АНКАРА (QHA) -

Анна Паленчук — один з найвідоміших і успішних кінопродюсерів в Україні. На її рахунку - робота над такими стрічками, як «Істальгія», «Маріуполіс», «Рідні» і «Наша Надія». Вона неодноразово представляла вітчизняні фільми на міжнародних фестивалях, а також організувала у Києві Тиждень українського кіно на підтримку політв'язня-режисера Олега Сенцова.

Під час перебування Анни у столиці Туреччини на Анкарському міжнародному кінофестивалі кореспондент QHA поспілкувався з нею про нинішній стан кримськотатарського кінематографу і про вплив турецьких серіалів на український контент.

Першу частину інтерв'ю читайте тут.

QHA: В останні роки в Україні набирають популярність вже, мабуть, відомі в усьому світі турецькі серіали. Як Ви гадаєте, яка їхня роль для України? Чи позитивно вони впливають на український контент?

Анна Паленчук: Турецькі серіали в Україні мають величезний рейтинг. Адже це якісний продукт, який не тільки розповідає історію кохання, а й демонструє дуже красивих людей. У турецьких серіалах грають дуже гарні актори. Для мене і для людей з кінематографічної сфери це приклад, на який можна рівнятися. А ще турецькі серіали — добрі, вони розповідають про вічні цінності. Наскільки я знаю, більшість із них
 мелодраматичні. Через російський контент у нас довгий час були серіали про ментів, бандитів і якихось гопників. Тобто тоді був популярним детективний жанр. Але тепер усе змінилося. І як на мене, стало набагато кращим за рахунок того, що український контент став наповнюватися мелодрамами.

QHA: Сьогодні на передній план намагається вийти кримськотатарський кінематограф. Але проекти кримських татар неможливо просувати без підтримки України. Як Ви гадаєте, чи можлива і необхідна інтеграція кримськотатарського контенту як у кінематограф, так і в цілому у культуру України?

А. П.: Після незаконної анексії Криму перед нами виникло унікальне явище. Для більшої частини українців кримські татари стали людьми... яким не те щоб треба допомагати... Я хочу привести приклад.

Я живу в центрі Києва, неподалік від Житнього ринку, де кримськотатарські переселенці з Криму відкрили невелике кафе-чебуречну. І, проходячи повз, я дуже часто чую фрази від людей про те, що давайте зайдемо, поїмо чебуреків — цю кафешку відкрили кримські татари, треба їх підтримати. Дуже цікаво, що коли є вибір між українським та кримськотатарським, то в більшості випадків вибирають саме кримськотатарське. Адже треба підтримати.

Звісно, один з найперспективніших і найпродуктивніших режисерів сьогодні Ахтем Сеїтаблаєв, який не без державної підтримки, але в той же час із підтримкою всієї України створив фільм «Хайтарма». Це один з найбільших фільмів за всю історію незалежності України та українського кінематографу. Бо це кіно якісне, історичне, костюмоване. Це кіно, яке захоплює. Під час перегляду у тебе не виходить перевести дух, ти уважно стежиш за всім, що відбувається на екрані.

Інтеграція кримськотатарської культури в українську проходить досить природно і, що головне, «по любові» з обох боків. Я впевнена і в майбутньому фільмі Ахтема Сеїтаблаєва «Чужа молитва», який він презентує в Україні у широкому прокаті 18 травня (в річницю Депортації 1944 року,
— ред.).

Звісно, Ахтем і знімальна група мали знімати в Криму, адже всі події фільму відбуваються на півострові. Але через анексію групі довелося шукати інші локації. Так що вони знімали стрічку у Грузії. Коли Ахтем приїхав туди, він став на одній горі і сказав, що обов'язково повернеться до Криму. Грузія іноді може нагадувати Крим ...

Особисто я вважаю це трагедією, коли людина не може приїхати на свою рідну землю. І я впевнена, що ми повинні робити все можливе і неможливе, щоб повернути Крим.

Далі буде...

QHA