КИЇВ (QHA) -

Лідер кримськотатарського народу, уповноважений президента України у справах кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв розповів в ефірі Радіо Hayat про звільнення заступників голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза, а також про ситуацію в окупованому Криму.

Радіо Hayat: Спочатку хотілося запитати про нинішнє становище. Наші співвітчизники, які проживають у Криму, і всі, хто цікавляться тим, що відбувається у Криму, хочуть чути від Вас оцінку поточної ситуації. Наприклад, цей тиждень позначився прийняттям Резолюції в ООН щодо порушень прав людини у Криму. Як би Ви прокоментували цю резолюцію?

Мустафа Джемілєв: Звісно, Росія цю Резолюцію теж не виконуватиме, але вона дуже важлива, тому що з кожною Резолюцією і з кожним невиконанням взятих на себе зобов'язань у рамках цієї організації ця країна все більше опиняється в ізоляції. І все менше буває потім підстав для різних країн говорити про необхідність зняття санкцій. А санкції для нас — найважливіше. Ми виходимо з того, що Росія змушена буде покинути окуповані території і рахуватися з міжнародним правом, коли її змусять. Ще 2014 року мені у Штаб-квартирі НАТО говорили, що наш корабель розвертається повільно, але б'є точно. Вони запевняли мене в тому, що санкції обов'язково призведуть до деокупації Криму. І ми на це сподіваємося.

Нинішня резолюція, на відміну від інших, радикальніша. Там говориться про конкретні порушення прав людини, масові порушення, про відсутність демократичних свобод на окупованій території, про невиконання Російською Федерацією рішення Міжнародного суду в Гаазі. Взагалі-то ми очікували, що зібрано буде менше голосів, тому що є багато країн, які озираються на Росію: якісь режими триматися за рахунок підтримки Росії, хтось природні ресурси отримує, хто якусь економічну допомогу. Але, на наш подив і на нашу радість, навіть трохи більше вийшло голосів — 71.

Радіо Hayat: А в порівнянні з іншими резолюціями?

Мустафа Джемілєв: На один голос вище, але ми очікували, що буде менше. Деякі країни, від яких ми не очікували, зокрема Туркменія, підтримали нас. Вона завжди голосувала за підказкою Москви проти, а тут навіть не утрималася, а проголосувала на підтримку Резолюції. А ці 25 країн, за великим рахунком, крім Китаю та Індії, країни-аутсайдери: Венесуела, Вірменія, Північна Корея, Куба. Тому нічого дивного в цьому не було. Виступи у них якісь незграбні, мовляв, втручання у внутрішні справи. Ми говоримо про ситуацію на окупованій території, про серйозне порушення Росією міжнародних норм і масове порушення прав людини, а за їхньою логікою виходить, що, оскільки тепер ця територія захоплена Росією, виявляється, не можна втручатися. Взагалі дитячий лепет якийсь.

Радіо Hayat: На даному засіданні III комітету ООН Ви були присутні разом із членом Меджлісу кримськотатарського народу Ахтемом Чийгозом, який був звільнений буквально два тижні тому. Як його там сприймали?

Мустафа Джемілєв: По-перше, оскільки тематика Резолюції цього разу була кримськотатарська, про Крим, дуже було важливо, щоб там була присутня людина, яка була безпосередньо жертвою цих злочинів окупаційної влади. Сергій Кислиця сказав у своєму виступі, що у залі знаходиться Ахтем Чийгоз, потім на перерві представник Британії, який, до речі, дуже добре виступив, побажав зустрітися з Ахтемом, і довго ми з ним розмовляли. Сам по собі Ахтем Чийгоз дуже ерудований, вміє говорити, тому представник Британії був вражений ним. Він сказав, що для нього була велика честь познайомитися з вами. Одна річ, коли інтернет-сайти повідомляють, а інша річ — жива людина, тому, я думаю, що візит Ахтема Чийгоза був корисним. І для нього самого це був великий стрес — із запльованої камери Сімферопольського СІЗО потрапити до Генеральної Асамблеї ООН.

Радіо Hayat: Як би Ви прокоментували взагалі саме звільнення Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза? Чи не є це якимось кроком назад з боку Путіна?

Мустафа Джемілєв: Ні, нічого подібного. Це питання мені ставили десятки разів — як це так вийшло? Головну роль все-таки зіграв Таїп Ердоган. Ми до нього зверталися неодноразово з цього питання і просили його використовувати дуже часті контакти з Путіним і вже налагоджені економічні відносини, щоб поставити умову звільнити хоча б наших політв'язнів. Хоча, слід віддати належне, Ердоган весь час про це говорив, він кілька разів з ним в розмові торкався питання про зняття моєї заборони на в'їзд до Криму. Але щодо мене категорично Путін відмовлявся. А тут постало питання, і 4-5 жовтня, коли ми були разом з Генеральним прокурором в Анкарі, наступного дня у Ердогана мала бути зустріч із Путіним. Зустрітися з Ердоганом у нас просто фізично не було можливості і часу, ми летіли, але ми від імені кримськотатарської діаспори, яка дуже потужна у Туреччині, написали йому листа, щоб він на зустрічі з Путіним підняв питання в принципі про всіх політв'язнів, і в першу чергу про Ільмі Умерова і Ахтема Чийгоза, а також про вживання ефективних заходів щодо розшуку викраденого Ервіна Ібрагімова. Через три дні Ердоган приїхав сюди після зустрічі з Путіним. Спочатку вони з Порошенком говорили близько 3 годин на цю ж тему, а потім була зустріч із представниками кримськотатарської громадськості, здається, нас було 10-12. Далі була окрема зустріч віч-на-віч з Ердоганом. І я у нього запитав, чи була розмова з Путіним на цю тему. Він сказав, що була. «І який результат?», запитав я. Він посміхнувся і сказав, що результат найближчим часом побачите. Я зрозумів, що питання вирішене. Я не питав, якою ціною, але, наскільки я зрозумів, вони пару російських терористів все-таки віддали Путіну, не безкоштовно це обійшлося нам. Через два дні я був у Страсбурзі, мені дзвонить Полозов Микола, виявляється, за день до цього вночі приходили до Ахтема Чийгоза двоє генералів ФСБ, і говорили, що досягнуто згоди з Путіним і Ердоганом щодо звільнення Ільмі Умерова та Ахтема Чийгоза. І потрібні деякі формальності: одна формальність в тому, що вони повинні відкликати свою апеляційну скаргу, а друга вони повинні написати прохання про помилування на ім'я Путіна. Бо, виявляється, згідно з російським законодавством, помилування можливе на прохання самого засудженого. Полозов попросив у Ахтема Чийгоза два аркуші паперу з його підписом, щоб сформулювати це в якійсь нешкідливій формі. Коли він мені це повідомив, я був просто розлючений  яке може бути помилування? Якби ця людина була здатна писати прохання про помилування, вона б узагалі там не сиділа. Я сказав, що там у жодному разі ніякого помилування не має бути, там тверда домовленість, що їх так чи інакше випускатимуть. А щодо апеляційної скарги, її цілком можна написати. Вони так і написали, що оскільки весь процес судочинства чітко показав, що в Росії з політичних мотивів немає якогось правосуддя, що вирок виноситься не на судовому засіданні, а в інших якихось місцях, тому сенс розгляду справи ще в апеляційній інстанції вважаємо зайвим, тому просимо повернути. Але я однозначно знаю, що ніякого прохання про помилування не було. Вони довго його вмовляли, говорили, що інакше не можна, шантажували, казали, що все про нього забули, треба просити помилування, інакше його не випустять, але тим не менш, він відмовився писати.

Наступного дня вони прийшли до Ільмі Умерова з тими ж пропозиціями. Ільмі Умеров був уже в курсі всього цього і відразу сказав, що жодних помилувань не проситиме, що він готовий будь-який термін відсидіти, але просити президента іншої країни про якесь помилування на своїй території він не збирається. Одним словом, все так обійшлося. Уже в день звільнення знову мене Микола Полозов набирає і каже, що зараз Ахтема і Ільмі Умерова повезли в аеропорт, там будуть складати якийсь протокол, і начебто там сів військовий турецький літак, між турками та росіянами якийсь протокол. Правда, потім подзвонив, що літака ніякого немає, і сказав, що російська літак з Ільмі Умеровим і Ахтемом Чийгозом на борту вилетів у бік Анапи. Я був розгублений — як це так, в Анапу? А потім за деякий час повідомили, що з Анапи літак попрямував у бік Туреччини. Там уже по радару стежили, де цей літак. Коли вже повітряний простір вони перетнули в бік Туреччини, я відразу ж повідомив агентствам, що вони звільняються.

Радіо Hayat: Якщо розглядати глобальніше ситуацію навколо політичної активності Росії на міжнародній арені, Ви сказали, що під час голосування за Резолюції про порушення прав людини у Криму міжнародна громадськість знову продемонструвала єдину позицію, за винятком деяких держав, і можна зустрічати огляди деяких аналітиків щодо того, що відбувається з Росією, наприклад, зустріч у В'єтнамі Володимира Путіна нічого особливого не принесла. 13 числа він знову зустрічався з президентом Туреччини, і знову якихось проривів, наприклад у сирійському питанні не було. Що Ви думаєте щодо цього?

Мустафа Джемілєв: Якихось оригінальних кроків Кремля не видно. Ви, напевно, бачили і це було видно неозброєним оком, що Путін просто запобігливо поводився, так хотілося йому бути поряд із Трампом, він щось заглядав йому в очі, руки тягнув. Трамп розмовляв з ним, як з цим... добре, не вживатиму недипломатичних виразів. Кроки Путіна до поліпшення позиції аж ніяк не призвели і не можуть призвести. І потім, щоб ми не говорили про Трампа, маючи на увазі ті чи інші його висловлювання в передвиборчій кампанії щодо Криму, на щастя, США не монархія і не султанат, і Трамп не монарх, він не може робити все, що спаде йому на думку. Конгрес ретельно стежить за кожним його кроком, і, якщо щось не так, він нестиме відповідальність. Тому побоюватися тут особливо нема чого. Хоча, звісно, Трамп — це людина бізнесу, він був трохи далеченько від політики. Тим не менш втягнувся. Після виборів я у Вашингтоні з конгресменами висловлював занепокоєння своє — що це за висловлювання з приводу Криму? Вони так посміхалися і говорили: «Та не звертайте уваги, ми після інаугурації покажемо йому карту, де знаходиться Крим, пояснимо все, все буде добре».

Щодо Сирії якогось прогресу в Росії немає. До речі, те, що відбувається у Сирії (я отримую інформацію з інших джерел), це досить програшне становище Росії. Так вона нічого не змогла і зробити, просто Росії хочеться надувати щоки, уявляти себе, як за радянської влади, якоюсь імперією, хоча це вже далеко не імперія.

Неодноразово ставили питання з приводу того, чи не означає звільнення Ахтема Чийгоза та Ільмі Умерова якогось послаблення. Нічого подібного. Ердоган, на відміну від багатьох глав держави, ще простягає руку Путіну. Він називає його другом або якось так. Тому дратувати його йому не дуже хотілося, навколо нього залишилося і так небагато людей. І, як я говорив, то чи розвідників якихось російських, чи то терористів у Туреччині вони обміняли. Хоча в розмові з Ердоганом на питання "Чим ви пожертвували?" — він посміхнувся і сказав: "Нічим". Але насправді в діаспорі точаться такі розмови. Правду ми, звісно, потім дізнаємося, але приблизно так.

Радіо Hayat: Наближається 100-річчя Курултаю кримськотатарського народу, і в Україні планується ряд заходів з цього приводу. Що Ви очікуєте від цих заходів? Чи варто очікувати від спеціального засідання Верховної Ради України, присвяченого цій даті, прийняття якихось важливих законів для кримськотатарського народу?

Мустафа Джемілєв: По-перше, тему Криму воно буде ще раз висвітлювати. І Курултай у житті тюркських народів і особливо кримськотатарського народу відіграв дуже велику роль. Це демократичний орган, який обирається безпосередньо своїм народом, орган, який консолідує народ. Я пам'ятаю, коли в кінці 90-х років я виступав з лекцією в університеті Джорджа Вашингтона про становище у Криму, про ситуацію кримськотатарського народу, про національний рух, переді мною виступив один професор і сказав приблизно в такому тоні, що в Радянському Союзі перед його розпадом в роки перебудови виникло дуже багато демократичних рухів, фронтів, партій, організацій, але вони швидко між собою пересварилися, розкололися, сталася якась фрагментація. Користуючись цим, стара радянська номенклатура прийшла до влади, особливо в середньоазійських республіках. Але, каже, з кримськотатарським національним рухом сталося все навпаки. Вони після розпаду Радянського Союзу не тільки не ослабли, але і значно зміцнилися. І головне тут в тому, що вони своєчасно провели демократичні вибори і обрали єдиний представницький орган Курултай, Меджліс. Ця система послужила зміцненню національного руху кримськотатарського народу, і хоч не радикальному вирішенню проблем, проте це сприяло мирному поверненню кримськотатарського народу на свою історичну батьківщину.

І, дійсно, у нас теж не все було безхмарно, у нас теж у Меджлісі виникали кризові моменти, але у нас був зверху вищий орган, якщо у нас у Меджлісі були якісь непорозуміння, ми їх виносили на Курултай, як це було у кризовий 97-й рік, і все розставлялося на свої місця. Тобто розколоти народ і національний рух нікому не вдавалося. І багато в чому завдяки Курултаю.

Курултай 1917 року, відомо, був розстріляний більшовиками, але пам'ять про цих лідерів — Номана Челебіджіхана, Асана Сабрі Айвазова, Джафера Сейдамета жива, цих людей наш народ повинен пам'ятати. Крім того, ті помилки, які були здійснені попереднім Курултаєм, є уроком для наступного Курултаю. Та Конституція, яка була прийнята Конституцією Кримської народної республіки, це просто взірець демократії. Вони брали за зразок Конституцію Швейцарії. Словом, це дуже світле явище в житті нашого народу, і ознайомити широку громадськість із Курултаєм дуже важливо.

Радіо Hayat: Тобто в цьому Ви бачите основне призначення святкування цього дня 2017 року?

Мустафа Джемілєв: Крім того, ми зараз готуємо зміни до Конституції. Йдеться про переформатування Автономної Республіки Крим у національно-територіальну республіку. І в суспільстві побутує дуже багато різних думок, тому дуже важливо для громадськості знати суть національного руху. А ці заходи, пов'язані зі сторіччям Курултаю, цьому теж сприятимуть.

Радіо Hayat: Але на початку грудня прийняття цих законів, я так розумію, очікувати не слід?

Мустафа Джемілєв: Робоча комісія, до якої входжу я і Рефат Чубаров, практично вже завершила свою роботу. Далі вже все залежить від президента, точніше президент має підготувати свої рекомендації і подати їх до Верховної Ради. Наперед скажу, що процес буде нелегким, тому що дуже різні точки зору існують щодо цього. Наприклад, багато політичних діячів і депутатів кажуть, що треба відійти від вживання слова «республіка», бо, мовляв, це шлях до розпаду держави. Мовляв, ми нічого не маємо проти кримськотатарської республіки, але завтра угорці або румуни, або ще хтось... Люди просто не розуміють, що держави розпадаються не від того, що створюють національні автономні республіки, а зовсім з інших причин. Є унітарні держави, типу Пакистану, який розвалився на Бангладеш і Пакистан. Навпаки, я думаю, коли народ країни користується великими демократичними правами, він сильнішає. На цю тему треба багато сперечатися.

Джерело: Радіо Hayat

QHA