ЛЬВІВ (QHA) -

Вчора, 22 вересня, у львівській Ратуші відбулася публічна дискусія на тему «Слова на вигнанні: підтримка для біженців, протидіяння ксенофобії». Учасниками події стали Єно Мейомес із Камеруну, Емануель П`єра з Франції, Гульнара Бекірова з Криму та Олена Стяжкіна з Донбасу. 

Усі вони ділилися власним досвідом та розповідали як воно, писати поза межами своєї батьківщини. Щоправда, Бекірова одразу ж зауважила, що про творчість на кримськотатарській землі поки мова йти не може, адже там щодня незаконно затримують людей, за їхні погляди, переконання та навіть думки:

— У сьогоднішньому Криму не до літератури та романів. Так збіглося, що ми почали ПЕН-конгрес у день, коли розпочався суд над моїм колегою Миколою Семеною, а нині до кінця дня буде відомо його вирок (журналіст отримав 2,5 роки умовно із забороною публічної діяльності,  ред.). Це людина, яка має чималий послужний список роботи у провідних ЗМІ, а нині її судять за одну єдину статтю, де прозвучало, що Крим український. Я не маю сентиментів до української влади, але те, що лише за час російської окупації півострова з`явилося близько півсотні кримськотатарських та українських політв’язнів  це дуже велика кількість. За усі роки українського Криму поняття «політв’язень» там не існувало,  зазначила кримськотатарський історик Гульнара Бекірова.

Письменниця та публіцистка з Донецька Олена Стяжкіна, яка залишила своє рідне місто після захоплення його російськими військами, зізнається, що не може розділити для себе поняття «путінців» та росіян:

— Я щаслива, бо мені вдалось виїхати з Донецька разом зі своїми дітьми та батьками. Але я також брехуха, бо сказала батькам, що ми їдемо на море (інакше б вони не залишили свою домівку). Батьки не бачили і не знали, як з даху 9-поверхівки російські солдати кидали гранати по мирних ще тоді вулицях, а я з разом із переляканими сусідками просила їх не стріляти по наших дітях. Сміх і постріли в ноги отримали тоді у відповідь налякані та розхристані жінки. Вибачте, але я ксенофобка. Наші діти відмовляються говорити про війну, але малюють її. І на малюнках обов’язково має бути підвал, де є люди, навіть басейн та більярдний стіл. Тільки там, очевидно, вони почуваються у безпеці,  розповідає Стяжкіна й додає, що працює зараз над романом-поверненням до рідного міста, адже повернутись вона просто мусить.

У письменника та документаліста Єно Мейомеса у Камеруні зараз настала доба наслідків після переписування та стирання історії на користь чинної влади:

— Я пишу документальні романи про Камерун, хоча знаю, що зараз їх мало хто оцінить. Моя роль — відкривати історичну правду. Пройдуть десятки років і можливо тоді вони викличуть гідний резонанс. Парадоксально, але за незалежної держави у нас значно більше переслідують журналістів, аніж у часи колонізації, — зазначив письменник.

Нагадаємо, ПЕН-конгрес є щорічною подією однієї з найстаріших і найвпливовіших письменницьких організацій світу Міжнародного ПЕН-клубу, який об'єднує професійних письменників, редакторів та перекладачів від 1921 року.

Тема 83-го Конгресу Міжнародного ПЕН-клубу «Відстоювання правди за доби пропаганди».

QHA