АНКАРА (QHA) -

Анна Паленчук — один з найвідоміших і успішних кінопродюсерів в Україні. На її рахунку - робота над такими стрічками, як «Істальгія», «Маріуполіс», «Рідні» і «Наша Надія». Вона неодноразово представляла вітчизняні фільми на міжнародних фестивалях, а також організувала у Києві Тиждень українського кіно на підтримку політв'язня-режисера Олега Сенцова.

Під час перебування Анни у столиці Туреччини на Анкарському міжнародному кінофестивалі кореспондент QHA поспілкувався з нею про нинішній стан кримськотатарського кінематографу і про вплив турецьких серіалів на український контент.

Першу частину інтерв'ю читайте тут.

QHA: Ви вже досить довго працюєте у кіноіндустрії. Як вважаєте, з якими труднощами сьогодні стикається український кінематограф? В якому він стані?

Анна Паленчук: Український глядач формується просто зараз. Завдяки Революції Гідності ми почали повертатися до всього українського. Ми стали купувати український одяг, слухати українську музику, проводити по всій країні українські ярмарки. Це повернення до витоків у всіх сферах нашого життя.

Але в кіносфері не відбулося такого буму на українське кіно. І в цьому не винні глядачі, ніхто в цьому винен. Можливо, наше кіно розповідає про такі теми, які нецікаві нашому глядачеві. Коли українські стрічки транслюються в кінотеатрах, то вартість квитків на них така сама, як і на голлівудський блокбастер. Але блокбастер створюється іноді за 50, а іноді і за 100 мільйонів доларів. А український фільм коштує набагато дешевше, і звісно, його якість не настільки висока, як у рядового голлівудського екшен-фільму. Тобто ми зобов'язані боротися за глядача і конкурувати з дуже потужними роботами.

Щоправда, зараз почалася внутрішня конкуренція. Якщо раніше українських стрічок створювалося близько 10 за рік, то зараз лише у виробництві перебуває приблизно 50 проектів. Тобто буде набагато більше внутрішніх українських фільмів, які потім їздитимуть по фестивалях і виходитимуть на великий екран поза межами України.

Українська кіноіндустрія зараз «вагітна», а ось кого вона народить — ми ще побачимо. Наш кінематограф і наш глядач зараз перебувають на етапі розвитку. Зараз уже неправильно і непрофесійно просто робити фільм і випускати його в кінотеатрах. Необхідно займатися і просуванням фільму ще на початку його виробництва. І дуже важливо їздити по різних фестивалях, знайомитися з колегами, набиратися досвіду від іноземних фахівців і потім реалізовувати його в Україні.

QHA: Анно, Ви вже вважаєтеся успішним продюсером на просторах України, про Ваші роботи говорили і продовжують говорити. Однак чому Ви вибрали саме продюсерську справу? Чи не думали хоч раз посісти місце режисера?

Анна Паленчук: Знаєте, режисер повинен багато думати, він не може піти зі знімального майданчика, адже без нього жодних зйомок не може бути. Зйомок не може бути і без оператора, і без гримера, наприклад. А я як продюсер все ж можу піти з майданчика. Кудись поїхати, презентувати фільм. Це жарт...

Кожен займається своєю справою. Я займаюся продюсуванням, бо не кожен ризикне взяти на себе відповідальність. Отже, треба брати її на себе. Я її беру, потім шкодую про це, звісно, але доводжу все до кінця. І коли всі задоволені, я розумію, що вибрала продюсування не просто так — мабуть, це моя місія. Причому я намагаюся не тільки продюсувати українське кіно, але ще і просувати його за кордоном. Готую Тиждень українського кіно в багатьох країнах. Спілкуюся з організаторами фестивалів, пропоную їм українські програми. І це класно — контактувати з різними людьми і об'єднуватися навколо однієї ідеї.

По-моєму, все, що відбулося в Україні та ще відбувається, йде нам на користь. Наприклад, з якою віддачею працюють наші посольства в інших країнах, як багато вони готують і організовують різних подій і запрошують взяти участь нас - кінематографістів, театралів, естрадників і так далі. Посольство України у Туреччині теж робить велику справу для просування не тільки українського кіно, а й української культури і України в цілому.

Другу частину інтерв'ю читайте тут.

QHA: Мабуть, у кожного творця — режисера або продюсера
є творіння, яким він пишається найбільше. Чи є у Вас такий проект? Розкажіть про нього, будь ласка.

Анна Паленчук: Кожен проект по-своєму складний, близький, але є проект, яким я пишаюся.

Я пам'ятаю, коли заарештували кінорежисера Олега Сенцова, наші кінематографісти виходили на мітинги, підписували якісь петиції, збирали гроші. Однак за кілька місяців я помітила, що всі почали забувати про нього. Необхідно було зробити щось таке, що б нагадало про нашого ув'язненого колегу. Тоді я обдзвонила своїх друзів по роботі, колег і запропонувала показати всі наші фільми, зібрати за це гроші і передати Олегу на адвокатів та його сім'ї. Абсолютно всі погодилися, і ми за два тижні організували Тиждень українського кіно на підтримку Олега Сенцова. Це було у вересні 2014 року.

І знаєте, в результаті ми отримали не тільки стовідсоткову підтримку рекламників і ЗМІ — ми отримали глядача. Люди прийшли в такій кількості, що не вистачало місць у залі. Нам доводилося приносити додаткові стільці і пуфи, глядачі сиділи буквально на підлозі. Коли на сцену вийшли українські режисери і продюсери представляти свої фільми, вони мало не плакали. Для них це була перша така велика увага українського глядача до українського продукту. І солідарність із Олегом.

Цей тиждень перевернув усе моє життя. Я зрозуміла, що хочу працювати далі не тільки на себе і компанію, але я хочу працювати заради людей, заради просування українських фільмів, заради наших талановитих колег.

Можу сказати, що я, мабуть, заспокоюся лише тоді, коли Олег Сенцов вийде на волю.

Спілкувалася Настя Бєлова

QHA