КИЇВ (QHA) -

«Його вивели на околицю Донецька, розстріляли «за ізмєну Росії» і залишили там тіло непохованим, невідспіваним, невідмоленим» — так у лютому 1919 року загинув барон Федір Боржинський — посол Української Народної Республіки у Кубанській Народній Республіці, український дипломат, військовий діяч, розвідник.

Книгу про життя і діяльність одного з перших дипломатів УНР Федора Боржинського «Розстріляний на Донбасі «за ізмєну Росії» презентувала сьогодні у Києві Служба зовнішньої розвідки України, передає кореспондент QHA. Презентація книги, яка вийшла друком у видавництві «Ярославів вал», приурочена до 100-річчя Української революції 1917-1921 років.

В основі роману драматична доля дипломата і розвідника Федора Боржинського, який у непростий період вітчизняної історії був послом Української Держави на Кубані і відстоював українські інтереси. Водночас столітня історія перегукується у книзі із сьогоденням, із подіями на сході України, де на тимчасово окупованій території українські патріоти відчайдушно протистоять «русскому миру». В книзі кілька сюжетних ліній розповідь про долю самого Боржинського переплітається із розповідями про долю Володимира Семистяги відомого українського історика, викладача Луганського університету, людини, яка 2014 року побувала в заручниках у проросійських бойовиків, пережила інсценування розстрілу. Також у книзі є сюжетна лінія про долю і кохання українського вояка, який зараз боронить Україну на Донбасі.

Як зазначив директор видавництва «Ярославів вал» Михайло Слабошпицький, для широкого загалу книга відкриває дивовижного персонажа, який наче випав з нашої історії. Він також зауважив, як вражаюче перегукуються події того часу і нинішнього, коли Україні протистоїть той самий ворог, що й тоді — Росія.

— Ще один момент, яким прикметна ця книга, це те, що ті події біографії Федора Боржинського тісно заримувалися із сьогоднішнім днем, із тим, що відбувається сьогодні на Донбасі.  Наш сучасник Володимир Семистяга став також героєм цієї книги. Це несподівана інтерпретація матеріалу, це актуалізувало всю цю історію і показало, хто наш одвічний ворог, в чому ми боялися, не так ми, як наша влада, зізнатися, сказав Слабошпицький

Автор роману, радник голови Служби зовнішньої розвідки, письменник Олександр Скрипник, який понад 20 років  займається дослідженням історії українських спецслужб і більше 13 років історією української розвідки, наголосив, що Служба зовнішньої розвідки активно сприяє пошуку та оприлюдненню інформації про тих майже невідомих діячів, які стояли біля витоків української розвідки і дипломатії. Актуальності вивченню історії саме українських героїв надають події, що розгортаються на сході України, збройна російська агресія проти України. Він також зауважив, що рушійною силою для написання саме художнього, а не документального твору стала його зустріч із колишнім українським бранцем Володимиром Семистягою, почуті від нього розповіді про полон бойовиків та придушення українства на Луганщині з початком російської окупації.

— Керівництво ЗВР надає дуже важливого значення цій роботі, більше цікавить саме тема наших національних спецслужб. Після подій на сході України оті давні події повертають нас до своєї історії, яку ми повинні знати, і яку ми, на жаль, погано знаємо і наше коріння, коріння спецслужб, коріння української розвідки. Я не хотів писати ще одну монографію, я хотів саме через художні форми показати в першу чергу долі тих незнаних людей, про яких ми дуже мало знаємо, повідомив автор.

За словами Скрипника, доля Боржинського не могла не зачепити. Барон Федір Боржинський (перше прізвище Макушик) народився у багатодітній родині селян у селі Верхнячка Уманського повіту Київської губернії Російської Імперії, у сім'ї Ксенії та Демида Макушиків. У восьмирічному віці його усиновлює польський шляхтич Конрад Боржинський. За однією з версій, баронський титул від успадкував від вітчима, але насправді цей титул він отримав пізніше, вже дорослим, за дипломатичні заслуги перед Монголією. Нові батьки дали Федору дуже гарну військову освіту, Федір стає фаховим військовим і опиняється на Далекому Сході. У Східному інституті Владивостока він опановує китайську, японську, монгольську, бурятську, англійську мови. Згодом його відправляють із відповідальною місією до Монголії, в той час коли в Китаї вирують революційні події, і Монголія також захотіла отримати самостійність. Боржинський увійшов у довіру до монгольських ханів, він об'їздив усю Монголію, склав першу географічну карту Монголії, написав кілька наукових праць про цю країну. Йому довірили провезти через тисячі кілометрів з Монголії до Петербурга монгольську делегацію із сановитих ханів. У Петербурзі він виступає як перекладач на переговорах у прем'єр-міністра Російської Імперії Петра Столипіна із цими монгольськими ханами. Потім він повертається з ними назад і за заслуги перед Монголією йому дарують один з найвищих тоді титулів Монголії, який у Російській Імперії прирівнюють до дворянського титулу — Федір стає бароном Боржинським.

Боржинський брав участь у російсько-японській війні, під час Першої світової опиняється на західному фронті, хоробро воює, отримує високі нагороди. 1918 року він опинився на Північному Кавказі у П'ятигорську, але українське коріння вплинуло на його подальшу долю.

Як відзначив Олександр Скрипник, найбільше вразила в образі барона Боржинського його спроможність пронести національну самоідентифікацію через усі ці роки, хоча він тривалий час жив у російськомовному середовищі на Далекому Сході. Цікава деталь  коли Боржинський жив в Іркутську, він дуже хотів одружитися саме з українкою. Після тривалих пошуків він зрештою дав відповідне оголошення у місцеву газету, і саме так познайомився зі своєю дружиною Олександрою  випускницею Київської консерваторії (тодішньої Київської музичної школи).

1918 року гетьман Української Держави Павло Скоропадський запросив Боржинського очолити українську дипломатичну місію на Кубані у щойнопроголошеній Кубанській Народній Республіці. Боржинський активно взявся за цю роботу, спільно з місцевим товариством "Просвітою" та з іншими українськими осередками, яких дуже багато було на Кубані  в окремих станицях частка україномовного населення доходила до 60-80%.

Як зазначив Олександр Скрипник, активна діяльність українського посла на Кубані почала викликати роздратування білогвардійців, а саме Добровольчої армії (оперативно-стратегічне об’єднання Білої армії на півдні Росії у 1918-20 роках), яка сподівалась відновити Російську Імперію, знищивши і більшовицьку Росію, і самостійну Україну.

— Його робота як українського посла була як кістка в горлі для Добровольчої армії, що формувалася тоді і планувала йти і на Москву, і на Київ, тому що їм що більшовицька Росія, що самостійна Українська Народна Республіка теж були як кістка в горлі. А Боржинський агітував кубанських козаків не вступати до Добровольчої армії, не йти воювати проти своїх братів-українців.

Посольство УНР на Кубані зазнавало неодноразових погромів, з нього зривали український прапор, затримували співробітників.

Скрипник розповів, що проти Боржинського застосували ті елементи гібридної війни, які і зараз Росія використовує проти України. Зокрема вкидання дискредитивної інформації, спроби підкупу, залякування.

— Сьогодні ми говоримо про інформаційну війну, яку Росія веде проти України, так оці, якісь гібридні форми і методи я побачив там стосовно і нашого диппредставництва, і нашого посла. Його шантажують, у місцевій пресі розпалюють кампанію з дискредитації його, що він ніякий не хоробрий офіцер, що він начебто з України привіз вагони з цукром і продає цей цукор і наживається на цьому, що йому гетьман Скоропадський начебто подарував на батьківщині цукровий завод з усіма робітниками. За ним активно стежила контррозвідка, його намагалися схилити на свій бік, щоб він вступив до Добровольчої армії і продовжував службу там як колишній російський офіцер, — розповідає Олександр Скрипник.

Однак український дипломат не йшов на таку співпрацю. У лютому 1919 року, коли Боржинський повертався до Києва, щоб отримати нові директиви від уряду УНР, його вистежили, у Волновасі висадили з дипломатичного вагону, пересадили в товарний вагон, перевезли до Юзівки (нинішній Донецьк). Вночі засідав військово-польовий суд Добровольчої армії, Боржинського ще намагалися схилити до співпраці, апелювали, що він як російський офіцер повинен до скону служити "єдиній і нєдєлімій" Росії, обіцяли повернути звання і надати можливість командувати військовим формуванням. Але Боржинський сказав, що він вже склав присягу УНР, і вже немає ані російського царя, ані Російської імперії.

Скрипник зауважив парадоксальність «вироку» — українського посла засудили до розстрілу «за ізмєну Росії».

— Суд вночі виносить йому такий парадоксальний вирок "Розстріляти за ізмєну Росії". Українського посла - розстріляти за "ізмєну" Росії. Його вивели на околицю Донецька, розстріляли і залишили там тіло непохованим, невідспіваним, невідмоленим... — згадує письменник.

Доктор історичних наук, дослідник історії українських спецслужб Володимир Сідак, який одним з перших віднайшов у архівах інформацію про Боржинського як про дипломата і про розвідника, наголосив, що Боржинський це видатна особистість в історії українських спецслужб періоду 1918-21 років, він належить до патріотів з високими моральними принципами, які готові були життя покласти за незалежність України.

— Сучасні спецслужби повинні пишатися, що у них є такі герої, у них є багато чому повчитись і багато проведених ним операцій заслуговують на увагу і в теперешній час. Велика заслуга автора в тому, що він зміг всебічно розкрити образ героя показати його не тільки як розвідника і контррозвідник, але і як дипломата, який провів величезну роботу з приєднання Кубані до України, і не його вина, що цього не відбулося, — вважає історик.

Доктор історичних наук, професор, голова Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин Ірина Матяш зазначила, що Українська революція 1917-21 років дала поштовх до створення тих державних інститутів, які існують і зараз, саме за доби Скоропадського створювалася українська дипломатична і консульська служба.

— Без особи немає історії, і через особу ми сприймаємо історію. Усвідомлення себе українцем у барона Боржинського це той показник сприйняття України і української держави, який є протиставленням поглядам, що події в Україні це щось тимчасове, що вона зникне і буде відновлена «єдина і неділима» Російська імперія, —зазначає Ірина.

Історик, голова Луганського обласного об'єднання ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, викладач Луганського державного університету, колишній заручник проросійських бойовиків Володимир Семистяга наголосив, що постать Боржинського засвідчує високий дух українського народу. Він зауважив, що на Луганщині історично сильні проукраїнські настрої, і Луганськ майже сто років тому позитивно сприйняв проголошення УНР, але тоді місто захопили більшовицькі війська, і Україна там була зупинена. За його словами, нинішні події на окупованій Луганщині, із придушенням української мови, ідентичності, заперечення української державності мають прямі аналогії із подіями минулого століття. Наразі так, як і тоді, Росія намагається витіснити Україну з території Луганщини та Донеччини, силою долучивши ці території до «русского мира». Водночас інформація про діяльність студентського підпілля на окупованій Луганщині дає сподівання на те, що ці території повернуться, і Донбас навіки залишиться українським.

— Те що описано в цій книзі це прекрасне підтвердження високого українського духу. Адже головний герой книги загинув, але не зрадив Україні ані на Кавказі, ані на Кубані. Сьогодні на цих територіях проводиться антиукраїнська політика. Те, що відбувається зараз, як і тоді  це намагання інкорпорувати цю частину України до складу Росії. Згадка про підпілля студентів засвідчує, що Луганськ це Україна, і це підтвердження того, що Донбас залишиться українським. Ми сподіваємося, що там відбудеться процес реінтеграції, і ці землі навіки залишаться у складі української держави, — висловлює надію Семистяга.

Історик також розповів, що частину накладу книги вже подаровано українським воякам на фронті і передано в бібліотеки Луганщини і Донеччини. На його думку, також можливо створити п’єсу за цією книгою для патріотичного виховання молоді.

Директор музею Історії української революції Олександр Кучерук наголосив, що Україні необхідно відмовитись від культивування радянських свят, і натомість знати і відзначати знаменні події української історії, а не вестись на підміну свят, яку пропонують суспільству супротивники української державності в рамках гібридної війни.

— Сьогодні день, коли був прийнятий Третій універсал Центральної Ради, який заклав підвалини української державності. Це важливіше, аніж якийсь там жовтневий путч. Була держава були структури, все це працювало, все це жило. Як кажуть «сорочка ближча ніж кожух» — думайте про сорочку.

Кучерук також продемонстрував раритетний експонат музею — текст Третього універсалу УНР, яким проголошувалося створення Української Народної Республіки, опублікований чотирма мовами. Універсал був прийнятий рівно сто років тому — саме 7 листопада (20 листопада за новим стилем) 1917 року.

Підсумовуючи, автор Олександр Скрипник наголосив, що Україні та її спецслужбам доведеться й надалі протистояти потужному ворогу — Росії та російським спецслужбам, тому необхідно, щоб суспільство підтримувало своїх.

— Ця книга стане підтвердженням що силу духу українського народу нікому не здолати і не розстріляти. І ми повинні у суспільстві культивувати шанобливе ставлення до наших спецслужб: розвідки, зовнішньої розвідки, військової розвідки. Зараз зростає роль таємної дипломатії, і нам найближчим часом доведеться протистояти російським спецслужбам, тому нам потрібна підтримка суспільства для українських структур, — наголосив Скрипник.

Як повідомляло QHA, експерти прогнозують, що в найближче десятиліття Росія розпадеться на окремі держави. Серед основних причин економічна криза через санкції, а також наявна агресивна політика Росії щодо країн-сусідів та жорстке придушення внутрішніх національних рухів.

QHA