КИЇВ (QHA) -

Гостем радіо «Hayat» в останній програмі ArtHub із Галиною Джикаєвою та Анастасією Ісаєнковою став народний артист України, актор театру та кіно, телеведучий та представник шанованої акторської династії — Остап Ступка.

Галина Джикаєва: Ви чули, як в Росії розправляються з митцями, які перпендикулярні тоталітарному режиму сьогодні. Ваш батько — Богдан Сильвестрович Ступка — великий актор, був обласканий в радянському і російському кіно, його щиро любили колеги, люблять і пам’ятають і зараз. Скажіть, як би він зараз відреагував на ситуацію, яка сталася? Як у Вас складаються відносини з російськими колегами та кінематографами? 

Остап Ступка: Що стосується батькової позиції — я теж думав над цим питанням, як би він відреагував на ці всі події, які почалися 2014 року у нас. Звісноно, в нього була своя позиція, як в людини, як в митця, як у діяча. Він — український митець, але бували часи, коли його називали російським актором і кликали переїхати в Москву працювати у театрі Моссовєта, але він залишився вірним своїй державі, своїй землі, бо він завжди повторював про важливість усвідомлення людиною свого коріння. Коли людина забуває про своє коріння, тоді до неї виникає багато запитань, щодо її позиції. Я думаю, що сьогодні його позиція була б однозначною. 

Що стосується моїх відносин з Росією, то їх, звісно, немає, в жодному разі, це теж моя позиція. Хоча в мене є адекватні колеги-актори, які розуміють все, що відбувається між нашими країнами. 

Галина Джикаєва: Був час, що навіть сім’ї розпадалися, один від одного відходили через всі ці події. Чи є колеги, з якими Ви дружите? 

Остап Ступка: В мене є одна людина. Якщо вона приїздить сюди на зйомки, то ми можемо зустрітися, поспілкуватися. Щоправда, в нас немає щоденного спілкування через соціальні мережі, бо я далекий від соціальних мереж, такий «ретроград». 

Я для себе розставив якісь пріоритети у житті, і про зйомки у Росії не може бути і мови. По-перше, ніхто і не запросить, бо є позиція та політична складова, а по-друге, то і добре. Так склалося, що ми є самодостатніми людьми, самодостатньою нацією, тому нам треба об’єднуватися і рухатись вперед, бо на нас чекає велика кількість роботи стосовно об’єднання. Тому що я б не сказав, що на сьогодні наша країна є монолітною державою. 

Настя Ісаєнкова: 14 вересня на українські широкі екрани вийшла копродукція Італії та України — фільм «Ізі». Фільм цікавий, його зміст комічний та глибокий. Остапе, Ви там виконали роль священника. Тому розкажіть, як Вам працювалося з італійськими колегами? Чи були зйомки такими ж комічними, як і сам фільм?

Остап Ступка: Це вже моя третя зустріч з італійцями. Колись італійська група знімала фільм про серійного вбивцю «Чикатило», де в головній ролі був Малком Макдауелл, я там грав міліцейського судмедексперта. Друга зустріч — це фільм «Ізі», і зараз ще в процесі одна стрічка соціального напряму молодого італійського режисера Джорджио Окуніо, який готує цей проект на Роттердамський кінофестиваль. Знімав він у різних куточках світу, зараз знімає у Гонконгу. Це сюжети про кожну країну, як живеться людям, яка спільна мова має бути — він досліджує проблеми спілкування на нашій землі. Він знімав також у Колумбії, в США, в Україні, Швейцарії, Гонконгу. 

Що стосується копродукції фільму «Ізі», то я дуже швидко знайшов спільну мову з італійцями. Я завжди знаходжу спільну мову, хто б то не був — італійці чи поляки, чи французи, чи ще хтось інший, бо ми всі люди творчі, нам не треба багато часу для знайомства. Головний герой у виконані Нікола Ночелла італійською говорить, я — українською, але це нам не заважає знаходити спільну мову. Дійсно, сцена — це така чоловіча сповідь про свої мрії, про бажання, про позитив. Люди мають жити з позитивним думками, і тоді все буде добре. А коли існує агресія, тоді немає ніякої творчості.

Настя Ісаєнкова: В Італії цей фільм викликав ажіотаж, аншлаг, а ось український глядач підійшов до нього з критикою в тому плані, що чомусь, на його думку, українці показані лише такими, що живуть в радянських селах та п'ють горілку.  

Остап Ступка: А що, це не правда? Українці живуть в радянських селах і п'ють горілку. Італійський режисер Андреа Маньяні — це його дебют повнометражного фільму та його зйомочна група взагалі вперше приїхали в Україну і почали знімати кіно. В початковому варіанті була подорож по Балканах, але наші продюсери переконали Андреа знімати Україну, Карпати, мовляв, давайте покажемо красу, радянські села. Знаєте, щоб ми не показували, всі починають чіплятися, що ми не так показуємо. Тоді для цього щось треба робити, щоб вас показували так, як ви хочете. А для цього нічого не робиться, ми можемо тільки нарікати. Як казав мій батько: «Одне — плескати язиком, а інше — перти плуга». Тому давайте трохи впряжемося, щось зробимо, щоб приїхали ще одні італійці в Карпати і сказали, що в нас гарні європейські села. Але з іншого боку — чи буде їм цікаво таке знімати, бо в них самих європейських сіл повно, можливо, така автентика їм цікавіша. 

Галина Джикаєва: Ви колись назвали таку одну характеристику українців — щирість. Ми знаходимось зараз на радіо «Hayat», а це кримськотатарський медіа ресурс, чи є у Вас серед кримських татар знайомі? Яку особливість Ви б виділили в цього народу?  І як Ви ставитеся до того, що відбувається у Криму? 

Остап Ступка: Те, що зараз відбувається у Криму, я навіть не знаю, як прокоментувати. Я думаю одне: треба якось вирішувати цю справу. Я не політичний стратег, я все це можу сприймати на якомусь емоційному рівні. А тут потрібно включати дипломатію, розум. 

Колись ми часто їздили на гастролі в «закордонне» тепер місто Севастополь, то ми зустрічалися з різними людьми, зокрема кримськими татарами. Це було дуже добре, шкода, що воно все кудись зникло.

Було багато різних ситуацій у мене, особливо на побутовому рівні, коли ти не можеш знайти адресу, коли їдеш по Криму, або ще якісь речі. І тоді завжди ми дзвонили Ахтему Сеїтаблаєву і просили допомоги, і нам допомагали. Ці речі не купиш, це має бути в природі людини...

Повний ефір можна переглянути у відео-стрімі від Радіо «Hayat».

QHA