КИЇВ (QHA) -

А якщо бути ще точнішим — про новий український фільм «Червоний» грузинського режисера Зази Буадзе.

Синопсис. 1947 рік. У страшну м'ясорубку сталінських таборів потрапляє воїн УПА Данило Червоний, де він має пройти крізь пекло і нелюдські умови каторги, переслідування кримінальних ватажків, підлість, зраду і відчай.

Данило знаходить у собі сили протистояти репресіям начальника табору і робить відчайдушну спробу вирватися на свободу, піднявши перше повстання у таборі.

Після прочитання синопсису цілком ймовірно багатьом може здатися, що перед нами ще одна картина про те, як українці провадять боротьбу за свою Батьківщину, самобутність і незалежність, і ця боротьба цілком передбачувано призводить до трагічної і драматичної смерті відразу декількох героїв. Однак картина «Червоний» ламає такий усталений стереотип, демонструючи боротьбу українського народу в несподіваному закінченні.

Вельми цікаво, що слоган фільму «Боротьба, що триває досі» дуже точно передає зв'язок подій фільму із сьогоднішньою ситуацією, чим в принципі глядача можна і не здивувати.

Данило Червоний (Микола Береза) крім того, що є воїном УПА, цілком очевидно, що виступає справжнім українцем із Західної України. На тлі основних подій фільму в ГУЛАГу він зустрічається зі своїм співвітчизником — льотчиком Віктором Гуровим (Олег Шульга) зі Сходу України, що особливо не відрізняється патріотизмом. Однак в результаті низки подій вони обидва виступають в тій чи іншій мірі проти бандитизму та крімінальщіни у вигляді інших ув'язнених і, звісно, проти сталінського режиму в особі майора Абрамова (Олександр Мавріц).

Як уже було зазначено вище, антураж фільму викликає довіру. Він навіть радує своїм поєднанням кольорів, більшою мірою це все відтінки червоного з білим і чорним. Тут, мабуть, важливу роль відіграло місто Кривий Ріг, в якому і проходили зйомки. На жаль, воно знамените усіма відтінками червоного. А завдяки операторській роботі вся картинка набула свого сенсу, передаючи настрій сюжету глядачам. Важливою стала робота італійського композитора Франко Еко. Можливо, для когось буде неправильним звести його в ранг Ханса Циммера. Але виконана робота для «Червоного» просто захоплює і викликає мурашки по шкірі, занурюючи тебе у переживання героїв і події, що відбуваються в тому чи іншому кадрі.

На жаль, неможливо закрити очі на певні мінуси картини.

Стосуються вони здебільшого самих персонажів та їхніх історій, хоча скаржитися на їхню мотивацію гріх у більшості випадків.

Наприклад, за всіма канонами кінематографа ми звикли, що головний герой має розвиватися під тиском певних подій, переживань або емоцій. За таким персонажем набагато цікавіше спостерігати. І якщо Гурова можна назвати персонажем з розвитком, то з Червоним все виявляється навпаки.

Режисер картини сам акцентував увагу на тому, що боєць УПА приходить у табір сильним, незламним і принциповим українцем, і саме таким йде з табору. Тобто це не помилка сценарію режисера. Це від початку продуманий персонаж. Звісно, в подібному рішенні ховається певний сенс. Адже новий український герой виходить за звичні канони і не нарікає на свою долю, вважаючи за краще показувати боротьбу і цілеспрямованість.

Однак без розвитку Червоний може місцями здатися нудним роботом, що мовчки виконує свій обов'язок. Він не чіпляє так сильно, як міг би. Адже, швидше за все, за його плечима ще й цікава історія, яку нам не показали, що також продумано сценаристом Андрієм Кокотюхою. Як він сам заявив, фільм знятий лише за третьою частиною однойменного роману. А судячи з прес-конференції у Кривому Розі, нас очікує повноцінна трилогія про Червоного.

А ось персонаж майора Абрамова, очима якого ми і спостерігаємо розвиток подій у фільмі, чіпляє найбільше. Акторська гра Олександра Мавріца гідна найвищих похвал. Якимось чином головний антагоніст фільму привертає до себе найбільшу увагу протягом всієї картини. Він мовчить, кричить, вбиває, демонструє безумство, дивну любов — і ти віриш у все це, переживаєш разом із персонажем.

Саме майор Абрамов і льотчик Гуров стають посланцями однієї важливої ​​ідеї в картині. Якщо Червоний демонструє потяг до волі, то ці двоє абсолютно різних персонажів демонструють потяг до любові. Але не подумайте, що любовна лінія у фільмі є. Вона розмита, і це чудово. У зв'язку з цим фільм ще прозвали «чоловічим».

Розмірена оповідь добротної частини фільму перетікає в непоганий фінал, який все ж має мінуси у плані техніки. Непогано поставлена ​​бойова сцена сутички радянських солдатів і в'язнів ГУЛАГу псує лише один момент — жахливо ледачий рукопашний бій, який стає свідченням поганої постановки. Аж надто помітно, як учасники бійки не доносять кулак до обличчя противника. Однак вибухи і постріли — дуже непогані. І не тільки як для «Червоного», а і як для нашого кінематографу.

Що ж, нова українська картина варта перегляду. Якщо справді буде зніматися ще якісніші приквел і сиквел, то нас може очікувати відкриття нової сторінки в історії українського кіно.

Нагадаємо, що український Оскарівський комітет вніс фільм «Червоний» до списку претендентів на номінацію «Кращий фільм іноземною мовою» на ювілейній 90-й церемонії «Оскар». З огляду на специфіку нашої нової картини, дуже складно передбачити, як її сприймуть на Заході. Однак «Червоний» можна вважати ще одним важливим внеском в історію українського кінематографа.

Настя Бєлова

ФОТО: інтернет

QHA