АНКАРА (QHA) -

Анна Паленчук — один з найвідоміших і найуспішніших кінопродюсерів в Україні. На її рахунку — робота над такими стрічками, як «Істальгія», «Маріуполіс», «Рідні» і «Наша Надія». Вона неодноразово презентувала вітчизняні фільми на міжнародних фестивалях, а також організувала у Києві Тиждень українського кіно на підтримку політв'язня-режисера Олега Сенцова.

Про це та багато іншого Анна розповіла кореспонденту QHA у столиці Туреччини, де вона брала участь в Анкарському міжнародному кінофестивалі. Там була продемонстрована добірка української анімації та відбувся показ повнометражного мультфільму «Микита Кожум'яка», який трохи раніше вже підкорив турецьку публіку.

QHA: Доброго дня, Анно. Дуже раді вітати Вас у Анкарі. Розкажіть,
будь ласка, про свої враження від кінофестивалю. Як гадаєте, чи оцінили глядачі українську анімацію?

Анна Паленчук: Я вважаю, що анімація універсальний продукт. Будь-який анімаційний фільм можна дублювати і показувати в абсолютно різних країнах. Адже головне криється в його змісті і цінностях, які демонструються. Стрічка «Микита Кожум'яка»  це добра-добра українська казка, яка розповідає про мужнього хлопчика у вишиванці. В Анкарі показ відбувся, звісно, турецькою мовою. Але ж анімацію можна дивитися абсолютно будь-якою мовою. Я бачила, що реакція залу була доброзичливою, люди сміялися, було багато дітей. Думаю, всім сподобалося.

QHA: Чому на фестивалі вирішили продемонструвати саме українську анімацію, а не повнометражний фільм, наприклад?

Анна Паленчук: В Україні зараз бум у кіновиробництві. Багато українських фільмів отримують фінансову підтримку від Державного агентства України з питань кіно. Серед них авторські, документальні, повнометражні, масові фільми, які йдуть у кінотеатрах. І є анімація. Анімація — універсальний продукт, повторюся. Нинішні документальні фільми в Україні мають політичне забарвлення. Можливо, що до такого політичного підтексту публіка в Анкарі ще не звикла. І саме тому анімація може ширше розповісти про нашу країну.

QHA: А наскільки важливо для України взагалі розвивати кіноіндустрію?

Анна Паленчук: 
Це важливо. З моєї точки зору це має бути державним пріоритетом. І мова не тільки про кіно, а взагалі про культуру, оскільки вона протягом 25 років незалежності України перебуває в занепаді. І лише на якихось громадських засадах, завдяки постійній роботі деяких державних органів наша культурна індустрія встає з колін. Зараз виділяється більше фінансування на кіновиробництво.

Ось пару тижнів тому був прийнятий новий закон про кінематограф, якого ми чекали ще 15 років тому. Раніше всі кінематографісти працювали за радянськими стандартами, що не стикувалися за багатьма параметрами з європейським законодавством. Коли ми брали участь у копродакшн фільму (спільне виробництво фільму кількома країнами), ми завжди були «бідненькими родичами», бо ми не могли бути впевнені, що всі наші дії в рамках законодавства легальні. Але тепер з цим все буде добре. У новому законі про кіно багато нововведень, які не тільки легалізують певним чином нашу роботу, але й створять нові робочі місця.

З нововведень, наприклад, в Україні тепер працюватиме cash rebate — система, яка дозволяє іноземним продюсерам приїхати в нашу країну, витратити там певну кількість грошей і 16,6% легально повернути з українського бюджету назад на свої рахунки. Така система працює по всьому світу. І багато країн демпінгують таким чином, надаючи можливість повернення грошей. Тепер вона працюватиме і в Україні, що дасть можливість колись привезти в нашу країну голлівудські або європейські проекти. Тому що будь-якому продюсеру дуже важливо повернути хоч трохи з витрачених на виробництво грошей.

Також Агентство частково фінансуватиме серіали. Завдяки забороні на трансляцію російських серіалів в Україні почався бум серіального виробництва.Але одна серія в Україні зараз коштуєстоїть дуже мало. Ми не можемо бути конкурентоспроможними і не можемо видавати конкурентоспроможний продукт. Тому поки неможливо продавати українські серіали по всьому світу.

QHA: Ви просуваєте український кінематограф за кордоном. Якою ідеєю при цьому Ви керуєтеся? Яку мету перед собою ставите?

Анна Паленчук: Кіно — універсальний інструмент, його дивляться в будь-якій країні. І кіно
це культура, від якої людина може отримати певний сенс.

Є українські фільми не просто розважального характеру, а такі, які доносять моменти нашої історії. Наприклад, «Хайтарма» або картина Олеся Саніна «Поводир». Людина, що нічого не знає про нас, з фільму дізнається про важкі та сильні сторінки нашої історії, які сформували наше ставлення до життя, ментальність. Ці сторінки історії показують, чому ми, наша невелика країна Україна, вже три роки мужньо стоїмо проти величезного північного сусіда-агресора, який відібрав Крим, дестабілізує ситуацію та розпалює війну. Хоча знаходяться і ті, кому здається абсурдом, що Україна протрималася вже три роки ...

Європейці мало знають про нас, довгий час раніше не розділяли Україну і Росію на дві різні держави. Коли я приїздила на кінофестивалі і мене запитували, звідки я, то я говорила, що з України. У відповідь я чула: «О, так це Росія». І дуже важко було довести, що Україна — це не Росія. Революція Гідності дала розуміння всьому світу, що Україна — це не частина Росії, що ми - окрема країна.

І знаєте, завдяки фільмам ми можемо постійно говорити, що ми окрема країна зі своєю історією, ментальністю та культурою. Ми можемо розповідати про наші принципи і про те, що саме ми несемо у світ. І робити це універсальною мовою — кінематографічною, яка сприймається в усьому світі.

Наприклад, я продюсувала документальний фільм «Рідні» Віталія Манського. Це був копродакшн України, Латвії, Німеччини та Естонії. Родина Віталія Манського живе у Львові, Одесі, Севастополі, на Донбасі та у Києві. І виходить, що його рідня розділена цим конфліктом. І адже ця родина не одна така в Україні... Цей фільм показували під час Тижня українського кіно у Брюсселі. Одна гостя з Нідерландів після показу підійшла до Віталія і розповіла, що вона під час референдуму у своїй країні пішла і проголосувала проти України. Але після цього фільму вона усвідомила, що зробила помилку, про що і сказала Манському. Вона зрозуміла, хто такі українці і чого вони так рвуться у Європу.

Далі буде...

QHA