ковалі» вийшла 1962 року.

Борис Олійник належав до творчого покоління шістдесятників. Його поезія виразно сучасна, багата густими насиченими метафорами – і водночас зберігає теплий дух народності, пісенності, усталених образів. Сам поет не раз підсміювався з надмірних захоплень деяких своїх сучасників формальним новаторством (вірш «Стою на землі»). В його творах часто постають теми рідної землі, народу, поетового села на Полтавщині, на берегах синьоокої Ворскли…

Одним з наскрізних образів у поезії Олійника був образ матері. Цій найдорожчій людині присвячені поема «Сиве сонце моє», поезії «Мати наша – сивая горлиця», «Мати сіяла сон» та багато інших. Уривок з поеми «Сиве сонце моє» («Мамо, вечір догоря…») став відомою піснею.

Поет жив у складні часи, тож його світогляд також був складним, заплутаним. Щиро вірячи в комуністичні ідеї, поет у своїх творах лишався гранично щирим, за що його вірші неодноразово цензурувалися. Нерідко виникали в поета конфлікти з партійним начальством за публікації не надто зручних режимові творів і авторів, через що поета не раз виганяли з роботи. Близькі люди згадують Бориса Олійника як людину надзвичайно добру і чуйну, повсякчас готову допомогти, підтримати. Попри вірність комуністичним ідеалам поет завжди позиціонував себе як патріот своєї землі. «Я тим уже боржник, що українець зроду», – цей рядок став творчим кредо поета на все життя.

1986 року Борис Олійник першим з українських журналістів пробився до Чорнобильської зони, аби дати правдиву інформацію про масштаби цієї жахливої аварії. Пізніше поет написав поему «Сім», присвячену цим трагічним подіям. 1989 року виступив із пропозицією опублікувати списки всіх жертв Голодомору 1933 року. Був одним з авторів закону про державну мову в Україні. Вітав проголошення Незалежності, однак багато чого не сприймав у новому житті, зокрема відмовився вийти з лав компартії. «Деякі свої вірші я сьогодні написав би по-іншому. Але від жодного з них не відмовляюся і переписувати не збираюся», – заявив поет у передмові до збірки вибраних поезій «Шлях», що побачила світ 1995 року.

Бурхливі події державного життя не полишали поета. У віршах, написаних в часи Незалежності, лунає біль за долю України, висловлюється несприйняття поетом реалій «дикого капіталізму» та цинічної моралі сучасності. Ці настрої найповніше вилися в поемі «Трубить Трубіж», поезіях «Зустріч з Архистратигом», «Розмова з учителем», «До Всевишнього»:

Простіть великодушно, Всевишній,

але чи Вам не набридло,

коли якесь бидло,  

нагрішивши на три скирти,

грюкає, коли заманеться, в небо,

вимагаючи йому простити:   

бо, мовляв, «так було треба»,  

аби знову грішити     

і знову просити?

 

А не послали б Ви оте все, 

що прикидається праведнолюбом,

туди, де Макар телят пасе,

щоб не поганило землю блудом?

 

Може б, хоч за цих недородів,

нарешті вродило Народом?

 

Ну, та Вам видніше, Всевишній –

ще раз простіть мою душу грішну…

Борис Олійник перебував у Комуністичній партії України аж до 2004 року. Саме тоді, коли люди вийшли на Майдан під помаранчевими знаменами, поет склав свій компартійний квиток і з’явився на головній сцені країни. «Я пишаюся тим, що я українець», – ці слова поета почула вся Україна.

Поетична спадщина Бориса Олійника сьогодні входить до золотого літературного фонду України.

Команда QHA висловлює глибокий жаль у зв’язку із непоправною втратою…

QHA