КИЇВ (QHA) -

Лічені дні залишилися до презентації першого документального фільму про кримськотатарську співачку Джамалу. Про переможницю «Євробачення-2016» були написані сотні матеріалів і знято незліченну кількість сюжетів, проте фільмів ще не було. Режисер Анна Акулевич жодного разу не засумнівалася у виборі героїні — яскравої, позитивної та цілеспрямованої Джамали. Рік роботи над 70-хвилинною стрічкою став для неї новим і незабутнім досвідом. Про те, як проходили зйомки, як поводиться Джамала «за лаштунками» і чи складно співпрацювати з відомою співачкою, Анна Акулевич розповіла у інтерв'ю кореспонденту QHA.

QHA: Розкажіть, будь ласка, про фільм та його назву. Як з'явилася ідея зняти документалку про Джамалу?

Анна Акулевич: Фільм називається «Jamala.UA» ми свідомо обрали таку назву, щоб не фантазувати і не шукати якісь химерні смислові навантаження. Для початку я хотіла б розповісти, як народилася ідея. Мені надійшла цікава пропозиція зняти позитивний меседж з України. Для цього, звісно, потрібен був відповідний герой. Ми довго міркували щодо цього, виникло кілька концепцій, від яких довелося відмовитися. У підсумку, як нерідко і буває, абсолютно випадково я прочитала у Guardian новину про те, що Джамала написала пісню «1944» і планує їхати на «Євробачення».

QHA: Після цього Ви відразу ж зрозуміли, що вона Ваша героїня?

Анна Акулевич: Так, вона самоідентифікована, молода, сучасна, європеїзована особистість. А кіно про її підготовку до концерту, про думки з приводу «Євробачення», терзання, сумніви. Але крім цього про її характер, якісь жартівливі і навіть дитячі моменти. Ми поставили собі за мету відобразити це, нічого не приховуючи, щоб її побачили справжньою. Я б сказала, що цей фільм створений зі шматочків її життя.

QHA: Зйомки зайняли багато часу?

Анна Акулевич: Ми почали роботу, коли ще було невідомо, хто представить Україну на «Євробаченні». Нам пощастило Джамала стала фіналісткою. Ми працювали до самого її від'їзду до Стокгольма, плюс ще кілька тижнів після тріумфального повернення.

QHA: Чи переглядала Джамала відзнятий матеріал?

Анна Акулевич: Ні, вона дивилася вже готове кіно в чорновому варіанті, без чистого звуку і без корекції. Але навіть у такому «сирому» вигляді воно їй сподобалося. Вчергове я дійшла висновку, що її вміння бачити себе з боку і приймати цей образ свідчення величезної роботи над собою.

QHA: Кого ще глядачі зможуть побачити у фільмі, крім Джамали?

Анна Акулевич: Одним з наших героїв поступово став її продюсер Ігор Тарнопольський (Гоша). Він, можна сказати, друга особа оповіді, оскільки постійно взаємодіє із Джамалою. Хочу зазначити, що у нас у фільмі немає закадрового голосу або «балакучих голів», що зазвичай притаманне документальному кіно. Зате у нас є живе спілкування, з'ясування якихось ситуацій, планів між Ігорем і Джамалою, робочі моменти — все це ми фіксували. Але, до речі, бойфренда Джамали у фільмі не буде.

QHA: Якою особисто Вам здалася Джамала, якої думки Ви про неї?

Анна Акулевич: Якщо переді мною стоїть вибір про прийняття або неприйняття людини, то перш за все я звертаю увагу на її світогляд, який впливає на вибір її життєвої позиції. У Джамали та її спільноти, я зрозуміла з перших днів, музика — це релігія, їй підпорядковано все. І це захоплює, в цьому є якийсь особливий магнетизм! Причому захоплює не тільки мене, а й оператора і, звісно, її фанатів. Просто як в одній з її пісень «Заманила» — вона вабить, зачаровує ...

QHA: Всі ми знаємо, що Джамала — кримська татарка. Ваша історія — тільки про Джамала як особистість, чи її національна приналежність також підіймається?

Анна Акулевич: Звісно, це одна з ліній її портрету. Так сталося, що одного разу її гримувала дівчина не з їхньої команди, і ставила ряд безглуздих, як на мене, запитань, пов'язаних з її національністю, історією сім'ї. Але Джамала була змушена відповідати — втекти вона не мала можливості. Я хочу, щоб на цей епізод звернули увагу, саме на те, з якою інтонацією і як вона відповідає... Вона змушена була розповісти випадковій дівчині інтимну історію своєї родини. І ти не залишаєшся байдужим, ти розумієш весь біль і трагедію її особистого сприйняття, зафіксованого у генетичній пам'яті.

QHA: Ви були з нею протягом тривалого часу. Скажіть, Джамала змінилася після перемоги? Чи не було так званої зоряної хвороби? Чи, навпаки, перемога вплинула якнайкраще?

Анна Акулевич: Ні, цього всього не було. Вона в принципі дуже комунікабельна. Але і не «няшка» в той же час. Я змін не помітила. Можливо, причиною тому є її бажання концентруватися на головному. В її випадку, як я вже говорила, це творчість.

QHA: Джамала — людина емоційна. Це впливало на зйомки фільму? Заважало чи, навпаки, сприяло?

Анна Акулевич: Швидше сприяло. Емоції, про які Ви говорите, я називаю елементом інфантильності, коли ти абсолютно вільний. Не можна забувати свій стан дитинності, особливо творцеві. Інакше ти втрачаєш політ, а це головне!

QHA: Чи не було якихось конфліктних ситуацій під час роботи над фільмом?

Анна Акулевич: Ми не входили в зону, яка була б їй дискомфортна. У ці правила нас посвятив Гоша. Ми прийняли ці умови і намагалися їх не порушувати.

QHA: Чи легко було домовитися з приводу зйомок?

Анна Акулевич: Це скоріше технічний аспект процесу. Наші продюсери домовлялися, уточнювали графіки, і ми часом втискувалися в якісь щілини її вільного простору і часу. До всіх бід на наші голови, на той період Джамалу рвали на частини ЗМІ всього світу — від Японії до Канади.

QHA: Анно, це була Ваша перша робота у жанрі документального кіно?

Анна Акулевич: Якщо не брати до уваги студентських спроб, то так. Взагалі, якщо чесно, у мене поки що скромний кінематографічний досвід, але, напевно, розмова не про це. Я завжди рада, коли стикаюся з творчими випробуваннями, а ще більше — коли знаходяться сили для їхнього подолання. Мені здається, робота над історією з Джамалою — хороший приклад цього. В якийсь момент, вже монтуючи фільм, я засумнівалася у концепції і звернулася до метра документалістики Сергія Буковського. На цю тему можна говорити нескінченно — він неймовірний у своїй творчій і людської манері. Той фільм, який існує сьогодні, відбувся багато в чому завдяки йому.

Тепер інша сторона медалі. Мене знайшла одна з фанаток Джамали, 15-річна дівчина із Закарапаття. Вона мені пише: «Нічого собі, ніколи не уявляла, що над фільмом можна стільки працювати! Я тобі пишу в вихідні — ти знову на зустрічі, я пишу вдень ​​— ти зайнята, скільки можна працювати з фільмом ?!». Але так воно і є. Другий рік роботи нескінченної, невпинної, але в той же час — як мені без неї? Це вже моя релігія.




QHA: Що стосується дати прем'єри, 13 квітня було обрано навмисно чи випадково?

Анна Акулевич: Це невипадкова дата. Це стратегія дистриб'юторів.

QHA: Де можна буде побачити «Jamala.UA»?

Анна Акулевич: Фільм буде показаний майже у 30 залах України. У зв'язку з тим, що у нас унікальний дистриб'ютор — Культурний центр Довженка, вони самі домовляються з кінотеатрами, який час реальний для того, щоби прийшов наш глядач, і чи реальний взагалі у них у залі показ подібного фільму.

QHA: Я знаю, що Ви їздили на Берлінський міжнародний кінофестиваль. Розкажіть, що там відбувалося?

Анна Акулевич: Це цілий світ кінозаходів. Я здебільшого брала участь у професійній секції документалістів — це зустрічі з дистриб'юторами, кінофестивалями, агентствами тощо. Існують прості правила: у тебе є всього сім хвилин на презентацію проекту. Не вкладаєшся твої проблеми. Запалив тебе помітили. Про результати говорити передчасно. Головне увійти у воду і почати рух.

Після Берліна я побувала у Швеції. Їхнє громадське телебачення зацікавилося цим проектом. Чекаємо від них конкретних пропозицій.

Спілкувалася Олександра Шекера

ФОТО: особистий архів Анни Акулевич

QHA